14 квітня 2021 року Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі за позовом гр­ки М. до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області — про зобов’язання вчинити дії, встановив таке.

У листопаді 2018 року гр­ка М. звернулась до суду з позовом, в якому просила:

— визнати протиправною відмову відповідача в перерахунку та переведенні її на пенсію за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (Закон № 2262­ХІІ);

— зобов’язати відповідача перевести її на пенсію за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб» у розмірі, передбаченому пунктом «а» статті 13 цього Закону з часу настання права на таку пенсію, а саме — з 23 вересня 2017 року, перерахувати та виплатити зазначену пенсію.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у період з 12 листопада 1994 року по 14 вересня 2011 року проходила службу на різних посадах середнього начальницького складу в органах внутрішніх справ, а з 25 вересня 2013 року по 22 вересня 2017 року — в органах Державної кримінально­виконавчої служби України.

Наказом начальника Пів­ніч­но­
Східного міжрегіонального управ­ління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 22 вересня 2017 року № * позивача звільнено зі служби в Державній кримінально­виконавчій службі України на підставі пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через
хворобу).

Вислуга років позивача станом на день звільнення складає в календарному обчисленні — 21 рік 11 місяців 4 дні, у пільговому — 23 роки 3 місяці 3 дні, страховий стаж — 26 років 5 місяців 17 днів.

З 23 вересня 2017 року позивачу призначено пенсію за вислугу років на підставі пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 51 % грошового забезпечення.

У подальшому з 7 грудня 2017 року позивача у зв’язку з визнанням її особою з інвалідністю ІІІ групи переведено на отримання пенсії по інвалідності (інвалідність пов’язана з виконанням службових обов’язків та встановлена терміном на два роки по 20 жовтня 2019 року).

10 жовтня 2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою про переведення її на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», оскільки вислуга її років для призначення пенсії на день звільнення (22 вересня 2017 року) у пільговому обчисленні становить 23 роки 3 місяці 3 дні, що, як вважає позивач, є достатньою підставою для набуття нею права на вказаний вид пенсії.

У переведенні на вказаний вид пенсії позивачу відмовлено у зв’язку з тим, що її вислуга років на день звільнення зі служби у календарному обчисленні складає лише 21 рік 11 місяців 4 дні.

При цьому відповідач повідомив позивача про те, що відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» пенсії за вислугу років призначаються незалежно від віку особам, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше, а тому підстави для переведення її на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262­ХІІ відсутні.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з цим позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що вона має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з урахуванням вислуги років більше 23 років. Вважає, що до спірних правовідносин щодо зарахування пільгового стажу для призначення пенсії підлягають застосуванню спеціальні норми права, а саме — статті 17¹, 17² Закону № 2262­ХІІ та пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною відмову відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугою років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Зобов’язано відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 10 жовтня 2017 року, здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням виплачених коштів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачено пільгові умови призначення пенсії за вислугу років, а постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, якою затверджено Порядок обчислення вислуги років суперечить Закону і не застосовується.

При цьому суд першої інстанції послався на висновки Верховного Суду у справах № 295/6301/17 (постанова від 27 березня 2018 року) та № 725/1959/17 (постанова від 19 вересня 2018 року).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про задоволення позовних вимог частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Законом № 2262 передбачено можливість призначення пенсії на пільгових умовах і постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, якою затверджено Порядок обчислення вислуги років, цьому Закону не суперечить.

При цьому суд апеляційної інстанції посилався на висновки Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 750/9775/16­а.

З ухваленим у справі рішенням суду апеляційної інстанції не погодився відповідач, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що в Законі № 2262­ХІІ не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 23 і більше років вислуги, обчисленої на пільгових умовах. Вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 і більше календарних років, а також наведено виключний перелік періодів служби, які враховуються в зазначену вислугу років. Вважає, що позивач не набула право на пенсію відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у зв’язку з відсутністю у неї необхідної для призначення пенсії календарної вислуги років.

Крім того, посилається на те, що Законом № 2262­ХІІ передбачено можливість зарахування вислуги років лише в календарному обчисленні, а постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 суперечить Закону.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін.

<…>

Ухвалою від 26 січня 2021 року в порядку частини 1 статті 346 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України справу передано на розгляд Судової палати, до якої входить колегія, що розглядає справу.

Передаючи справу на розгляд палати, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відступу від раніше викладеного висновку Верховного Суду у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 281/459/17, від 27 березня 2020 року у справі № 569/727/17 про те, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарної вислуги років; що приписи пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 393 суперечать приписам статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому застосуванню підлягає саме Закон, оскільки має вищу юридичну силу.

Водночас у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 750/9775/16­а Верховний Суд застосував до спірних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року та дійшов протилежного висновку, встановивши, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року справу призначено в порядку письмового провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 31 березня 2021 року.

За наслідками розгляду цієї справи Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про наявність підстав для відступу від раніше викладених висновків Верховного Суду.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально­виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону № 2262­ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»–«д», «ж» статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині 3 статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше.

Згідно з частиною 4 статті 17 Закону № 2262­ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

Відповідно до статті 17¹ Закону № 2262­ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону № 2262­ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (Порядок № 393).

Відповідно до абзацу 2 пункту «г» частини 3 цього Порядку № 393 до вислуги років для призначення пенсії особам рядового і начальницького складу Державної кримінально­виконавчої служби України зараховується час проходження служби на пільгових умовах: один місяць служби за сорок днів.

Вирішуючи справу № 805/3923/18­а, Верховний Суд у постанові від 3 березня 2021 року дійшов наступного висновку: «…основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262­XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно­правовими актами, зокрема, постановою № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов’язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку…».

При цьому Верховний Суд відступив від правових висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17.

Таке правове регулювання та наведені вище висновки Верховного Суду у справі № 805/3923/18­а дозволяють зробити висновок про те, що передбачена Порядком № 393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону № 2262­ХІІ і положенням цього Закону не суперечить.

Крім того, право на пільговий залік вислуги років для осіб рядового і начальницького складу кримінально­виконавчої служби передбачене також і Законом України «Про Державну кримінально­виконавчу службу України».

Відповідно до частин 3, 4 статті 23 цього Закону пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально­виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Особам рядового і начальницького складу кримінально­виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії — один місяць служби за сорок днів.

Щодо календарної вислуги років

Статтею 1 Закону № 2262­ХІІ передбачено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально­виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Таким чином, Закон № 2262­ХІІ як єдину, обов’язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.

Визначення у Законі № 2262­ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов’язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.

Таким чином, передбачена Законом № 2262­ХІІ календарна вислуга — це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік — 365 календарних днів, календарний місяць — 30 календарних днів).

У свою чергу, передбачені статтею 17¹ Закону № 2262­ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку 393 полягають у пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.

При цьому таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.

Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262­ХІІ.

Висновки за наслідками
розгляду справи

У справі, яка розглядається судами попередніх інстанцій, встановлено, що вислуга років позивача, з врахуванням часу служби в органах Державної кримінально­виконавчої служби України, яка підлягає зарахуванню на пільгових умовах, становить більше 23 календарних років, позивач набула право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону № 2262­ХІІ, а тому апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про задоволення позову.

За наслідками розгляду цієї справи Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зробив наступні правові висновки:

1. У цілях Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга — це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік — 365 календарних днів, календарний місяць — 30 календарних днів).
2. Для призначення пенсій за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Верховний Суд у складі Судової палати Касаційного адміністративного суду відступає від висновків щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 281/459/17, від 27 березня 2020 року у справі № 569/727/17 та інших, в яких Верховний Суд дійшов висновку про неможливість пільгового обчислення вислуги років та невідповідності в цій частині Порядку № 393 Закону № 2262­ХІІ.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції — без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, постановив:

— касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року — без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 14 квітня 2021 року. Справа № 480/4241/18. Головуючий — Стародуб О.П. Судді — Бевзенко В.М., Берназюк Я.О., Бучик А.Ю., Єзеров А.А., Желєзний І.В., Кравчук В.М., Мороз Л.Л., Рибачук А.І., Стеценко С.Г., Стрелець Т.Г., Тацій Л.В., Чирків С.М.)