Інституційна реформа у сфері інтелектуальної власності (ІР) стала подією року для законодавчого заліку парламенту у 2020 році і подією століття для всієї професійної спільноти України. Перші тривожні дзвіночки надійшли у жовтні 2020­го, коли галузь інтелектуальної власності отримала головний продукт реформи доволі несподіваним способом. Зараз активно розробляються підзаконні нормативно­правові акти (але знову­таки без очікуваного діалогу з ІР­спільнотою), лунають пропозиції ­переписати книгу четверту Цивільного кодексу (ЦК) України, спеціалізований суд досі в інституційній прострації, а новини з ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент), який наділений функціями Національного органу інтелектуальної власності (НОІВ), приводів для оптимізму не додають.

Попри ці, здавалося б, деструктивні тенденції є нагода замислитися про стратегічний розвиток ­законодавства у сфері інтелектуальної власності і, власне, майбутнє самого ІР­права. Яким воно буде в новій посткарантинній реальності? Саме про це ми поспілкувалися з відомим ІР­юристом, адвокатом, патентним повіреним, д.ю.н. Миколою Потоцьким.

— Пане Миколо, торік Верховна Рада України фіналізувала інституційну реформу в галузі інтелектуальної власності. Щоправда, в питанні створення Національного органу інтелектуальної власності держава застосувала дещо формальний підхід і певну невідповідність запиту ІР­спільноти. Ви з цим погоджуєтеся?

— Це питання одночасно торкається багатьох аспектів: суто організаційно­юридичних, засадничих та світоглядних. Очевидно, що мета реформи полягала не у зміні органу, що видає охоронний документ, а в перезавантаженні державної системи, перерозподілі публічних функцій з метою вирішення системних проблем сфери, створенні більш відкритої, прозорої та мобільної структури, яка вчасно відповідає на запити сфери, є її оператором, здатним швидко вирішити проблему, з якою до неї звертається автор, винахідник чи бізнес. Чи досягнуто цієї мети? Наразі це питання залишається риторичним.

Зараз ми, хоч як прикро, маємо констатувати, що норми Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» від 16 червня 2020 року № 703­IX виконано не повною мірою. Деякі органи, передбачені цим законом, не створено, нереалізованими залишаються вимоги щодо прозорості діяльності.

Торік у жовтні розпорядженням Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки) функції НОІВ було покладено на Укрпатент. Навряд це був той шлях створення Національного органу інтелектуальної власності, якого прагнула ІР­спільнота. Сьогодні, на жаль, ми бачимо, що змінився лише орган, який видає охоронний документ. Проте немає очікуваної активності в питанні розробки, обговорення, прийняття підзаконних актів, немає найголовнішого — обопільного діалогу з професійною громадськістю.

— Чи ще не пізно реформу ІР­галузі на папері втілити в життя? І до яких заходів слід вдатися, щоб реалізувати це завдання?

— Якщо прискіпливо подивитись на реалізацію реформи, то можна побачити, що навіть на папері реформу адаптували під систему, а не систему реорганізували відповідно до реформи та згідно з європейськими стандартами. Реалізація реформи потребує консолідації зусиль професійної спільноти та створення потужного запиту на підвищення стандартів виконання публічних функцій, прозорості та публічності діяльності НОІВ.

І професійна спільнота вже почала об’єднуватися заради подолання нових викликів. Профільні комітети Асоціації правників України, Асоціації адвокатів України, Національна асоціація патентних повірених України та бізнес­асоціації довели свою інституційну спроможність голосно заявляти про болючі питання, пов’язані з реалізацією ІР­політики в Україні, та порушувати їх перед державними органами. Зрештою, в цьому контексті мова йде про надання певних публічних послуг. Є орган, який надає ці послуги, а є суб’єкт, який сплачує за них певні кошти.

А щодо конкретних заходів, то їх чітко викладено як у Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні 2016 року, так в Законі № 703­IX. Давайте просто виконувати ці норми.

— Ми зараз обговорюємо здебільшого зовнішній вплив на ситуацію. А чи можливий внутрішній вплив за умови, що кадри залишаються незмінними? Чи здатні вони змінити власну ментальність щодо якісного надання послуг нового зразка?

— На цю проблему можна поглянути з двох боків. З одного боку, є потреба виховування певних навичок діяти в сучасних умовах, а з іншого — необхідність сталості кадрів, адже професійне становлення експерта з питань патентного права відбувається щонайменше протягом п’яти років із моменту отримання спеціалізованої освіти. Це дуже непростий і тривалий процес.

Попри це, за моїми спостереженнями, в чинній системі є люди, здатні на такі зміни. Також має бути можливість прийти в систему «зовнішнім кадрам» зі своїми новими ідеями та поглядами на функціонування державної системи нової генерації. Мова йде про певний симбіоз.

Зрештою, в цій роботі нам слід орієнтуватися на західноєвропейські ІР­офіси. Що таке стандарти права інтелектуальної власності? Це більше не про законодавство, а про світогляд. Про зміну укоріненої «совєтської» парадигми, в якій суспільство працює на державу, а потрібно, щоб держава працювала на розвиток суспільства в якісніших, комфортніших умовах. Саме таким є проєвропейський підхід, і в цьому напрямі необхідно працювати й розвивати право інтелектуальної власності в Україні.

— Які характеристики, на вашу думку, мають бути притаманними Національному органу інтелектуальної власності, щоб відповідати європейським стандартам?

— Як я вже сказав, європейські стандарти — це більше про світогляд, але не тільки. Це також рівень відповідальності та розуміння органом своєї ролі у сфері інтелектуальної власності. А тут дуже гостро відчувається роль держави — вона в особі НОІВ є єдиним монопольним надавачем послуг, за які суспільство платить безпосередньо НОІВ, а не в державний бюджет. Тож споживач послуг (автор, винахідник, бізнес) має право вимагати надання якісних послуг.

Який основний запит до НОІВ? Швидкість надання послуг (експертиза, реєстрація прав, тощо), їхня якість, а також адекватна вартість. Наступний блок запитів більш стратегічний — НОІВ має розробляти правові механізми (нормативні акти), які б відповідали сучасним вимогам творців, бізнесу та суспільства. Тож, на мою думку, НОІВ повинен демонструвати відкритість до діалогу та здатність швидко і компетентно задовольнити професійний запит. А для того, щоб запит було почуто, представників професійної спільноти має бути долучено до ухвалення стратегічних рішень, оскільки ці рішення безпосередньо впливають на діяльність творців, на умови функціонування бізнесу, на якість життя суспільства.

— Ви часто згадуєте професійну спільноту. Маєте на увазі патентних повірених, яких не атестують уже понад п’ять років?

— ІР­сфера напрочуд різнобарвна, у нас є правники, економісти, менеджери, інженери, аналітики, журналісти, а також адвокати та судові експерти, які спеціалізуються на питаннях інтелектуальної власності. Але, звісно, передусім це патентні повірені. Дехто може думати, що відсутність атестації патентних повірених вигідна вже атестованим повіреним. Але погодитися з таким підходом не можна. Припинення атестації призводить до занепаду професії, оскільки молоді фахівці не бачать перспективи власного розвитку та розбудови кар’єри.

Відсутність нової генерації спеціалістів призводить до деградації сфери через припинення трансферу досвіду та знань, без яких, як відомо, неможливе генерування нового досконалого знання. Не порушуються нові питання, не вирішуються нові виклики, не артикулюються нові контраргументи, позиції, альтернативні думки. Система стає закритою і застоюється.

Негативно це впливає і на бізнеси, адже ІР­практика перестає бути визначальною в портфелі компанії. Тож активізація професійної спільноти патентних повірених, їх об’єднання в громадські організації, як, наприклад, Національна асоціація патентних повірених України, дає надію на те, що вони стануть агентами змін, поставлять перед НОІВ сучасні запити, відповідь на які розвиватиме сферу, зробить її відкритою для змін та нових знань.

Також я є прихильником ідеї підвищення ролі патентних повірених і покладення на них більшої відповідальності у спілкуванні з ІР­офісом. Тобто, якщо заявку подаватиме патентний повірений, то експерт ІР­офісу усвідомлюватиме, що заявлений об’єкт на 99 % відповідає умовам надання правової охорони, всі класифікації зазначено правильно, терміни вжито коректно. Патентний повірений на своєму етапі має «відтинати» недобросовісні заявки, а також заявки, які посягають на чужі права, він повинен відповідати за цю заявку своїм іменем і репутацією. Власне, так і відбувається в юридичних і патентних компаніях України, які дбають про власну репутацію на ринку — перед колегами і клієнтами.

— Окрім інституційної реформи, актуальним наразі є питання рекодифікації Цивільного кодексу України. На вашу думку, чи є нагальна потреба переписувати книгу четверту «Право інтелектуальної власності» ЦК України? Або ж для ефективного регулювання правовідносин у цій сфері достатньо внесення змін до профільних законів?

— На сьогодні я не бачу потреби в кардинальному перегляді книги четвертої «Право інтелектуальної власності». ЦК України містить базові норми, які в цілому не викликають у фахівців сфери істотних нарікань. Окремі положення, звісно, потребують уточнення. Водночас спеціальне законодавство України про право інтелектуальної власності потребує подальшого системного вдосконалення, уніфікації, врахування розвитку правозастосування європейського законодавства у цій сфері. Наразі структура спеціальних законів вирізняється складністю та юридико­технічними вадами. І в цій роботі обмежуватися окремими змінами неефективно.

Має бути розроблено концепцію оновлення спеціального законодавства у сфері інтелектуальної власності на підставі діалогу із суб’єктами відносин у цій сфері, сформульовано принципи, через призму яких має верифікуватися кожне нове положення: гуманізація права інтелектуальної власності, дотримання балансу приватних та публічних інтересів, простота, прозорість, лояльність та швидкість процедур реєстрації прав за суворості та високих вимог до експертизи об’єктів; діджиталізація реєстраційних процедур і впровадження інструментів штучного інтелекту; орієнтованість на створення умов для інноваційного бізнесу; підтримка мікро­, малого та середнього бізнесу; відкритість інформації; підвищення статусу та ролі інституту патентних повірених.

— Якщо спеціальне законодавство у сфері інтелектуальної власності потребує системного вдосконалення, то чи не варто порушити питання про розробку Кодексу України про інтелектуальну власність?

— Це питання виникає мабуть із часу прийняття Цивільного кодексу України. Приблизно в той час і відбулися перші спроби кодифікації законодавства про інтелектуальну власність. Звісно, для мене як для дослідника ІР­сфери наявність кодифікованого правового акта видається привабливою, оскільки дає змогу відповісти на запити щодо спрощення та лаконізації законодавства, усунення дублювання норм, систематизації тощо. Проте, масштабуючи це питання на рівень правової системи, а також опікуючись загальним вектором розвитку права інтелектуальної власності, у створенні Кодексу України про інтелектуальну власність я вбачаю ризик зменшення приватно­правової природи цього інституту.

Сфера інтелектуальної власності включає значну кількість публічно­правових відносин (реєстрацію прав промислової власності, підтримання чинності, визнання прав недійсними, реєстрацію передання прав, примусове ліцензування тощо). Водночас незмінною залишається приватно­правова сутність інтелектуальної творчої діяльності та її правового регулювання. І визначальну роль у приватно­правовому регулюванні відносин у цій сфері відіграє ЦК України. Вилучення ж відповідних норм із ЦК України може як негативно вплинути на системотвірну роль ЦК України для права нашої держави, так і послабити приватно­правові засади права інтелектуальної власності в Україні. Віддавати інтелектуальну творчу діяльність на відкуп сфери публічно­правових відносин неправильно з теоретичних і практичних міркувань.

Гадаю, саме тому, що розмови про розробку ІР­кодексу є занадто передчасними. Повторю: варто працювати над спеціальним законодавством, адаптувати його під сучасні вимоги, розробити концепцію оновлення спеціального законодавства. І спільно з громадськими організаціями, правовласниками, творцями, винахідниками генерувати вихідні ідеї стосовно того, яким чином треба вдосконалювати це законодавство. Є чимало елементів ІР­системи, про які слід подбати одночасно, але вони мають бути базовими та визначатися ключовими суб’єктами правовідносин, а вже від цього слід будувати подальші моделі розвитку правового регулювання.

— Це звучить доволі утопічно. У нас законодавець не може порозумітися сам із собою, а тут треба знайти спільні точки дотику всім учасникам ІР­ринку…

— Але саме в цьому полягає завдання державної системи. Воно не в тому, щоб вирішувати питання видавання охоронного документа чи локальні проблеми створення «єдиного вікна» для подання документів і отримання папірця про охорону. Завдання державної системи масштабні, світоглядні, вони мають визначати вектор подальшого розвитку профільного законодавства.

НОІВ як організація, яка безпосередньо виконує функції з реєстрації об’єктів права інтелектуальної власності, має бути оператором із вирішення технічних, операційних питань, але ми ж сьогодні говоримо про стратегію.

— Чи є актуальним комплексне оновлення та розширення системи об’єктів цивільних прав з огляду на реалії сьогодення та інформатизацію всіх сфер життя людини і суспільства? Які нові об’єкти варто закріпити в ЦК України?

— Гадаю, що це питання треба ставити ширше — переосмислення правовідносин інтелектуальної власності в новій цифровій реальності. Варто згадати класика української цивілістики, одного з батьків­засновників українського права інтелектуальної власності, професора, академіка Опанаса Підопригору, який ще у 2000­х роках казав, що інтернет докорінно змінить контури правової охорони інтелектуальної власності.

Очевидно, що інтернет є одним із елементів цифрового середовища, в якому відбувається реалізація прав інтелектуальної власності. Тому постають питання про сутність суб’єкта права та розширення меж його визначення у зв’язку з поширенням технологій, заснованих на штучному інтелекті, появою нових змістів та конструкцій персоналізації, переосмисленням підходів до здатності брати участь у правовідносинах тощо. Щодо об’єктів, то очевидно, що інститут засобів ідентифікації учасників цивільного обороту вже зазнає трансформацій (доменне ім’я, аватар, нікнейм). Водночас вимагають особливих інструментів регулювання відносини, що виникають у зв’язку з появою технологій NFT­токена (невзаємозамінного токена), 3D­принтера, інтернету речей. Чи здатні нові технології подолати проблему контрафакції? Чи ставиться взагалі завдання перед інноваторами розробити технології, за яких контрафакція та піратство технічно неможливі?

— Не менш важливим у питанні захисту прав інтелектуальної власності є створення ІР­суду. Чому, на вашу думку, створення спеціалізованого суду з «інтелектуальних питань» є важливішим за, скажімо, створення податкового суду чи фінансового?

— Здавалося б, на користь діяльності цього суду в публічному просторі було наведено так багато аргументів, що ні в кого не виникає сумнівів стосовно необхідності створення ІР­суду в Україні. Але тривалий процес його фактичного створення, на жаль, свідчить про зворотне.

Чому ІР­суд такий важливий? Відповідь на це запитання міститься в загальнодержавних програмних документах, які визначають, що України розбудовує інноваційну економіку, економіку знань, у зв’язку з тим, що відбувається промислова революція — 4.0. Саме тому створення спеціалізованого суду як органу судової влади найвищого рівня спеціалізації видається пріоритетним. Оскільки я фокусую свої дослідження на сфері інтелектуальної власності, не готовий коментувати ризики та переваги створення інших спеціалізованих судів, проте переконаний у тому, що спеціалізація діяльності сприяє підвищенню рівня професіоналізму, а це є запорукою успіху в будь­якій діяльності.

Сфера захисту ІР­прав потребує знань із питань процесу, права інтелектуальної власності, а також розуміння особливості індустрій, в яких захищають відповідні права. Навіть у певній категорії ІР­об’єктів особливості можуть бути кардинально різними. Наприклад, торговельна марка в алкогольній і фармацевтичній індустріях мають однакову процедуру реєстрації, але абсолютно різні обставини, які мають враховуватися під час визначення ризику введення в оману, відсутності розрізняльної здатності… Водночас помилка чи зволікання під час вирішення спору дуже дорого вартує бізнесу, який потім свої витрати покладає на суспільство (споживача — підвищуючи варіть продукту; працівника — позбавляючи преференцій, мотивувальних бонусів тощо). Надалі знижується купівельна спроможність споживачів, що веде до несплати податків, занепаду економіки в цілому. Ось такий ефект метелика.

І я вже не говорю про високі матерії, такі як інвестиційна привабливість чи місце України в інноваційних індексах.

— Якщо дивитися на сферу інтелектуальної власності в стратегічному вимірі, то можемо говорити про «трьох китів», на яких вона тримається: судовий захист, державна система і, власне, громадянське суспільство. Які ще елементи можна додати?

— У ролі «четвертого кита» я б додав бізнес. У бізнесу є свої очевидні інтереси, як­то отримання прибутку. Водночас у сучасних умовах бізнес часто усвідомлює свою значну соціальну місію та відповідальність. Попри головне призначення — заробляти, бізнес наразі інвестує свої ресурси в розвиток сфери ІР, визначає нові високі стандарти організації суспільства. Завдання держави в цьому контексті я бачу в здатності сприймати ці стандарти та гармонізувати з інтересами інших суб’єктів. Я б додав у цю «тріаду» бізнес як четвертий елемент саме для того, щоб підкреслити необхідність налагодження комунікації між бізнесом і владою.

— З якими викликами сьогодні зіштовхується міжнародна спільнота в ІР­галузі та, власне, сама «інтелектуальна галузь»? Чи замислюються вони над змінами? Чи впроваджують їх?

— Безумовно, світ змінила пандемія. І основні виклики були пов’язані саме зі зменшенням негативного впливу на творців і бізнес наслідків карантинних обмежень: переведенням усіх процесів надання послуг в онлайн­режим, постійною інформаційною підтримкою, пільговими режимами охорони прав та лояльним підходом до відновлення ІР­прав у випадку, якщо їх було втрачено у зв’язку з пандемією. Це лише окремі заходи, які здійснюють міжнародні організації та національні ІР­офіси, відчутний внесок у підтримку правовласників Європи. Наразі основне завдання міжнародних організацій — підтримка мікро­, малого і середнього бізнесу. Навіть цьогорічний Міжнародний день інтелектуальної власності (який щороку відзначають 26 квітня) пройшов під егідою підтримки мікро­, малого і середнього бізнесу.

Якщо говорити про глобальніші цілі, то наразі у фокусі уваги міжнародної спільноти перебувають питання охорони здоров’я, доступу до інноваційних лікарських засобів та медичних технологій у контексті торгівлі та інтелектуальної власності. Вироблення механізму, який би забезпечив баланс прав та інтересів у цій сфері, є одним із найважливіших завдань сьогодення. Зосереджено увагу також на процесах, пов’язаних із балансуванням стандартів охорони і захисту ІР­прав на національних і міжнародних рівнях. Це основні реперні точки, кожна з яких, безумовно, заслуговує на окремі аналізи й бесіди.

— Чи є в України шанс коли­небудь наздогнати наших західних партнерів?

— Я переконаний, що Україна має всі шанси це зробити. Ба більше, західні партнери (Всесвітня організація інтелектуальної власності, Європейський офіс з питань інтелектуальної власності) висловлюють бажання допомагати нам у цьому «марафонському забігу» та ділитися власним досвідом. Важливо, щоб ми чули їх і користувалися такими унікальними нагодами. Європейські колеги мають відчувати нашу зацікавленість, наше прагнення до запровадження змін. Вони ще ті прагматики й чудово розуміють необхідність побудови паритетних, балансних комунікацій. Попри все вони дуже зацікавлені в тому, щоб тутешні стандарти охорони і захисту прав інтелектуальної власності зростали.

— А яким є ваше стратегічне бачення реформи галузі інтелектуальної власності в Україні? Чи, можливо, зі створенням НОІВ у реформаторських прагненнях слід поставити крапку?

— Маємо визначити, на якому етапі нині перебуває реформа: відбулось лише делегування функцій від Мінекономіки до НОІВ. Водночас перед організацією, яка виконує функції НОІВ, стоять численні завдання узгодження її діяльності з вимогами законодавства. Крім того, маючи всі законодавчі інструменти електронного документообігу, НОІВ варто показати нову якість надання публічних послуг у сфері інтелектуальної власності, передусім скоротивши відповідні строки проведення експертизи торговельних марок, максимально спростивши реєстраційні процедури та підвищивши вимоги до експертизи. Також потрібно розробляти нові інформаційні й аналітичні сервіси, які б сприяли творцям у доступі до інформації, а бізнесу і патентним повіреним розширювали можливості для створення нових продуктів. НОІВ має забезпечити розбудову динамічної інфраструктури, виконуючи функції оператора сфери.

Що ж до стратегічних питань, то держава має ставити за мету підвищення інноваційного складника в національному продукті, створювати умови для розвитку інноваційних бізнесів і залучати іноземні інвестиції. І нових способів досягнення цих цілей, окрім удосконалення законодавства, підвищення стандартів судового захисту та підтримки освіти і науки, наразі не винайдено.

Та навряд ми зможемо коли­небудь поставити крапку в реформаторських амбіціях, адже життя на місці не стоїть.

Бесіду вела Христина ПОШЕЛЮЖНА, «Юридична практика»