Генеральный партнер 2020 года

Издательство ЮРИДИЧЕСКАЯ ПРАКТИКА

Самостійна робота

Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання

Суд, зясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини

Велика Палата Верховного Суду розглянулагрудня 2019 року в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області (Кременчуцька міськрада) до фізичної особи — підприємця Т. (ФОП Т.) — про стягнення збитків у сумі 174 014,95 грн, за касаційною скаргою Кременчуцької міськради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року й рішення Господарського суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року, встановила таке.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2017 року Кременчуцька міськрада звернулась до Господарського суду Полтавської області з позовом до ФОП Т. про стягнення 174 014,95 грн збитків, завданих територіальній громаді мКременчука внаслідок порушення земельного законодавства.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період звересня 2010 року по 27 вересня 2016 року відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення обєкта нерухомого майна, що призвело до неотримання доходу від орендної плати за землю, який позивач отримав би у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125, 126 Земельного кодексу (ЗК) України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Згідно з договором купівліпродажу частини будівель та споруд промбази відчервня 2005 року (договір), посвідченим приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Г., грка Т. набула права власності на частину будівель та споруд промбази, що розташовані за адресою *, що складаються зі складів літ. Б3, Б2, БП, Б, загальною площею 576,6 м2.

4. 18 жовтня 2005 року між Кременчуцькою міськрадою та субєктом підприємницької діяльності гркою Т. укладено договір оренди землі загальною площею 0,1986 га для експлуатації та обслуговування складських приміщень за адресою * (кадастровий номер **) строком довересня 2010 року. Між сторонамигрудня 2008 року укладено додаткову угоду до зазначеного договору оренди землі, якою, зокрема, по всьому тексту слова «експлуатації та обслуговування складських приміщень» викладено в такій редакції: «будівництва адміністративноскладських приміщень».

5. Відповідно до договору купівліпродажу частини будівель та споруд промбази відквітня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Г., грка Т. продала, а грн Л. купив частину будівель та споруд промбази, розташованих за адресою *. У власність покупця перейшло: приміщення  8 складу літ. Б1 площею 119,9 м2, приміщення  3 складу літ. Б1 площею 13,5 м2, загальною площею 133,4 м2.

6. Згідно з договором купівліпродажу частини будівель та споруд промбази шляхом викупу від 26 лютого 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального, округу Полтавської області Г., грка Т. продала, а грн С. набув у власність частину будівель та споруд промбази, за адресою *. У власність покупця перейшло: приміщення 1-5 площею 272,1 м2, приміщення 1-4 площею 11,5 м2, загальною площею 283,6 м2.

7. 31 серпня 2010 року відповідачем до Кременчуцької міськради було подано заяву про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою * (вид діяльності — здавання в оренду власного нерухомого майна).

8. Рішенням Кременчуцької міськради від 28 грудня 2010 року «Про надання дозволів на розроблення проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду в мКременчуці» ФОП Т. надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1366 га для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази та будівництва адміністративноскладських приміщень за адресою *.

9. 11 вересня 2013 року ФОП Т. до Кременчуцької міськради було подано заяву про видачу рішення міської ради про надання згоди на поділ чи обєднання земельної ділянки за адресою * (вид діяльності — роздрібна торгівля меблями).

10. Рішенням Кременчуцької міськради від 29 травня 2014 року «Про надання згоди на поділ (обєднання) земельних ділянок в мКременчуці» ФОП Т. надано згоду на поділ земельної ділянки площею 1986 м2 (кадастровий номер **), що передавалась їй в оренду для будівництва адміністративноскладських приміщень за адресою *, на три земельні ділянки: земельна ділянка *** площею 1366 м2 — для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази та будівництва адміністративноскладських приміщень, які перебувають у власності ФОП Т., за адресо **** площею 326 м2 — для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази, які перебувають у власності ФОП С., за адресою *****; земельна ділянка  ****** площею 294 м2 — для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази, які перебувають у власності грна Л., за адресою *******. 11 листопада 2015 року ФОП Т. до Кременчуцької міськради було подано заяву про видачу рішення міської ради про надання згоди на поділ чи обєднання земельної ділянки за адресою * площею 1986 м2.

12. Рішенням Кременчуцької міськради від 23 грудня 2015 року «Про надання згоди на поділ (обєднання) земельних ділянок в мКременчуці» ФОП Т. надано згоду на поділ земельної ділянки за адресою * у звязку з переходом права власності на нерухоме майно, а саме: земельна ділянка *** площею 1366 м2 — для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази та будівництва адміністративноскладських приміщень за адресою *, для надання в оренду ФОП Т.; земельна ділянка  ******** площею 326 м2 — для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази за адресою *****, для надання в оренду ФОП С.; земельна ділянка  ********* площею 174 м2 — для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд продбази за адресою *****, для надання в оренду ФОП Л.; земельна ділянка  ********** площею 119 м2, яка передбачається для зарахування до земель запасу Кременчуцької міськради.

13. Рішенням Кременчуцької міськради від 31 травня 2016 року «Про погодження технічних документацій із землеустрою щодо поділу та обєднання земельних ділянок в мКременчуці» погоджено ФОП Т. технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1986 м2 (кадастровий номер **) для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази за адресою * на чотири земельних ділянки.

14. 19 серпня 2016 року відповідач звернувся до Кременчуцької міськради із заявою про видачу рішення про передачу в оренду та передачу в постійне користування земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази за адресою * строком на 15 років.

15. Рішенням Кременчуцької міськради від 27 вересня 2016 року «Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в мКременчуці» ФОП Т. передано, за умов виконання пункту 4.2 цього рішення, в оренду строком на 15 років земельну ділянку площею 1366 м2 для експлуатації та обслуговування частини будівель та споруд промбази та будівництва адміністративноскладських приміщень за адресою ***********.

16. Вищезазначеним рішенням встановлено плату за землю в розмірі 3 % від грошової оцінки землі щорічно.

17. Позивач стверджує, що відповідач не оформив у встановленому законом порядку право користування земельною ділянкою і у період звересня 2010 року по 27 вересня 2016 року відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення обєкта нерухомого майна, що призвело до неотримання Кременчуцькою міськрадою доходу від орендної плати за землю, який остання отримала б у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125, 126 ЗК України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

18. Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міськради від 29 травня 2017 року за  484 «Про затвердження акта комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, за користування земельною ділянкою за адресоюзатверджено акт комісії відквітня 2017 року з визначення та відшкодування збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, за користування земельною ділянкою загальною площею 1486 м2 за адресою * в мКременчуці, завданих гркою Т. Кременчуцькій міськраді, у звязку з порушенням земельного законодавства за період звересня 2010 року по 27 вересня 2016 року в сумі 174 014,95 грн.

19. Судами встановлено, що листом Кременчуцької міськради відчервня 2017 року відповідачу було запропоновано добровільно відшкодувати міськраді збитки за використання земельної ділянки з порушенням норм земельного законодавства, проте вказані збитки останнім сплачені не були, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

20. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

21. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив про те, що позивачем не доведено розмір заявлених у позові збитків, оскільки збитки нараховувались позивачем за умови, що площа спірної земельної ділянки становить 1486,00 м2, у той час як з матеріалів справи вбачається, що відповідачем зайнято земельну ділянку площею 1366 м2.

22. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі  629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі  922/3412/17 вказано на те, що у спорах про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою без оформлення договору оренди кошти повинні стягуватись з користувача земельної ділянки на підставі (в порядку) статті 1212 Цивільного кодексу (ЦК) України. Проте, звертаючись з вимогами про стягнення збитків, Кременчуцька міськрада зазначала, що грошові кошти, вказані у позові, є саме збитками у формі неодержаного доходу, і взагалі не посилалась на норму статті 1212 ЦК України.

23. Враховуючи, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не розглядав посилання позивача в апеляційній скарзі на положення статті 1212 цього Кодексу як на правове обґрунтування позовних вимог, оскільки місцевим господарським судом розглядались вимоги щодо стягнення збитків, а не стягнення коштів у звязку з їх збереженням без достатньої правової підстави. При цьому хоча апеляційна скарга і містить посилання на положення статті 1212 ЦК України, в її тексті позивач неодноразово вказує, що внаслідок бездіяльності відповідача йому завдано саме збитків. Враховуючи підстави позову, вказані у позовній заяві, фактичні обставини справи та вищенаведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24. У квітні 2019 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Кременчуцької міськради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року та рішення Господарського суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року у цій справі, в якій скаржник просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Кременчуцької міськради задовольнити.

25. Кременчуцька міськрада у своїй касаційній скарзі зазначає, що предметом позову в цій справі є стягнення з власника обєктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці обєкти розміщені, без належних на те правових підстав. Ураховуючи те, що відповідач використав своє право та заявив про застосування позовної давності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 34 812,30 грн збитків за період з 21 жовтня 2014 року по 26 вересня 2017 року.

26. Скаржник також вказав, що у разі помилкового застосування позивачем норм, які регулюють спірні правовідносини, суд мав самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію правовідносин, оцінити заявлені підстави позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, та застосувати ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких вони є. Відповідні правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі  912/1188/17, відлютого 2019 року у справі  922/587/18 та від 21 січня 2019 року у справі  902/794/17.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

<…>

30. 23 вересня 2019 року Судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин і права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою передала справу разом з касаційною скаргою Кременчуцької міськради на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

31. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відквітня 2019 року у справі  686/18993/17-ц, яку прийнято за подібних правовідносин, зроблено висновок про те, що суд, зясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

32. Крім того, в процесі розгляду касаційної скарги судом касаційної інстанції встановлено, що у постановах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справах  922/51/15 та  922/228/15, відлистопада 2016 року у справі  922/210/15, предметом спору в яких було стягнення на підставі статті 1214 ЦК України коштів, отриманих від використання земельної ділянки без оформлення правовстановлюючих документів на неї, також застосовано подібний підхід та вказано, що суд, зясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

33. Проте суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Верховного Суду України щодо можливості самостійного застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

34. У той же час суд касаційної інстанції погоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відчервня 2019 року у справі  712/3273/18, в якій зазначено, що, встановивши відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власнику земельної ділянки та обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права (у вигляді відшкодування збитків, а не стягнення коштів у звязку з їх збереженням без достатньої правової підстави), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позовних вимог.

35. Оскільки Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив намір відступити від висновку щодо можливості самостійного застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (у тому випадку, якщо це призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту), що викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відквітня 2019 року у справі  686/18993/17-ц, а також подібних висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справах  922/51/15 та  922/228/15, відлистопада 2016 року у справі  922/210/15, справу прийнято та призначено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

36. Кременчуцька міськрада зазначає, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, тому зобовязаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

37. Скаржник зазначає, що ним помилково застосовано до спірних правовідносин норми, які регулюють стягнення збитків у вигляді неодержаної орендної плати за земельну ділянку у вказаний період, і вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми коштів як безпідставно отриманого майна.

38. Крім того, оскільки відповідач використав своє право та заявив про застосування позовної давності, Кременчуцька міськрада вважає, що позов підлягав частковому задоволенню, а саме — за період з 21 жовтня 2014 року по 26 вересня 2016 року (період, що охоплюється позовною давністю), отже, враховуючи перерахунок, який здійснив позивач у касаційній скарзі, заборгованість становить 34 812,30 грн.

Судова практика

39. За змістом постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відквітня 2019 року у справі  686/18993/17-ц Хмельницька міська рада звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з
грна Б. на свою користь збитки, завдані використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

40. У вказаній справі суди встановили, що грн Б. є власником тваринницького приміщення воловні площею 1539,3 м2 мХмельницькому.

41. Рішенням Хмельницької міської ради відсерпня 2008 року грну Б. надано згоду на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

42. Відповідач дій щодо розроблення проєкту землеустрою не здійснив, право користування (оренди) вказаною земельною ділянкою відповідно до вимог законодавства не оформив та плату за користування землею не сплачував.

43. Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 13 липня 2017 року затверджено акт визначення розміру збитків за фактичне користування грном Б. земельною ділянкою без правовстановлюючих документів на підставі статей 22, 1166 ЦК України.

44. Предметом позову у вказаній справі є стягнення з власника обєкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей обєкт розміщено.

45. Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 січня 2018 року позовні вимоги міської ради задоволено. Стягнуто з грна Б. на користь Хмельницької міської ради 180 208,08 грн збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, та судовий збір у розмірі 2703,12 грн.

46. Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач фактично користується спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, дій з виготовлення та погодження технічної документації не вчинив, договір оренди вказаної земельної ділянки не уклав, орендної плати за договором не сплачував. Бездіяльність відповідача щодо вжиття передбачених законом заходів зі своєчасного оформлення права користування земельною ділянкою призвела до неодержання територіальною громадою доходів.

47. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу грна Б. задоволено. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 січня 2018 року скасоване.

У задоволенні позовних вимог Хмельницької міської ради до грна Б. про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, відмовлено.

48. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що до моменту оформлення власником обєкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей обєкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

49. Оскільки Хмельницька міська рада не визначилася з площею земельної ділянки, яка використовується
грном Б., що унеможливлювало визначити розмір коштів, які слід сплатити відповідачу, та звернулася до суду з позовом про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки, у розмірі 0,3961 га без правовстановлюючих документів, посилаючись на приписи статей 22, 1166 ЦК України, глави 24 ЗК України, апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог Хмельницької міської ради, оскільки підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.

50. Суд касаційної інстанції постановою відквітня 2019 року у цій справі постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 листопада 2018 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

51. Мотивуючи своє рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що до моменту оформлення власником обєктів нерухомості права оренди земельних ділянок, на яких ці обєкти розташовані, відносини з фактичного користування земельними ділянками без укладених договорів їх оренди та недоотримання їхнім власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобовязаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України. Разом із тим для кондикційних зобовязань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212–1214 цього Кодексу).

52. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вказав, що саме на суд покладено обовязок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, проте апеляційний суд зазначених вимог закону не врахував та дійшов передчасного й формального висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню, повноваження щодо чого суд має згідно з вимогами Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України. Отже, суд апеляційної інстанції у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін, по суті спір не вирішив, тому дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

53. Крім того, постановами Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справах  922/51/15 та  922/228/15, відлистопада 2016 року у справі  922/210/15, на які посилається суд касаційної інстанції, скасовано судові рішення у цих справах та направлено справи на новий розгляд до суду першої інстанції для зясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору і безпосередньо впливають на висновок суду про наявність або відсутність підстав для задоволення позову. Ці постанови не містять висновків, які б свідчили про неоднакове застосування Верховним Судом України норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

54. Відповідно до положень статті 80 ЗК України субєктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

55. За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівліпродажу права оренди земельної ділянки.

56. Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Обєктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

57. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

58. Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будьяких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не повязані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини 1 статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

59. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

60. За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

61. Частина 1 статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

62. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний звязок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільноправова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обовязку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

63. Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

64. Кондикційні зобовязання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

65. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

66. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобовязань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних — приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обовязковим елементом настання відповідальності в деліктних зобовязаннях. Натомість для кондикційних зобовязань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

67. Таким чином, обовязок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобовязується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

68. Частиною 1 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобовязані своєчасно сплачувати орендну плату.

69. Судами встановлено, що між Кременчуцькою міськрадою та ФОП Т. було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,1986 га для експлуатації та обслуговування складських приміщень строком довересня 2010 року. З цього моменту відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення обєкта нерухомого майна.

70. Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення з власника обєкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей обєкт розміщено.

71. Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником обєкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей обєкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

72. З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобовязаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

73. Разом із тим для кондикційних зобовязань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212–1214 ЦК України).

74. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі  629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі  922/3412/17.

75. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.

76. Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 січня 2019 року у справі  912/1188/17, від 21 січня 2019 року у справі  902/794/17, відлютого 2019 року у справі  922/587/18 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові відквітня 2019 року у справі  686/18993/17-ц. Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав для відступу від цих висновків.

77. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативноправове регулювання. Утім, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

78. Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у звязку з чим зберегла кошти, вона зобовязана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

79. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог Кременчуцької міськради щодо стягнення заборгованості, оскільки спірні правовідносини кваліфіковані помилково — як такі, що виникли із завданням збитків у звязку з використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

80. Згідно з частиною 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

81. Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів — зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову — це певна матеріальноправова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову — це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

82. Відповідно до частини 3 статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову — це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

83. На відміну від викладеного, правові підстави позову — це зазначена в позовній заяві нормативноправова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у задоволенні позову, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.

84. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, повязаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі  487/10128/14-ц та від 26 червня 2019 року у справі  587/430/16-ц).

85. При цьому суди, зясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі  924/1473/15. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі  761/6144/15-ц.

86. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обовязок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

87. Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню.

88. Разом із тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобовязаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку — зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозвязку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково — зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок — це процесуальний обовязок суду.

89. У своїй позовній заяві Кременчуцька міськрада просить стягнути з відповідача 174 014,95 грн збитків за період звересня 2010 року по 27 вересня 2016 року. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявив про застосування позовної давності та зазначив, що за позовною вимогою на суму 106 685,17 грн за період звересня 2010 року довересня 2014 року, який входить до розміру заявлених вимог (174 014,95 грн), сплинув строк позовної давності.

90. Водночас у своїх апеляційній та касаційній скаргах Кременчуцька міськрада здійснила новий розрахунок суми збитків, заподіяних відповідачем за період з 21 жовтня 2014 року по 26 вересня 2016 року, з урахуванням того, що останній використав своє право і заявив про застосування позовної давності та визначив суму заборгованості — 34 812,30 грн.

91. Однак суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки як залишку заборгованості відповідача перед позивачем, так і періоду, протягом якого мало місце невиконання відповідачем грошового зобовязання.

92. Крім того, на обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на акт комісії з визначення та відшкодування збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства відквітня 2017 року, відповідно до якого розмір збитків, завданих власнику землі, становить 174 014,95 грн. У цьому акті зазначена площа земельної ділянки, яка використовувалася та на яку нараховували збитки, — 1486,00 м2. Проте за матеріалами справи спірну земельну ділянку поділено на чотири земельних ділянки, з яких земельна ділянка площею 1366 м2 зайнята відповідачем. Отже, визначаючи розмір заборгованості відповідача, судам необхідно встановити розмір земельної ділянки, яка використовується останнім.

93. Суди попередніх інстанцій послалися, зокрема, на те, щогрудня 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди землі. Водночас ані розкриття змісту додаткової угоди, ані її аналізу судові рішення не містять.

94. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

95. Звідси Велика Палата Верховного Суду позбавлена можливості дослідити проведені позивачем нарахування заборгованості відповідача та встановити їх обґрунтованість відповідно до розміру земельної ділянки, яка використовується відповідачем, чого не зробили й суди попередніх інстанцій.

96. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості здійснити розрахунок заборгованості відповідача перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому постановлені рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

97. Під час нового розгляду справи суду встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі вказаних норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

98. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

99. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

100. Ураховуючи викладене, оскільки рішення судів попередніх інстанцій постановлені з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу Кременчуцької міськради слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

101. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у звязку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Висновок щодо застосування норм права

102. Суд, зясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Керуючись статтями 300–302, 308, 310, 314–317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду постановила:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25 березня 2019 року та рішення Господарського суду Полтавської області від 11 грудня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 4 грудня 2019 року. Справа № 917/1739/17. Суддя-доповідач — Уркевич В.Ю. Судді — Антонюк Н.О., Анцупова Т.О., Бакуліна С.В., Британчук В.В., Власов Ю.Л., Гриців М.І., Данішевська В.І., Єленіна Ж.М., Золотніков О.С., Кібенко О.Р., Князєв В.С., Лобойко Л.М., Лященко Н.П., Прокопенко О.Б., Пророк В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачук О.С., Яновська О.Г.)

Поделиться

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Подписывайтесь на «Юридическую практику» в Facebook, Telegram, Linkedin и YouTube.

0 Comments
Встроенные отзывы
Посмотреть все комментарии
Slider

Другие новости

PRAVO.UA

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: