Сьогодні реалізація складних комерційних проєктів нерідко передбачає укладення комплексних контрактів, сторонами яких можуть бути кілька компаній, або ж укладення декількох, часто взаємопов’язаних контрактів між одними й тими самими сторонами. У результаті в разі виникнення спорів можна стикнутися з низкою паралельних арбітражних та судових процесів щодо одного або ж пов’язаних предметів спору. В таких випадках розглядають багатосторонні або багатоконтрактні арбітражні спори.

Багатосторонній арбітраж

Багатосторонній арбітражний процес може виникнути, коли контракт укладено між декількома сторонами або коли декілька сторін уклали кілька контрактів, пов’язаних із предметом спору. Такі спори, як правило, стосуються угод про створення спільних підприємств, партнерств чи консорціумів. Також у деяких випадках до спору щодо одного й того самого або пов’язаного предмета спору може бути залучено осіб, які не є сторонами спірного контракту.

У разі ініціювання арбітражу однією або кількома сторонами за таким контрактом виникає низка процесуальних питань щодо арбітражного розгляду. Зокрема, перші проблеми можуть з’явитися вже на стадії формування складу арбітражного суду. Як відомо, більшість арбітражних регламентів містять вказівки щодо призначення арбітрів, якщо інше не узгоджено сторонами в арбітражному застереженні. Як правило, в арбітражах із трьома арбітрами позивач і відповідач призначають по одному арбітру, які в своєю чергою домовляються про призначення третього арбітра — голови складу арбітражного суду. Однак такий механізм не діє в разі участі більш ніж двох сторін. Тому багато арбітражних установ адаптують свої регламенти до сучасних реалій і додають специфічні положення щодо процедури арбітражного розгляду багатосторонніх спорів. Наприклад, Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) при Торгово­промисловій палаті (ТПП) України містить положення щодо формування складу арбітражного суду за участі кількох позивачів або кількох відповідачів у разі колегіального розгляду спору і передбачає спільне призначення по одному арбітру як позивачами, так і відповідачами. Арбітражні правила Міжнародного арбітражного суду Міжнародної торгової палати (ICC) та Лондонського суду міжнародного арбітражу (LCIA) містять вказівку, що якщо сторони не можуть домовитися про спосіб призначення членів трибуналу, відповідна установа може призначити склад арбітражного суду, включно з головою трибуналу.

Відомою в цьому контексті є справа «BKMI Industrienlagen GmbH and Siemens AG v Dutco Construction». В арбітражному процесі за арбітражними правилами ICC компанії BKMI Industrienlagen GmbH і Siemens AG, які були співвідповідачами, хотіли призначити по одному арбітру кожна. Однак ICC не надав дозволу на таке призначення, і BKMI Industrienlagen GmbH і Siemens AG були вимушені спільно призначати одного арбітра. Однак пізніше вони оскаржили арбітражне рішення ІСС в національних судах Франції на підставі того, що їм не було надано рівних із позивачем можливостей для призначення арбітрів. Касаційний суд Франції рішенням від 5 травня 1989 року задовольнив заяву BKMI Industrienlagen GmbH і Siemens AG, скасувавши рішення на підставі нерівного ставлення до сторін під час призначення трибуналу.

Питання також можуть виникнути щодо визначення процедури обміну письмовими поясненнями, щоб надати сторонам рівні можливості для представлення своєї позиції в арбітражі. Як правило, співпозивачі та співвідповідачі подають спільні письмові пояснення. Однак у випадку висунення стороною різних вимог до різних сторін складом арбітражного суду може бути визначено окрему процедуру обміну письмовими поясненнями. Також у разі залучення сторони до наявного арбітражного процесу їй теж має бути надано право представити свою позицію.

Необхідність залучення особи до наявного арбітражного процесу нерідко виникає під час вирішення багатосторонніх спорів. За загальним правилом, таке залучення можливе, якщо сторона, яку хочуть залучити, також пов’язана арбітражною угодою, з якої виник спір. Однак у деяких випадках до арбітражного процесу може бути залучено сторону, яка пов’язана зі сторонами цього арбітражного процесу іншою арбітражною угодою, що співставна з арбітражною угодою, з якої виник спір. Положення про залучення інших сторін до арбітражних процесів, які вже існують, містяться в регламентах арбітражних установ і, як правило, передбачають наявність відповідної згоди сторін. Зокрема, частиною 22.1 статті 22 Регламенту LCIA надано арбітражному трибуналу повноваження залучати до арбітражного процесу одну або декілька третіх осіб за умови наявності на це письмової згоди сторін. Стаття 7 Арбітражних правил ICC містить положення щодо можливості залучення третіх сторін до арбітражного процесу як до формування складу арбітражного суду, так і після його формування.

Таким чином, у багатосторонніх арбітражних процесах багато залежить від уміння сторін знаходити спільну мову й узгоджувати свої дії, адже недотримання арбітражної процедури, передбаченої арбітражною угодою, може стати підставою для оскарження та скасування арбітражного рішення.

З огляду на вказані процесуальні проблеми, які можуть виникнути в арбітражному процесі, часто під час укладання багатосторонніх угод рекомендовано включати спеціальне арбітражне застереження, яке б, крім стандартних елементів, детально регулювало обсяг арбітражного застереження, його дію щодо сторін контракту та інших пов’язаних осіб, процесуальні питання ініціювання арбітражу та призначення складу арбітражного суду, процедуру консолідації спорів, можливість залучення сторін в арбітражний процес, поширення повноважень арбітражного трибуналу на нові спори тощо. Такі кроки можуть суттєво полегшити процедуру вирішення спору, а також зекономити сторонам час і кошти.

Арбітражні процеси щодо декількох контрактів

Багатоконтрактний арбітраж відбувається, коли існує низка контрактів, можливо, між двома або декількома сторонами, які зацікавлені або пов’язані з предметом спору, наприклад, там, де існує ланцюг контрактів (тобто кон
трактів, що укладаються один за одним, скажімо, на страхування або продаж та постачання товарів). У банківській та фінансовій сфері загальним прикладом багатоконтрактного сценарію є угода, за якою позики надаються за кількома фактично ідентичними контрактами. Також досить поширеними, особливо у сфері постачання товарів, є ситуації, коли сторони ініціюють низку паралельних арбітражних процесів щодо різних контрактів, предмет позову в яких є ідентичним. Нерідко трапляється, що контракти містять різні арбітражні застереження або передбачають розгляд спорів у національних судах.

Принциповим питанням під час вирішення декількох арбітражних спорів щодо одного і того самого або однорідного предмета спору є формування єдиної узгодженої стратегії. Так, наприклад, потрібно визначити пріоритетні цілі сторони та оцінити бажаний результат кожного окремого процесу. Трапляється, що розгляд справ може відбуватися не синхронно, склад арбітражного суду по­різному оцінює позиції сторін, а інша сторона навмисне затягує розгляд справи. У такому випадку після завершення паралельних арбітражних або судових процесів можна отримати діаметрально протилежні і суперечливі рішення щодо ідентичних правовідносин.

Одним із варіантів ефективного розгляду паралельних процесів і мінімізації можливих проблем є узгодження процесуальних питань і строків складом арбітражного суду. Так, за заявою сторін арбітражні трибунали можуть наказати, з дотриманням конфіденційності арбітражного процесу, щоб обмін письмовими поясненнями сторін, а також стадія розкриття документів у паралельних процесах відбувалися одночасно. Крім того, арбітражний трибунал може винести рішення щодо допустимості використання доказів, отриманих в одному арбітражному процесі, в паралельних арбітражних розглядах.

Можливість консолідації арбітражних процесів

У разі розгляду багатоконтрактних спорів у сторін є можливість консолідації (об’єднання) арбітражних процесів. Водночас рішення щодо консолідації арбітражних процесів може бути прийнято безпосередньо самими сторонами, арбітражним трибуналом, уповноваженим органом арбітражної установи відповідно до її регламенту або в деяких юрисдикціях — національним судом.

Більшість арбітражних регламентів встановлюють певні критерії для такого об’єднання. Наприклад, статтею 10 Арбітражних правил ICC закріплено можливість консолідації двох і більше арбітражних процесів за умови, (a) якщо наявна згода сторін на це, (b) якщо всі позовні вимоги заявлено на підставі одного і того самого арбітражного застереження (застережень) або (с) якщо вимоги в арбітражних процесах заявлено не щодо тієї самої арбітражної угоди, але такі арбітражні процеси розглядаються між тими самими сторонами, з того самого правовідношення і суд вважає такі арбітражні застереження сумісними. Аналогічні положення містяться в статті 22 Регламенту LCIA, статті 15 Арбітражних правил Арбітражного інституту Торгової плати Стокгольма (SCC) тощо.

Таким чином, у разі виникнення багатоконтрактного спору в сторони є альтернатива: ініціювати один арбітражний процес, об’єднавши вимоги щодо кількох контрактів або контрагентів, або ж розпочати окремі арбітражні процеси та після прийняття позову до розгляду просити склад арбітражного суду про консолідацію цих процесів. Водночас консолідація арбітражних процесів може суттєво скоротити арбітражні витрати сторін і час розгляду спору.

РЯЩЕНКО Марина — адвокат ЮФ «Ілляшев та Партнери», м. Київ