25 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу гр­на М. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13 січня 2021 року за позовом приватного акціонерного товариства «В» (ПрАТ «В») в особі акціонера товариства гр­на К. до гр­на М. про стягнення 40 816 963,72 грн, встановив таке.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини, що передували прийняттю оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду

Гр­н К. як акціонер, якому належить 10 і більше відсотків у статутному капіталі ПрАТ «В», звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою в інтересах ПрАТ «В» до гр­на М. про відшкодування збитків, завданих ПрАТ «В» його посадовою особою.

Позов мотивовано тим, що внаслідок умисних, недобросовісних та незаконних дій відповідача ПрАТ «В» зазнало збитків у розмірі 40 816 963,72 грн.

До позовної заяви гр­на К. додано клопотання про зменшення розміру судового збору до 2 102,00 грн на підставі Закону України «Про судовий збір» (Закон) у зв`язку зі значним розміром суми судового збору порівняно з доходами гр­на К.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 4 листопада 2020 року зазначену позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення виявлених під час подання позовної заяви недоліків шляхом надання суду доказів доплати судового збору в сумі 610 152,46 грн із доказами надіслання заяви про усунення недоліків відповідачеві. Водночас суд зазначив, що позивачем не надано доказів наявності умов, визначених частиною 1 статті 8 Закону, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення клопотання про зменшення розміру судового збору.

6 листопада 2020 року до Господарського суду Кіровоградської області через систему «Електронний суд» представником гр­на К. подано заяву про виконання ухвали суду. В зазначеній заяві вказано, що розмір судового збору в цій справі перевищує 5 % розміру річного доходу фізичної особи за попередній календарний 2019 рік і поточний 2020 рік, у зв`язку з чим, на думку представника заявника, клопотання про зменшення розміру судового збору підлягає задоволенню.

Короткий зміст ухвали місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 11 листопада 2020 року повернуто без розгляду позовну заяву від 27 жовтня 2020 року, подану в інтересах ПрАТ «В» в особі акціонера гр­на К., якому належить 10 і більше відсотків у статутному капіталі ПрАТ «В», до гр­на М. про стягнення 40 816 963,72 грн і додані до неї документи на підставі частини 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України.

Ухвалу мотивовано тим, що позивач не усунув недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі від 4 листопада 2020 року, не надав доказів сплати судового збору в розмірі 610 152,46 грн.

Місцевий господарський суд вказав на те, що суб`єктом звернення до господарського суду є юридична особа — ПрАТ «В», інтереси якої представляє акціонер — гр­н К.

Стаття 8 Закону не передбачає, зокрема, зменшення судового збору в разі звернення до суду юридичної особи.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13 січня 2021 року скасовано ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 11 листопада 2020 року, справу скеровано до Господарського суду Кіровоградської області.

Постанову мотивовано тим, що, вирішуючи питання про наявність доказів сплати судового збору та можливість його зменшення або звільнення заявника від його сплати, господарський суд має враховувати статус тієї особи, яка звернулась до господарського суду з позовною заявою.

Враховуючи, що акціонером ПрАТ «В», який подав позов в інтересах цієї юридичної особи, є фізична особа — гр­н К., суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий господарський суд, не досліджуючи доказів на підтвердження обставин для можливості зменшення розміру судового збору, необґрунтовано зазначив, що положення статті 8 Закону не передбачають зменшення розміру судового збору в разі звернення до суду юридичної особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вказаною постановою, гр­н М. звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13 січня 2021 року і залишити в силі ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 11 листопада 2020 року у цій справі.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме пункту 1 частини 1 статті 8, частини 2 статті 8 Закону і порушено норми процесуального права, а саме статей 20, 54, 123, 174 ГПК України.

Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу гр­н К. просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Грн­н К. вказує на те, що судовий збір становить 612 254,46 грн, а сукупний дохід сім`ї гр­на К. позбавляє його змоги звертатися до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки розмір судового збору значно перевищує розмір доходів, що є порушенням права на звернення до суду, гарантованого статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Норми права та мотиви, які бере до уваги Верховний Суд під час прийняття постанов

Відповідно до частин 2, 3 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи — підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (в тому числі посадовою особою, повноваження якої припинено) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) зазначеної юридичної особи, поданим в її інтересах.

У частині 3 статті 41 ГПК України зазначено, що у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 54 ГПК України передбачено, що власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій) або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.

У разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не має права здійснювати свої процесуальні права та обов`язки без згоди власника (учасника, акціонера), який подав позов. Посадова особа, до якої вчинено позов, не має права представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в цій справі.

До закінчення підготовчого засідання у справі інший співвласник (учасник, акціонер) цієї юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій) або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, має право приєднатися до вчиненого позову шляхом подання до суду відповідної заяви, після чого він набуває таких самих процесуальних прав та обов`язків, як і власник (учасник, акціонер), який подав
позов.

У спорах про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, відмова від позову, поданого відповідно до цієї статті, зменшення розміру позовних вимог, зміна предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, відмова від апеляційної або касаційної скарги, заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими або виключними обставинами можливі лише за письмовою згодою всіх власників (учасників, акціонерів), які в цій справі діють в інтересах юридичної особи.

Аналіз частин 1, 2 статті 54 ГПК України дає змогу зробити висновок, що акціонер юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій) або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою; зазначена юридична особа набуває статусу позивача в цьому спорі із законодавчим обмеженням щодо реалізації нею процесуальних прав та обов`язків позивача у справі без погодження з акціонером, який звернувся з позовом в інтересах такої юридичної особи.

Тобто особою, яка подає позов в інтересах вказаної юридичної особи, є власник (учасник, акціонер) юридичної особи, який у розумінні наведеної вище норми не є позивачем, а є особою з особливим процесуальним статусом.

Положеннями статті 164 ГПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, сплату судового збору у визначених ­порядку і розмірі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, до позовної заяви додано квитанцію № * від 27 жовтня 2020 року про сплату судового збору в розмірі 2 102,00 грн та клопотання про зменшення судового збору до 2 102,00 грн на підставі Закону у зв`язку зі значним розміром суми судового збору порівняно з доходами гр­на К.

Крім того, через систему «Електронний суд» представник гр­на К. подав заяву про виконання ухвали суду. У зазначеній заяві вказано, що розмір судового збору в цій справі перевищує 5 % розміру річного доходу фізичної особи за попередній календарний 2019 рік і поточний 2020 рік, у зв`язку з чим, на думку представника заявника, клопотання про зменшення розміру судового збору підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 1 Закону судовий збір — це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видавання судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір входить до складу судових витрат.

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням під час звернення до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульовано статтею 8 зазначеного Закону, норма якої є спеціальною.

Згідно зі статтею 8 Закону, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:

1) якщо розмір судового збору перевищує 5 % розміру річного доходу позивача — фізичної особи за попередній календарний рік;

2) якщо позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, яких визнано судом недієздатними чи дієздатність яких обмежено;

3) якщо предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині 1 цієї статті.

З аналізу статті 8 Закону випливає, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може», визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Що ж до самих умов, визначених статтею 8 вказаного Закону, то їх диференційовано за суб`єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені в пунктах 1 і 2 частини 1 статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів — фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 % розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус — є військовослужбовцями; батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, яких визнано судом недієздатними чи дієздатність яких обмежено.

Щодо третьої умови, визначеної в пункті 3 частини 1 статті 8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, водночас визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, — лише в разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону перелік умов для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті випливає, що положення пунктів 1 і 2 частини 1 статті 8 Закону не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи — юридичної особи), а положення пункту 3 частини 1 статті 8 вказаного Закону може бути застосовано до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову в яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18).

З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку, що приписи пункту 1 частини 1 статті 8 Закону поширюються на окремі категорії позивачів, які є фізичними особами, та не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію.

Подібну за змістом правову позицію викладено в ухвалах Верховного Суду від 5 березня 2021 року у справі № 910/9741/20, від 6 січня 2021 року у справі № 927/579/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 910/6421/19, від 18 травня 2020 року у справі № 910/704/19, від 24 січня 2020 року у справі № 915/923/15.

У цій справі позивачем є саме ПрАТ «В», а не гр­н К. — особа, яка подає позов в інтересах такої юридичної особи.

З огляду на зазначене в місцевого господарського суду були відсутні підстави для задоволення клопотання гр­на К. про зменшення розміру судового збору.

Відповідно до частин 1, 3 статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів із дня надходження до суду позовної заяви виносить ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів із дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху виноситься на підставі несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку треба сплатити (доплатити).

Тобто положеннями статті 174 ГПК України законодавець передбачив механізм залишення позовної заяви без руху для надання заявнику можливості у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви, що забезпечить можливість вважати її поданою в день її первинного подання та прийняття її судом до розгляду.

Згідно з частиною 4 вказаної статті, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви в строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

У зв`язку з неусуненням гр­ном К. недоліків позовної заяви, а саме — ненаданням доказів сплати судового збору у відповідному розмірі, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви.

За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга гр­на М. підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано ухвалу місцевого господарського суду, що відповідає закону, — скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої
інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду ­апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Статтею 312 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене вище, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі ухвали суду першої інстанції. Доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, було підтверджено під час касаційного провадження.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд постановив:

— касаційну скаргу гр­на М. задовольнити;

— постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13 січня 2021 року скасувати;

— ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 11 листопада 2020 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 25 березня 2021 року. Справа № 912/3514/20. Головуючий суддя — Мамалуй О.О. Судді — Баранець О.М., Студенець В.І.)