Положення Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (Закон) зобов’язують учасника товариства письмово повідомити інших учасників про його намір відчужити свою частку чи частину частки в статутному фонді товариства. У разі порушення цього обов’язку інші учасники надалі мають право ініціювати переведення на них прав покупця за договором про відчуження частки.

Проте порушення порядку повідомлення учасників про намір продати частку не завжди означає порушення їх переважного права на її придбання. Зокрема, такий висновок зробив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (ВС) в постанові від 31 березня 2021 року (оприлюднено 12 квітня 2021 року) у справі № 923/875/19.

Обставини справи

Згідно з обставинами цієї справи в жовтні 2019 року гр­н Х. звернувся в Господарський суд Херсонської області з позовом до гр­ки Г. та гр­на К. та просив перевести на нього права покупця за договором купівлі­продажу корпоративних прав, укладеним між відповідачами. Позивач вказував на порушення його переважного права на придбання частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «С» (ТОВ «С», товариство), яке передбачено частиною 1 статті 20 Закону.

Судами було встановлено, що станом на 7 листопада 2018 року учасниками ТОВ «С» були гр­н Х. та гр­ка К., яким належали частки в розмірі 85 % та 15 % статутного фонду відповідно. 8 листопада 2018 року між гр­кою Г. та гр­ном К. було укладено договір купівлі­продажу частки в статутному капіталі ТОВ «С» у розмірі 15 %. Передання відповідної частки відбулося за нотаріально посвідченим актом прийняття­передання від 8 листопада 2018 року.

У той самий день відбулися загальні збори товариства, на розгляд яких гр­ка Г. подала нотаріально посвідчену заяву про вихід зі складу учасників товариства, а гр­н К. — відповідну нотаріально посвідчену заяву про включення його до складу учасників у зв’язку з придбанням 15 % частки в статутному капіталі ТОВ «С».

На загальних зборах були присутні гр­ка Г. та гр­н Х., який головував на зборах, а також запрошений гр­н К. Збори вирішили виключити зі складу учасників товариства гр­ку Г. та включити до складу учасників гр­на К., а також затвердили нову редакцію статуту ТОВ «С», в якому вказано, що його учасниками є гр­н Х., якому належить частка в розмірі 85 % статутного фонду, та гр­н К. з часткою 15 %. Прийняті рішення було відображено в протоколі загальних зборів.

Також судами було встановлено, що у 2017 році гр­ка Г. неодноразово усно повідомляла гр­на Х. про бажання продати належну їй частку, а в 2018 році останній сам запропонував їй продати свою частку саме гр­ну К., який декілька років орендував майно товариства.

Проте майже через рік гр­н Х. ініціював зазначений судовий процес, посилаючись на порушення його переважного права на придбання частки в статутному капіталі ТОВ «С», оскільки його не було письмово повідомлено про намір продажу відповідачкою належної їй частки в статутному фонді товариства. У зв’язку з цим позивач просив суд перевести на нього права покупця за договором купівлі­продажу корпоративних прав.

Питання добросовісності

Господарський суд Херсонської області рішенням від 16 червня 2020 року відмовив гр­ну Х. в задоволенні позовних вимог. Вказане рішення було залишено без змін постановою Південно­західного апеляційного господарського суду від 26 листопада 2020 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди визнали порушення відповідачкою гр­кою Г. порядку повідомлення інших учасників товариства про намір відчуження частки в статутному фонді. Проте суди зважили на те, що позивач був обізнаний про відчуження частки та міг вплинути на рішення зборів учасників, проте не виявив наміру щодо свого переважного права на придбання частки в статутному фонді. Також суди вказали на те, що дії гр­на Х. не узгоджуються з добросовісною поведінкою.

У касаційній скарзі гр­н Х. серед іншого зазначив, що суди створили судовий прецедент, яким фактично дозволили учаснику товариства під час відчуження частки в статутному капіталі товариства ігнорувати вимоги щодо письмового повідомлення інших учасників про намір продати свою частку третій особі та інформування про ціну та розмір частки, що відчужується.

Також касатор послався на те, що оскільки йому відповідачка не надіслала відповідного письмового повідомлення, то відчуження частки в статутному капіталі ТОВ «С» здійснено з порушенням його переважного права на її придбання. Визначеного судами альтернативного способу повідомлення, а саме у формі усного повідомлення та участі позивача в загальних зборах учасників товариства, підписання протоколу та статуту товариства після відчуження частки іншим учасником, не передбачено законодавством.

У зв’язку з цим гр­н Х. просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційні висновки

Розглянувши касаційну скаргу, колегія суддів Касаційного господарського суду в складі ВС дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню, та визнала правильними рішення судів попередніх інстанцій.

Зокрема, переглядаючи справу, колегія суддів визначила, що в цій справі ВС має дати відповіді на такі запитання:

— який закон має застосовуватися до спірних правовідносин — Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» чи Закон України «Про господарські товариства»;

— якщо не дотримано передбаченого законодавством чи статутом порядку письмового повідомлення інших учасників товариства про намір відчуження частки на користь третьої особи, то чи повинен суд встановлювати (зокрема за допомогою показань свідків) фактичну обізнаність учасника, який вимагає переведення на нього прав та обов`язків покупця, про правочин із відчуження частки і наявність у нього можливості скористатися своїм переважним правом;

— чи є голосування на загальних зборах, підписання протоколу загальних зборів та статуту товариства з новим складом учасників волевиявленням учасника, яке свідчить про його відмову від реалізації переважного права купівлі частки, на яку розумно покладаються інші учасники правовідносин;

— чи може таку відмову бути надано постфактум, тобто вже після укладення правочину з відчуження частки;

— чи втрачає учасник, який відмовився від реалізації переважного права на придбання частки, право вимагати переведення на себе прав та обов`язків покупця.

Відповідаючи на перше запитання, ВС послалася на свою усталену практику, відповідно до якої протягом року з дня набрання чинності Законом, якщо статути відповідних товариств не узгоджено з цим Законом, то до правовідносин із не врегульованих у них питань застосовуються норми вказаного Закону.

Оскільки договір про відчуження частки укладено саме в такий «перехідний період», то на дату його укладання і проведення загальних зборів діяв статут товариства в редакції 2016 року, який не передбачав порядку відчуження учасником своєї частки і порядку реалізації іншими учасниками переважного права. ВС визнав правильними висновки судів, що до відповідних відносин підлягали застосуванню саме норми Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». У зв’язку з чим гр­ка Г. не здійснила обов’язку щодо письмового повідомлення про намір продати частку третій особі.

Проте ВС взяв до уваги, що зміна складу учасників відбувалася за порядком, передбаченим статутом товариства в редакції 2016 року і Законом України «Про господарські товариства», — шляхом ухвалення рішення загальних зборів про зміну складу учасників, затвердження нової редакції статуту. ВС визнав правильними висновки місцевого й апеляційного господарських судів щодо поведінки позивача, зокрема голосування на загальних зборах учасників товариства, що свідчить про його відмову від переважного права на придбання частки іншого учасника. І погодився з висновком, що порушення порядку повідомлення учасника про намір продати частку не завжди означає порушення його переважного права на придбання частки.

Також Верховний Суд зазначив, що за відсутності обов’язкового письмового повідомлення учасника про намір продажу частки третій особі, передбаченого Законом, такий учасник не може вважатися повідомленим належним чином. Факт належного повідомлення учасника не може встановлюватися показаннями свідків.

«Водночас, якщо суди за допомогою належних і допустимих доказів встановили, що учасник сам відмовився від реалізації свого переважного права, зокрема шляхом голосування на зборах за включення нового учасника до складу товариства і внесення відповідних змін до статуту, то така відмова свідчить про обізнаність учасника з наміром продати частку і відсутність намірів її придбати. Відповідно, переважне право учасника на придбання частки не порушено», — констатувала колегія суддів Касаційного господарського суду ВС.

Окрім цього, ВС звернув увагу на те, що згідно з усталеною діловою практикою учасники товариств часто підписують письмову заяву про відмову від реалізації переважного права купівлі частки, або ухвалюють відповідне рішення на загальних зборах, або роблять таку заяву, яка вноситься до протоколу загальних зборів без ухвалення окремого рішення з цього питання. Ця відмова свідчить, що учасник не бажає користуватися своїм переважним правом. Відповідне волевиявлення може бути здійснено і після укладення договору купівлі­продажу частки, тобто є певним схваленням учасником правочину з відчуження частки третій особі вже після його укладення.

Під час вирішення спору про переведення на учасника прав та обов’язків покупця частки суд не лише встановлює факт належного повідомлення учасника про намір продати частку, але й перевіряє наявність відмови учасника від реалізації переважного права, якщо про цей факт стверджує інша сторона спору і надає відповідні докази.

«Якщо учасник письмово відмовився від реалізації переважного права, зокрема шляхом надання своєї згоди на вступ у товариство третьої особи — покупця частки, то факт його обізнаності про намір продати частку й умови продажу частки презюмується, якщо інше не буде доведено (наприклад, що учасника ввели в оману стосовно істотних умов договору купівлі­продажу частки)», — зазначив ВС.

Також суд підкреслив, що відмова від переважного права є одностороннім правочином. Учасник, який відмовився від реалізації переважного права, надає право третій особі набути частку в статутному капіталі у власність і стати учасником товариства. У разі якщо учасник спочатку відмовився від свого переважного права, а потім звернувся до суду для переведення на себе прав покупця, то такий учасник відмовився від одностороннього правочину. В такому випадку суд має захистити права нового учасника, добросовісного покупця, який під час придбання частки розумно покладався на цей односторонній правочин.

Анатолій ГВОЗДЕЦЬКИЙ «Юридична практика»