У 2018 році однією з топновин українського юридичного ринку стало об’єднання юридичних фірм AVELLUM та AGA Partners. Але вже в травні 2020­го AGA Partners повернулася на ринок під власним брендом. Фірма відома своєю вузькою спеціалізацією у сферах міжнародного арбітражу та сімейного права. Про вибір на користь бутикового формату роботи, розвиток арбітражної практики, «карантинні» тенденції та переваги міжнародного арбітражу «Юридичній практиці» розповіла Амінат Сулейманова, керуюча партнерка AGA Partners.

— Минулого року ви повернулися на ринок під власним брендом. Для фірми це було перезавантаженням?

— Скоріше, це був еволюційний розвиток. Ми багато винесли з того періоду, коли перебували в альянсі. Чіткіше побачили свої горизонти: куди ми хочемо рухатись, як хочемо рухатись, чим хочемо займатися. Рік тому ми справді повернулися під свій бренд. І зараз я можу впевнено сказати, що це було, безумовно, правильне рішення. Можливо, найбільш правильне за останній час. Практика показує, що коли ти рухаєшся правильним шляхом, навколо все складається якнайкраще. Ми отримали ту роботу, яку давно хотіли отримати, ми розширили команду і продовжуємо пошук нових колег. Наш офісний простір майже повністю зайнятий — хоча ми працюємо частково у віддаленому режимі, ми поки що не позбавляємо людей їх персональних столів.

— Як на вашу практику вплинуло запровадження карантинних обмежень?

— Я, як і раніше, не готова називати це кризою. Безумовно, має місце певне просідання деяких галузей економіки. Але водночас ми бачимо бурхливе зростання інших. Хорошим маркером є ринок нерухомості: в кризу ціни на нерухомість не підвищуються на 20 % за рік.

Якщо говорити про нашу практику, в нас роботи стає щодня дедалі більше. Причому вона ніяк не пов’язана з пандемією — всі основні гравці на ринках, наші клієнти, продовжують активно працювати. Вони швидко адаптувалися до карантину, він не став для них глобальним стресом, як не став стресом і для нас.

Нашою основною практикою є вирішення спорів, передовсім у міжнародному арбітражі. Усі судяться і будуть судитися за будь­яких обставин, хоч би що сталося. Мабуть, саме тому ми і не відчули просідання практики.

З іншого боку, минулого року ми всі вийшли із зони комфорту. В умовах дистанційної роботи ми дуже чітко усвідомили, наскільки для нас важливі люди, що для нас основним пріоритетом є відносини всередині команди та з клієнтами. Перебуваючи територіально віддалено одне від одного, ми насправді комунікуємо набагато більше, ніж до карантину.

— Ви й надалі залишатиметеся фірмою з бутиковою спеціалізацією?

— Одним із наших висновків із перебування в складі повносервісної юридичної фірми якраз стало те, що ми як партнерство почуваємо себе комфортно в рамках вузької спеціалізації. Це абсолютно особистий вибір. Існують два рівноцінні сценарії розвитку юридичної фірми — ставати великим «лайнером» або залишатися невеликою маневреною «яхтою». Ми вирішили повернутись туди, де нам комфортно.

Флагманом нашої практики є вирішення спорів із міжнародним елементом, куди входить міжнародний арбітраж. Є певна кількість справ у Європейському суді з прав людини. У національних судах практикуємо лише в разі наявності в спорі міжнародного елемента. Окремим напрямом є сімейне право. І нині ми не збираємося відкривати нові практики. Звісно, ніколи не слід казати «ніколи», я не знаю, що може відбутися в майбутньому. Можливо, хтось із наших юристів доросте до статусу партнера, захоче розвивати якусь нову практику… Можливо, ми його підтримаємо. Можливо все, але на сьогодні такої мети і такої стратегії в нас немає.

— Ваша арбітражна практика й надалі зосереджена переважно на аграрному секторі?

— Ні, ми вже давно вийшли за рамки агросектору. Це те, з чого ми починали, і «аграрні» арбітражі продовжують займати вагому частку нашої роботи. Але в нас також досить багато кейсів у різних арбітражних інститутах щодо корпоративних, комерційних питань, договірних відносин у широкому сенсі. У нашому портфоліо активних кейсів — справи в Лондонському суді міжнародного арбітражу (LCIA), Міжнародному арбітражному суді Міжнародної торгівельної палати (ICC), Арбітражному інституті Швейцарських палат (SCAI), Міжнародному комерційному арбітражному суді (МКАС) при Торгово­промисловій палаті (ТПП) України. Це крім «аграрних» арбітражів, яких у нас традиційно багато. Наша фірма — одна з небагатьох в Україні, юристи якої самостійно ведуть справи в міжнародному арбітражі. Нерідко юристи в інших юрфірмах, які формально належать до арбітражної практики, паралельно займаються судовим представництвом в українських судах, в арбітражах же виступають лише як радники з українського права чи готують експертні висновки. Ми практично завжди виступаємо в ролі основного юридичного радника, є стороною, що інструктує, і самі можемо залучити інших юристів, експертів тощо. Для українського ринку це унікальна ситуація.

— Чи супроводжуєте ви інвестиційні спори?

— Так, ми залучені як радники з українського права в одному інвестиційному спорі. Таких справ взагалі не так багато. Проте їх кількість буде зростати. І Україна з часом ініціюватиме нові спори, безумовно, будуть нові позови проти нашої держави. Не всі рішення влади є ідеальними, інколи вони продиктовані політичної доцільністю і навіть справедливістю, але з точки зору міжнародного права і взятих на себе зобов’язань їх не можна назвати бездоганними. Тому претензії до України видаються достатньо обґрунтованими, і наше завдання — успішно їх «відбити».

У міжнародному арбітражі завжди є декілька ліній оборони. Інколи можна перемогти з формальних підстав, наприклад, щодо арбітрабельності спору, строків позовної давності, належного формування складу трибуналу і так далі.

Інша лінія оборони, коли мало що можна сказати по суті спору, — робота з питаннями шкоди та компенсацій. Адже можна програти по суті — порушення є, а ось шкоди не заподіяно. І для клієнта таке рішення теж буде перемогою.

— Чи є у вашій практиці кейси, які ніяк не пов’язані з Україною?

— Таких справ дуже багато. І це наша гордість. Нас наймають іноземні компанії, які не мають жодного бізнесу в Україні чи стосунку до неї, але які знають нас як спеціалістів у питаннях арбітражу. Передовсім ідеться про галузеві арбітражі, але не тільки. Так, наприклад, клієнт зі Словаччини нещодавно найняв нас для ведення справи, яка стосується виконання умов сервісного контракту. У нас є клієнти з Об’єднаних Арабських Еміратів, Саудівської Аравії, Болгарії, Туреччини, Росії, Білорусі, Казахстану тощо. Тобто ми працюємо як глобальна арбітражна фірма, і для клієнтів абсолютно не важливо, що ми розташовані в Києві.

— Як на розгляд арбітражних спорів вплинули карантинні обмеження, які було запроваджено в багатьох країнах?

— Нова реальність, у якій ми наразі перебуваємо, відкрила з точки зору міжнародного арбітражу масу нових цікавих можливостей. Наприклад, відповідно до статистики МКАС при ТПП України набагато більше іноземних арбітрів стали брати участь у розгляді справ. Слухання відбуваються дистанційно, простіше спланувати свій графік, не потрібно нікуди їхати. Відповідно, зменшуються витрати сторін, а значить, арбітраж глобально став більш доступним.

— Чи є недоліки в дистанційному розгляді справ?

— Є. Харизма. Будучи молодим юристом, я недооцінювала особисті моменти, коли ти «дивишся в очі» арбітру і переконуєш його. Це дуже важливий момент. Перебуваючи в залі засідання, ти розумієш, чи сприймають арбітри те, що ти говориш, чи погоджуються з тобою, розуміють твою логіку. Відеокамера цього передати не може. Ба більше, під час дистанційного розгляду ти маєш бути більш лаконічним, дистанційно утримувати увагу слухачів тривалий час практично неможливо.

З іншого боку, в арбітражах уже досить давно практикується заочний розгляд справ. Усні слухання, як правило, проводяться, коли є необхідність допитати свідків, заслухати експертів або коли юридичний радник бачить, що справа є настільки складною, що треба доповнити надані письмові документи, візуалізувати докази. Інколи простіше пояснити всі нюанси усно, ніж донести свою позицію в письмовій формі.

— А як карантинні обмеження вплинули на питання, які сторони передають на розгляд арбітражу? Чи змістилися акценти?

— З’явилося «радісне» та самовпевнене апелювання до форс­мажорних обставин. Їх насправді немає, але «мрія» про форс­мажор у серцях підприємців, які не хочуть виконувати комерційно невигідні контракти, ніколи не згасне. Відповідно, в певній кількості арбітражів сторони заявляли, що карантинні обмеження стали для них форс­мажорними обставинами, які унеможливлюють виконання зобов’язань. Безумовно, це могло мати місце в певних правовідносинах, але про який форс­мажор може йти мова, наприклад, під час постачання промислового обладнання, якщо логістика працювала, експорт­імпорт не обмежувався, вантажоперевезення не зупинялися. Такі кейси в нас були. Ми своїм клієнтам одразу пояснили, що так діяти не слід, а ті, хто спробував подати такі позови проти наших клієнтів, були «побиті» в арбітражі.

— Які ваші прогнози: чи буде бізнес частіше віддавати перевагу міжнародному арбітражу порівняно з національними судами?

— Безумовно. Майбутнє зараз за високотехнологічними бізнесами. А це люди нової генерації, які придумали свій бізнес і створили його з нуля. Вони абсолютно не зацікавлені в тому, що відбувається за межами правового поля в Україні. Ці люди набагато більше налаштовані на цивілізоване вирішення спорів. Міжнародний арбітраж дає їм необхідний рівень передбачуваності та прогнозованості. Вони укладають контракти з іноземним елементом, підпорядковують їх іноземному праву, щоб відійти від українського правосуддя та судитися в Лондоні, Стокгольмі, Сінгапурі, адже вони хочуть, щоб їх розсудили за законом.

Тому я дуже вірю в арбітраж. Це не державний суд, він може бути більш гнучким, більш дешевим, може бути ad hoc, може бути онлайн. Що дуже важливо, арбітраж може бути конфіденційним, не всі хочуть розголошення своїх справ. Також арбітраж може бути спеціалізованим: спір розглядають арбітри, які розуміють специфіку бізнесу і яким не потрібно пояснювати суть правовідносин, у яких виник конфлікт.

За арбітражем та іншими альтернативними формами не лише українське, але й світове майбутнє. Уже скоро ми прийдемо до дуже швидкого та дешевого вирішення спорів.

Бесіду вів Олексій НАСАДЮК, «Юридична практика»