Генеральный партнер 2020 года

Издательство ЮРИДИЧЕСКАЯ ПРАКТИКА

Доведення до суду

Недійсність договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого, може бути встановлена на основі судового акта тільки за умови доведення позивачем наявності умов його недійсності

Право спільної сумісної власності подружжя являє собою комплекс цивільноправових норм, які регулюють відносини між подружжям як юридично рівними учасниками, що мають автономію волі і майнову самостійність з приводу володіння, користування та розпорядження майном, придбаним ними у період шлюбу на спільні кошти. Юридична рівність сторін — один із основних принципів, які визначають правовий статус субєктів приватного права, тому жоден правочин, у тому числі укладений між подружжям, не може вплинути на їх юридично рівне становище.

За недійсністю — до суду

У розвиток положень загальної норми абзацу 1 частини 2 статті 369 Цивільного кодексу (ЦК) України спеціальні правила статті 65 Сімейного кодексу (СК) України визначають правові засади здійснення права розпорядження спільною сумісною власністю подружжя і передбачають наявність взаємної згоди обох із членів подружжя при здійсненні розпорядження.

З огляду на те, що велика кількість здійснених під час шлюбу правочинів щодо розпорядження спільним майном спрямована на задоволення звичайних повсякденних побутових потреб, недоцільно зобовязувати обох із подружжя безпосередньо брати участь у вчиненні таких правочинів. У звязку з цим частина 2 статті 65 СК України встановлює правову презумпцію наявності згоди іншого з подружжя при вчиненні одним із них правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Однак, на відміну від норми частини 4 статті 369 ЦК України, яка дозволяє співвласникам предявляти позов про визнання недійсним будьякого правочину, укладеного іншим співвласником без необхідних повноважень, частина 2 статті 65 СК України надає можливість другому з подружжя на цій підставі звернутися до суду з позовом про визнання правочину недійсним, тільки якщо цей правочин виходить за рамки дрібного побутового правочину. Такий правочин може бути визнаний недійсним, якщо позивач звернеться до суду з відповідним позовом і доведе наявність підстав недійсності такого правочину. У цьому разі саме позивач повинен довести, що правочин був здійснений іншим із подружжя без його згоди і не в інтересах сімї.

Судова практика з питань оскарження правочинів, вчинених без згоди одного з подружжя, не може похвалитися сталими підходами.

Так, у постановах віджовтня 2015 року у справі  6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі  6-1912цс15 і від 30 березня 2016 року у справі  6-533цс16 Верховний Суд України виклав правову позицію, згідно з якою «укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого із подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа — контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя».

Однак Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі  372/504/17 відступила від такої позиції, вказавши, що «відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і, відповідно до частини 4 статті 369, статті 215 ЦК України, надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не повязує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи — контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору».

Помилкові угоди

Цікавою також є судова практика визнання недійсною нотаріально завіреної заяви про надання згоди на відчуження спільного сумісного майна подружжя у звязку з його здійсненням під впливом помилки.

Так, Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів нижчих інстанцій у справі  522/2038/14 і відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсною заяви про надання згоди на укладення договору купівліпродажу квартири, в постанові від 12 жовтня 2016 року зазначив, що «…правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно трапилась і що вона має істотне значення.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним».

Розглядаючи спори про визнання недійсними правочинів, укладених одним із подружжя без згоди іншого, і витребування майна, суди, як правило, стають на бік добросовісного набувача. Показовою тут є постанова Верховного Суду відтравня 2018 року у справі  755/20923/14, в якій вказується на неможливість витребування спільного сумісного майна у добросовісного набувача за позовом того з подружжя, хто не давав письмової згоди на його відчуження. У цьому разі у другого з подружжя виникає право на відповідну компенсацію.

Згідно з частиною 4 статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї, створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, було використане в інтересах сімї. У цьому разі йдеться про виникнення обовязкових, а не майнових правовідносин за участю одного з подружжя. Такий підхід, у першу чергу, спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той із подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір був укладений в інтересах сімї. Наприклад, той із подружжя, хто укладає договір позики, не розпоряджається майном, а бере на себе обовязок щодо повернення предмета позики. Таке зобовязання може поширюватися і на іншого з подружжя, якщо дії учасника договору здійснювалися в інтересах сімї.

Таким чином, правочин, укладений одним із подружжя без письмової згоди другого з подружжя, не є автоматично неукладеним та/або недійсним (нікчемний правочин). При цьому частини 3 і 4 статті 65 СК України передбачають можливість визнання недійсним договору, укладеного одним із подружжя без згоди іншого з подружжя, однак недійсність такого договору може бути встановлена на основі судового акта, який набув законної сили, і тільки за умови доведення позивачем наявності умов його недійсності.

Галина ЛЕФОР, адвокат ЮФ «Ілляшев  та Партнери»

Спеціально для «Судового вісника»

Поделиться

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Подписывайтесь на «Юридическую практику» в Facebook, Telegram, Linkedin и YouTube.

0 Comments
Встроенные отзывы
Посмотреть все комментарии
Slider

Другие новости

PRAVO.UA

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: