прапор_України

Генеральний партнер 2022 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Осуджені умовно

Використання копій матеріалів досудового розслідування

Використання копій матеріалів досудового розслідування з одного кримінального провадження як доказів в іншому такому провадженні можливе лише за певних умов
ПОПОВСЬКА Тетяна — адвокат Asters, м. Київ

 

Мабуть, кожен адвокат стикався з випадками, коли в матеріалах кримінального провадження, в якому ви захищаєте інтереси свого клієнта, використовуються матеріали зовсім іншої кримінальної справи: чи висновок експерта, спеціаліста, чи якісь докази, вилучені під час обшуку в рамках іншого кримінального провадження, чи результати НСРД (негласні слідчі (розшукові) дії). А от чи можна стороні обвинувачення використовувати матеріали іншого кримінального провадження в своїй справі, за яких обставин це можливо, чи будуть ці докази належними та допустимими і за яких підстав? Саме про це я б хотіла зараз поговорити.

Мабуть, правильним буде почати з елементарного аналізу поняття доказів, яке закріплено в нашому «букварі» — Кримінальному процесуальному кодексі (КПК) України, в статті 84, та визначення, що ж саме є процесуальними джерелами доказів. Оскільки саме ці поняття дають змогу з’ясувати для конкретної справи статус інформації (документів) з іншого кримінального провадження.

 

Об’єднання та виділення

Уважно аналізуючи приписи профільного закону, ми можемо побачити декілька процесуальних можливостей щодо збирання матеріалів досудового розслідування в одному кримінальному провадженні та використання їх як доказів в іншому. Але ці можливості повинні узгоджуватися з приписами чинного КПК України.

Найпершим і, мабуть, найбільш поширеним випадком використання матеріалів досудового розслідування, отриманих в іншому кримінальному провадженні, є об’єднання та виділення матеріалів досудових розслідувань. Але за яких обов’язкових умов матеріали з іншого кримінального провадження можуть мати доказову силу в конкретній справі? На жаль, в «букварі» конкретно про це не сказано, але його аналіз дає змогу дійти висновку, що матеріали досудового розслідування в одному кримінальному провадженні може бути використано як докази в іншому в разі об’єднання цих проваджень. У кримінальному ж провадженні, розпочатому шляхом виділення матеріалів з іншого такого провадження, може бути використано як докази ті матеріали, які було виділено з первісного провадження, в порядку вимог статті 217 КПК України. Проте це стосується лише матеріалів, що існували на момент виділення/об’єднання.

Водночас за відсутності відповідної постанови прокурора про виділення/об’єднання матеріалів досудового розслідування докази з іншої справи може бути визнано недопустимими, оскільки в такому разі унеможливлюється встановлення судом відповідності наданих сторонами доказів критерію допустимості та підтвердження отримання зазначених доказів у спосіб, передбачений КПК України.

Чому я впевнена, що така постанова має бути, хоча прямо не передбачена законом?

Законодавець визначив, що рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування приймає прокурор (частина 5 статті 217 КПК України). Водночас, хоча законодавець відніс питання прийняття постанови про об’єднання/виділення матеріалів досудового розслідування саме до дискреції прокурора, в цьому випадку, вважаю, винесення такої постанови необхідне, зокрема, враховуючи потребу змінити номер кримінального провадження в разі об’єднання його матеріалів із провадженням, розпочатим раніше, а також надання нового номера кримінальному провадженню, розпочатому шляхом виділення матеріалів досудового розслідування з іншого провадження. Ба більше, таку інформацію має бути належно відображено в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР). Саме зазначені документи є необхідними для встановлення згодом судом відповідності наданих сторонами доказів критерію допустимості та підтвердження отримання таких доказів у спосіб, передбачений КПК України.

 

Тимчасовий доступ

Досить поширеними випадком використання матеріалів досудового розслідування, отриманих в іншому кримінальному провадженні, є тимчасовий доступ до речей та документів.

Я не буду зупинятися на приписах закону про порядок здійснення доступу до речей та документів, але хочу нагадати, що предметом клопотання про тимчасовий доступ можуть бути як матеріали досудового розслідування в кримінальних провадженнях, що розслідуються одним і тим самим слідчим або групою слідчих, так і матеріали досудового розслідування в кримінальних провадженнях, які розслідуються різними підрозділами одного й того самого органу досудового розслідування чи взагалі різними органами.

Але ж чому, щоб отримати матеріали іншого кримінального провадження, має бути саме дозвіл слідчого судді та не достатньо вимоги слідчого чи прокурора в порядку статті 93 КПК України? Вважаю, секрет полягає в охоронюваній таємниці.

Частиною 1 статті 162 КПК України визначено, що саме належить до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах.

Враховуючи специфіку розслідування кожного окремого кримінального провадження, матеріали досудового розслідування, до яких запитується тимчасовий доступ, можуть містити будь­які з передбачених у вказаній статті відомостей, а отже, тимчасовий доступ до таких матеріалів завжди пов’язаний із доступом до охоронюваної законом таємниці.

Водночас системний аналіз процесуального законодавства свідчить, що ухвала слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів виконується шляхом надання особі, зазначеній в ухвалі як володілець речей або документів, оригіналу такої ухвали. А володілець зобов’язаний надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей та документів саме тій особі, яку зазначено у вказаному документі. Перебіг і результати проведення такої процесуальної дії фіксуються в протоколі.

Отже, як бачимо, копії матеріалів досудового розслідування в одному кримінальному провадженні може бути використано як докази в іншому. Але якщо в матеріалах кримінального провадження, де використано відомості чи докази з іншого такого провадження, відсутній протокол тимчасового доступу до речей та документів, логічно, що за усталеною судовою практикою відповідні відомості й докази, найімовірніше, буде визнано недопустимими (тобто запиту в порядку статті 93 КПК України, як часто трапляється на практиці, у цьому випадку недостатньо).

А як же бути з документами з інших кримінальних проваджень, які долучено до справи шляхом проведення їх огляду, тобто без надання тимчасового доступу.

Так, законодавець відніс огляд до слідчих (розшукових) дій. Він полягає в безпосередньому спостереженні й дослідженні його учасниками матеріальних об’єктів, пов’язаних з обставинами вчинення кримінального правопорушення, що проводиться з метою їх виявлення та фіксації.

Отже, під оглядом слід розуміти процесуальну діяльність слідчого, реалізуючи яку, він за участю зазначених у законі осіб виявляє, безпосередньо сприймає, досліджує, оцінює і фіксує стан, властивості й ознаки матеріальних об’єктів, пов’язаних із подією, що розслідується, з метою з’ясування обставин кримінального провадження.

Перебіг і результати проведення огляду обов’язково фіксуються в протоколі.

Часто трапляються випадки, коли компетентний орган намагається легалізувати матеріали іншого кримінального провадження у своєму провадженні шляхом складання протоколу огляду цих матеріалів. Але варто пам’ятати, що можливості використання матеріалів досудового розслідування в одному кримінальному провадженні як доказів в іншому внаслідок долучення їх до останнього за результатами проведення огляду без здійснення тимчасового доступу до них Кримінальним процесуальним кодексом України не передбачено.

З огляду на аналіз визначених законодавцем, зокрема в статті 93 КПК України, способів та порядку збирання доказів для сторони обвинувачення можна дійти висновку, що в разі, коли слідчий має бажання в рамках свого кримінального провадження оглянути матеріали іншого, щоб оглянуті матеріали мали якесь доказове навантаження, він має отримати їх у спосіб, визначений частиною 2 статті 93 КПК України. І єдиним таким способом є отримання копій цих матеріалів у порядку тимчасового доступу до речей та документів.

Отже, якщо слідчий чи прокурор у кримінальному провадженні використав матеріали іншого кримінального провадження чи ознайомився з ними, склавши відповідний протокол огляду, не в порядку тимчасового доступу до речей і документів, то суди здебільшого визнають, що такі докази зібрано в позапроцесуальний спосіб. І, як наслідок, відомості, здобуті під час слідчої дії — огляду, визнаються недопустимим доказом, адже їх встановлено на підставі доказів, які отримали такий статус із порушенням норм КПК України.

Не можу не нагадати і ще про одну процесуальну можливість використання в кримінальному провадженні інформації з іншого. Це стосується інформації, отриманої в результаті проведення в іншому кримінальному провадженні НСРД.

Проте вказана можливість і спосіб її використання досить конкретно описано в «букварі». З аналізу статті 257 КПК України випливає логічний висновок, що в кримінальному провадженні може бути використано інформацію, отриману в результаті проведення НСРД в іншому кримінальному провадженні, лише з дозволу слідчого судді та за умови підтвердження факту передання особисто прокурором такої інформації. У разі відсутності відповідної ухвали слідчого судді та підтвердження передання інформації саме прокурором усі докази, отримані в результаті проведення НСРД в іншому кримінальному провадженні, може бути визнано недопустимими.

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

tg-10
4_TaxForce600_90
covid
На-сайт_балы_600х90
На-сайт1_600x90
top50_2020_600x90
ULF_0002
Vacancies_600x90_ua

Інші новини

PRAVO.UA