23 квітня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» від 13 квітня 2021 року № 1381­-IX (Закон № 1381-­IX).

Основною метою ухвалення документа є підтримка громадян України, які мають невиконані зобов’язання за кредитними договорами в іноземній валюті (валютними кредитами).

Про своєчасність закону

Оскільки мораторій на примусове стягнення за валютними позиками закінчувався 21 квітня 2021 року, тиск із боку валютних боржників на законотворців був величезний. Народні депутати України, розуміючи наслідки економічної кризи, які переживають усі українці, пішли назустріч валютним боржникам, адже брати на себе відповідальність за скасування мораторію в дні квітневого локдауну не наважилися. Тож Закон № 1381­-IX є насамперед соціальним, а не економічним.

Таким чином, оскільки мораторій знову діє, боржникам в основному не потрібно продовжувати виконувати свої зобов’язання. Ба більше, протягом трьох років після набрання чинності Законом № 1381-­IX примусове застосування наслідків невиконання зобов’язань за іпотечними кредитами в іноземній валюті (з огляду на положення Закону України «Про споживче кредитування») буде заборонено. Очевидно, що продовження мораторію знову лише відкладає вирішення проблеми з валютними кредитами. Вважаємо, що ймовірність виконання боржниками нових обмежувальних вимог буде надзвичайно низькою. Більшість боржників не виконують свої зобов’язання майже сьомий рік поспіль, і їм буде важко почати це робити.

Баланс інтересів?

З аналізу тексту Закону № 1381-­IX випливає, що в питанні захисту прав та інтересів боржників і кредиторів шалька терезів все­таки схиляється саме на бік боржників.

Так, згідно з Законом № 1381­-IX дію мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, подовжено на 5 місяців із дня набрання чинності Законом № 1381-­IX, тобто до 23 вересня 2021 року. Водночас протягом трьох місяців із дня набрання чинності Законом № 1381­-IX, тобто до 23 липня 2021 року (з можливістю подовження), боржники за валютними кредитами мають право подати заяву на примусову реструктуризацію. За наслідками такої реструктуризації (1) всі валютні грошові зобов’язання буде перераховано в гривню за офіційним курсом, встановленим Національним банком України (НБУ) на день реструктуризації; (2) буде переглянуто (зменшено) відсоткову ставку за кредитом.

Очевидно, що зменшення відсоткової ставки та фіксація боргу в гривні з десятирічною реструктуризацією буде на користь боржникам. Водночас є ризик, що подовження мораторію на продаж іпотечного майна буде неправильно сприйнято недобросовісними боржниками як карт­бланш на подальше неповернення кредиту.

Імовірно, саме з огляду на цей ризик декілька провідних українських бізнес­асоціацій у своєму відкритому листі щодо законопроєкту № 4475 від 9 грудня 2020 року, який було ухвалено як Закон № 1381-­IX, зазначили, що він має «вочевидь популістський та електоральний характер» і не спрямований на вирішення нагальних економічних проблем суспільства.

Основні ризики

Також вважаємо за потрібне звернути увагу на основні ризики впровадження Закону № 1381­-IX. Серед них варто виокремити такі:

– визнання виконавчих документів у справах про стягнення кредитних заборгованостей та звернення стягнення на предмет іпотеки такими, що не підлягають виконанню на підставі статті 432 Цивільного процесуального кодексу України. Таким чином буде порушено приписи статті 129¹ Конституції України про обов’язковість виконання судових рішень та принцип правової визначеності як один із основних елементів верховенства права;

– продовження зловживань із боку недобросовісних боржників, котрі замість повернення боргів роками лише заробляють на іпотечній нерухомості, здаючи її в оренду;

– необхідність повторного звернення банками до суду та повторного проходження багаторічних судових процесів. Це збільшуватиме навантаження на судову систему, призводитиме до зайвих судових витрат із боку банків та позичальників;

– нерегламентований порядок позадоговірної примусової реструктуризації валютних боргів саме на підставі Закону № 1381­-IX, а не на підставі договору споживчого кредитування, відповідно до якого реструктуризація здійснюється кредитором на договірних умовах зі споживачем і впливає на умови та порядок повернення кредиту.

Позиція регулятора

У Національному банку України вважають, що реструктуризація боргу валютних позичальників повинна відбуватися не в примусовому порядку, а на ринкових, прийнятних і для банків, і для позичальників, збалансованих умовах.

Позиція НБУ є, власне, раціональним ставленням регулятора. НБУ з позиції корпоративної та регуляторної етики не може схвально ставитися до закону, який не на ринкових засадах різко змінює правила гри.

До того ж щороку в нас пишуться закони, якість яких із погляду законодавчої техніки стрімко падає. Не став винятком і Закон № 1381-­IX. Наприклад, будь­яка реструктуризація юридичного змісту зобов’язань повинна містити зміни до кредитного договору також. Однак положення Закону № 1381­-IX не пов’язують реструктуризацію з необхідністю внесення змін до кредитних договорів, що породжує невизначеність і додає підстав для вирішення спорів у судовому порядку.

Навряд хтось заперечуватиме те, що подовження мораторію, поєднане з обов’язковою конвертацією валютних позик у гривні, не дасть змоги заохотити нових інвесторів і не додасть можливостей для розвитку нових ринкових інструментів в Україні.

До того ж існує побоювання, що подовження дії мораторію, передбачене Законом № 1381­-IX, може лише законсервувати, а не вирішити проблему валютних кредитів.

Як слушно вказав НБУ у своєму коментарі щодо законопроєкту № 4475, подовження мораторію жодним чином не стимулює боржників до пошуку шляхів погашення або реструктуризації заборгованості. Навпаки, значна кількість боржників за валютними кредитами хибно сприймає мораторій як прощення боргу за іпотекою та відсутність необхідності його повертати.

Як наслідок, банківська система України продовжує зазнавати суттєвих збитків від непрацюючих кредитів, а бюджет країни — недоотримувати кошти за продаж проблемних активів неплатоспроможних банків. Для прикладу, за 2020 рік Фонд гарантування вкладів фізичних осіб продав проблемних активів неплатоспроможних банків на суму майже 20 млрд грн.

Стимулювання розвитку іпотеки

Через усе це виникає запитання: як реалізація Закону № 1381-­IX вплине на ефективність державних програм зі стимулювання розвитку іпотеки?

Закон № 1381­-IX створює надмірні преференції для однієї зі сторін. І портфель валютної іпотеки на балансах банків, за даними НБУ, становить майже 15 млрд грн, проте через тривалу дію мораторію та відсутність мотивації в позичальників обслуговувати кредити вони стали переважно непрацюючими. І те, що примусовою реструктуризація, впроваджувана Законом № 1381­-IX, де­факто є лише для банків, вочевидь, порушує баланс інтересів кредиторів і позичальників та не сприяє активності банків на ринку іпотеки.

Утім, важко вплинути на те, що існує лише в пілотних масштабах або на папері (лишень трохи більш ніж дві тисячі сімей стали учасниками таких програм за сім років). Дію Державної програми забезпечення молоді житлом подовжено до 2023 року. Водночас державна програма підтримки «Доступна іпотека 7 %», яку уряд схвалив 15 лютого 2021 року, як модель банкам не вигідна економічно. Адже облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) вже зараз є більш прибутковим інструментом.

Пільгове кредитування населення залишиться й надалі вкрай обмеженим інструментом через брак державного фінансування, а для банків це ризикований напрям бізнесу. Банкам простіше отримувати фіксовані платежі за банківське обслуговування клієнтів і заробляти на ОВДП, що не надто програють ставкам прибутковості стандартного кредитування, але мають гарантію повернення від держави.

Таким чином, метою реструктуризації є зменшення фінансового навантаження на фізичних осіб — позичальників, які мають кредити в іноземній валюті. Автори Закону № 1381­IX планували також суттєво покращити результати діяльності банків і зняти соціальне напруження в суспільстві. Проте вважаємо, що Закон № 1381­-IX поки що більше порушив питань, ніж дав відповідей і розв’язаних проблем. Як будуть розвиватися події найближчим часом та в довгостроковій перспективі, час покаже.

ЧОРНОУС Андрій — радник Hillmont Partners, адвокат, м. Київ,

РЕГЕЛЮК Сергій — старший юрист Hillmont Partners, адвокат, м. Київ

КОМЕНТАРІ

Високий курс
Ірина СТАРОДУБ, керівник судового відділу Moneyveo

Цей закон покликаний реструктуризувати зобов’язання боржників, які станом на 1 січня 2014 року не мали простроченої заборгованості. Після реструктуризації кредит має бути погашено протягом 10 років, проценти за таким реструктуризованим кредитом сплачуються за ринковою ставкою в національній валюті (український індекс депозитних ставок у гривні за дванадцятимісячними депозитами плюс 1 %). Кредит можна погасити достроково в будь­який момент.

Чи все так однозначно?

Плюси закону — це насамперед те, що позичальнику конвертують весь борг у національну валюту — гривню. Після цього боржник не буде залежати від валютних коливань і зможе чітко кожного місяця погашати борг у національній валюті з хорошою відсотковою ставкою — 12 % річних, що явно є перевагою.

З мінусів можна назвати те, що кредит буде реструктуризовано за теперішнім курсом, що є не найкращим з погляду фінансової вигідності, порівняно навіть із минулим роком. Відповідно, клієнт отримає абсолютно ринковий курс, що, вочевидь, є великим мінусом. Варто пам’ятати і про витрати з рестуртуризації боргу. Укладання нових угод, зокрема внесення змін до договору іпотеки у зв’язку зі зміною істотних умов, — усе це сплачується з кишені позичальника. Мінусом також є те, що укладення додаткових угод до договору іпотеки може оформити тільки той нотаріус, який укладає основний іпотечний договір. Розцінки нотаріус може встановити, які захоче. Регулювати цей процес боржник не може.

Чи доцільний Закон № 1381­IX на цьому етапі? Вважаю, що він є спірним, його ідеальність ставлю під сумнів, оскільки думаю, що він не набуде популярності через переведення боргу в гривню за теперішнім курсом долара США, який є завищеним.

Ризики для банківської системи
Юлія ПРИХОДЬКО, юрист Asters

В основу Закону № 1381­IX закладено позитивний намір сприяти реструктуризації заборгованості, що впродовж майже двох десятиліть лежить мертвим тягарем на банківській системі України. Проте на практиці законодавець закріпив такі умови реструктуризації, що створюють разючу незбалансованість між інтересами боржників та кредиторів. Боржники отримують можливість виплачувати заборгованість на преференційних умовах (конвертація суми заборгованості у гривневий еквівалент за сприятливим курсом, зарахування сплаченої неустойки як погашення заборгованості тощо). Водночас права кредиторів обмежуються примусовим характером реструктуризації та низкою норм, що не відповідають ринковим умовам. Зокрема, Законом № 1381­IX передбачено, що в разі якщо кредитори домовляються здійснити відступлення прав вимоги за зобов’язанням, що підлягає примусовій реструктуризації згідно з новим законом за ціною, що є нижчою, ніж сума зобов’язань, то новий кредитор вимушений буде зменшити суму зобов’язань боржника на таку різницю. Відступлення прав вимоги за непрацюючими кредитами є поширеною практикою в банківській системі, а втручання держави в приватні договірні відносини між учасниками створює негативний настрій на ринку.

Зміни, запроваджені новим Законом № 1381­IX, зокрема конвертація суми заборгованості в гривневий еквівалент без урахування ринкової вартості нерухомості, перерахунок розміру процентних ставок, зарахування сплаченої неустойки як погашення основної суми боргу та процентів, продовження мораторію на стягнення майна, наданого на забезпечення валютних кредитів, є преференційними для позичальника. Намір законодавця захистити більш слабку сторону в кредитних відносинах — боржника — на практиці спровокував ситуацію, за якої в економічно збитковому становищі опиняються кредитори (банки). Послаблення захисту прав кредиторів створює значні ризики для банківської системи в цілому, зокрема в контексті тенденцій іпотечного кредитування, що цілком виправдано викликає занепокоєння НБУ.

Минулий досвід
Марина ДАНКЕВИЧ, молодший юрист EVERLEGAL

Чергове від­тер­мінування права кредиторів здійснювати звернення стягнення на майно громадян для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті аж ніяк не спрямовано на стимулювання позичальників виконувати грошові зобов’язання перед кредиторами. Подовження мораторію на п’ять місяців фактично заохочує боржників не платити кошти за відповідними кредитами, адже самим Законом № 1381­IX гарантується безпека належного їм майна.

Водночас, прагнучи захистити інтереси боржників за допомогою Закону № 1381­IX, проігнорували інтереси банківського сектору та не врахували минулий досвід дії мораторію у цій сфері. Зокрема, законодавцю варто було б згадати, що несплата позичальниками коштів за валютними кредитами та мораторій на звернення стягнення на майно громадян стали одними з головних факторів банкрутства багатьох банків.

Основна проблема, яку варто було б вирішити в контексті звернення стягнення на майно боржників, — це не подовження мораторію, а запровадження ефективного механізму, який би забезпечував баланс інтересів як кредиторів, так і позичальників. Крім того, враховуючи попередній досвід подовження дії мораторію, слід зазначити, що наразі відсутні гарантії того, що його не буде подовжено в ручному режимі.

Складна конструкція
Олександр ПАШИНІН, радник EVERLEGAL

Хоч би як шляхетно звучала мета прийняття Закону № 1381­IX щодо захисту прав позичальників, її, на мій погляд, досягнуто не було.

По­перше, процедура реструктуризації боргів фізичних осіб за валютними кредитами не є новелою. Такий механізм за грошовими зобов’язаннями, забезпеченими іпотекою, із жовтня 2019 року передбачено Кодексом України з процедур банкрутства в межах процедури неплатоспроможності фізичної особи. Відповідний інструмент, на відміну від запропонованого Законом № 1381­IX, спрямований на забезпечення балансу інтересів як кредитора, так і позичальника, оскільки передбачає залучення суду в ролі арбітра, який може оцінити та врахувати становище обох сторін під час його реалізації. Проте навіть за вказаних умов популярності цей механізм не набув.

По­друге, реструктуризація боргів за валютними кредитами є можливою за розробленими банками власними програмами, які пропонуються позичальникам на добровільних засадах і якими може скористатися кожен охочий боржник. Водночас, судячи з положень Закону № 1381­IX, такі програми є більш привабливими.

Своєю чергою, прийняття поспіхом Закону № 1381­IХ відобразилося на складній конструкції його змісту, що, як наслідок, може призвести до різного тлумачення його положень на практиці.

Що ж стосується плюсів Закону № 1381­IХ, то до них можна віднести надання альтернативи у формі обрання шляхів реструктуризації заборгованості: або в порядку, передбаченому Кодексом України з процедур банкрутства, або на підставі Закону № 1381­IX — за процедурою «примусової
реструктуризації».