Судові справи про оскарження санкцій щодо телеканалів з огляду на нещодавні рішення Ради національної безпеки і оборони України сьогодні перебувають під пильним «контролем» суспільства, представники якого здебільшого поділилися на прихильників і опонентів залежно від своїх політичних уподобань. Утім, варто згадати і про санкції щодо телерадіокомпаній, які було застосовано за демонстрування фільмів, створених ще за радянських часів, оскільки деяких акторів, що виконували в них ролі, було внесено до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці (Перелік). І розгляд однієї з таких судових справ, у якій оскаржувалося рішення про застосування санкцій, завершив Верховний Суд (ВС), надавши свою оцінку. Ідеться про постанову Касаційного адміністративного суду у складі ВС від 13 травня 2021 року у справі № 826/5554/18, в якій, зокрема, суд вирішив проблему колізії законодавчих норм.

Обставини справи

У квітні 2018 року ПрАТ «Телеканал «І» (телеканал «І») звернулося до суду з позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та просило визнати протиправним і скасувати рішення про застосування до телеканалу санкцій у вигляді оголошення попередження та зобов’язання протягом місяця узгодити свою діяльність із законодавством.

Таке рішення Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення прийняла за результатами перевірки діяльності телеканалу «І», якою було встановлено порушення положень Закону України «Про телебачення і радіомовлення», що полягало в демонструванні фільмів «Москва сльозам не вірить» та «Іронія долі, або З легкою парою», створених за участю осіб, прізвища яких внесено до Переліку. Проведенню позачергової перевірки телеканалу передували звернення гр­на К. та лист Служби безпеки України до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Позовні вимоги телеканал «І» серед іншого обґрунтовував тим, що трансляція зазначених фільмів здійснювалася на підставі чинних державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування фільмів. Самі ж фільми відповідають вимогам законодавства в галузі кінематографії, зокрема створені, вироблені та/або вперше оприлюднені до 1991 року за участю осіб, включених до Переліку, не заборонені до розповсюдження на території України, зокрема демонстрування на телебаченні.

Також позивач вказував на те, що сама Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення на своєму офіційному сайті 11 січня 2018 року розмістила заяву, в якій вказувала на колізію в Законах України «Про кінематографію» та «Про телебачення і радіомовлення» щодо трансляції радянського фільму, який було створено до 1991 року за участю особи, внесеної до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, за наявності не скасованого прокатного посвідчення.

Судова «дискусія»

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 30 квітня 2020 року задовольнив позовні вимоги телеканалу «І». Зокрема, суд дійшов висновку, що складання Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, не призводить до автоматичного анулювання державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів.

За відсутності доказів анулювання прокатних посвідчень на момент трансляції фільмів телеканал «І» мав право на розповсюдження і демонстрування стрічок «Іронія долі, або З легкою парою» та «Москва сльозам не вірить» за участю осіб, включених до Переліку.

Проте протилежного висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд, який постановою від 6 жовтня 2020 року скасував рішення місцевого адміністративного суду та прийняв постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Так, у своїй постанові апеляційний суд зазначив, що трансляція вказаних фільмів є порушенням абзацу 10 частини 2 статті 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а наявність у телеканалу чинних державних посвідчень на право розповсюдження і демонстрування фільмів не спростовує факту порушення.

Окрім цього, апеляційний суд зауважив, що вказана норма не містить часових обмежень щодо дати виготовлення фільму (до 1991 року чи після), а є нормою прямої дії, що прямо забороняє телерадіоорганізаціям транслювати аудіовізуальні твори, одним із учасників яких є особа, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці.

Чи є колізія?

Розглянувши касаційну скаргу телеканалу «І» на постанову апеляційного суду, в якій той просив скасувати останню та залишити в силі рішення суду першої інстанції, Касаційний адміністративний суд у складі ВС визнав її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Зокрема, ВС вказав, що Законами України «Про телебачення і радіомовлення» та «Про кінематографію» в редакціях, чинних з 4 червня 2015 року, передбачено заборону на трансляцію фільмів, одним із учасників яких є особа, внесена до Переліку. Таке обмеження за Законом України «Про кінематографію» в цій редакції було підставою для відмови видавати прокатне посвідчення.

Законом України «Про державну підтримку кінематографії в Україні» було внесено зміни до Закону України «Про кінематографію», якими зроб­
лено виняток із загального правила про неможливість видавати прокатні посвідчення для фільмів, створених до 1991 року, учасниками яких є особи, внесені до Переліку. Проте відповідних змін не було внесено до Закону України «Про телебачення та радіомовлення».

ВС звернув увагу, що фактично з 26 квітня 2017 року склалася ситуація, за якої демонстрація «радянських» фільмів на телебаченні, з одного боку, дозволялася Законом України «Про кінематографію», тоді як Законом України «Про телебачення та радіомовлення» це заборонялося.

Водночас Державне агентство України з питань кіно, надаючи пріоритет Закону України «Про кінематографію», видавало прокатні посвідчення на «радянські» фільми, а Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, керуючись Законом «Про телебачення та радіомовлення», притягувала телерадіоорганізації до відповідальності за їх демонстрацію.

Висновки ВС

Оцінивши норми цих двох законів, ВС дійшов висновку, що між ними існує правова колізія. Попри те що кожен із них має свою сферу регулювання, вони обидва застосовуються до відносин щодо демонстрування фільмів на телебаченні. Проте перевірка відповідності фільму вимогам закону належить до повноважень Державного агентства України з питань кіно, до яких входить анулювання прокатних посвідчень. Видавання прокатного посвідчення свідчить про те, що фільм відповідає вимогам законодавства, зокрема і статті 15 Закону України «Про кінематографію», і може демонструватися на телебаченні.

«Наявність у телерадіоорганізації чинного державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільму свідчить про правомірність його демонстрації», — підкреслив ВС.

Суд вказав, що за таких обставин Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення не мала підстав накладати на телеканал «І» санкції у вигляді попередження. У зв’язку з цим ВС своєю постановою скасував постанову апеляційного суду і залишив у силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва.

Анатолій ГВОЗДЕЦЬКИЙ «Юридична практика»