прапор_України

Генеральний партнер 2022 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Санкційна позиція

Введення санкцій РНБО

Рубрика Тема номера
«Санкції проти власних громадян у тому вигляді, як зараз, більш схожі на метод впливу на опонентів та конкурентів», — упевнені партнери АО AVER LEX Віталій Сердюк та Володимир Єніч
«Ми спостерігаємо, здається, необмежені повноваження РНБО щодо запровадження санкцій без ґрунтовного розслідування правопорушення та встановлення вини особи», — стверджують Віталій СЕРДЮК (праворуч) і Володимир ЄНІЧ

Рада національної безпеки і оборони України (РНБО) запроваджує санкції, зокрема, і щодо громадян України. Чи законно це, чи ефективно, чи виправдано? Наскільки дієві та доречні такі санкції? Про це «Юридичній практиці» розповіли старший партнер АО AVER LEX Віталій Сердюк та партнер Володимир Єніч.

 

— В Україні з 2014 року діє Закон України «Про санкції» (Закон), який багато хто з експертів вважає суперечливим. Як оцінюєте його ефективність на практиці сьогодні?

Віталій Сердюк (В.С.): Почнемо з того, що цей Закон складається лише з шести статей та не містить детальних підстав застосування й норм щодо доказової бази, яка може слугувати підставою для накладення санкцій. Для порівняння: в ЄС розроблено нормативну інструкцію щодо застосування санкцій загальним обсягом понад 50 сторінок (Guidelines on implementation and evaluation of restrictive measures (sanctions) in the framework of the EU Common Foreign and Security Policy). Ця детальна інструкція містить вичерпні положення про санкції в політиці ЄС, включно з можливістю оскарження обмежувальних заходів у Європейському суді справедливості. Крім того, ЄС чітко визначив, що санкції можуть застосовуватися виключно відповідно до гарантій захисту прав людини та принципу верховенства права.

Український Закон має більш загальний характер, що уможливлює поширювальне тлумачення його норм. Фактично ми спостерігаємо, здається, необмежені повноваження РНБО щодо його застосування без будь­якого ґрунтовного розслідування на предмет вчинення кримінального правопорушення та встановлення вини особи.

 

Володимир Єніч (В.Є.):
У Законі багато значних прогалин через його «лаконічність» і терміновість прийняття. У 2014 році з моменту внесення його на розгляд парламенту та до моменту прийняття пройшло всього шість днів. Звісно, його не було як слід опрацьовано досвідченими фахівцями.

У день його прийняття, 14 серпня 2014 року, уряд уже підготував список зі 172 громадян РФ та інших держав, які «підривають територіальну цілісність і незалежність України», а тому цей Закон мав стати правовим підґрунтям для застосування санкцій.

Також Закон не містить чіткої процедури звернення з пропозиціями щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України та Службою безпеки України. Навіть окремий порядок такого звернення у них відсутній. На цей факт звертають увагу багато представників указаних органів і наголошують, що і в суддів немає такої можливості. Відповідно, це значно погіршує становище обох сторін для вирішення такого роду спорів.

Через зазначені прогалини в законодавстві існують випадки грубого зловживання санкціями з боку держави та їх вибіркове, політично мотивоване використання. Нині застосування санкцій має вигляд зручного інструмента блокування діяльності фізичних та юридичних осіб із суперечливих підстав.

 

— Разом із економічними часто застосовуються і персональні санкції. У чому полягають особливості таких справ?

В.С.: Особливість персональних санкцій полягає в тому, що вони застосовуються щодо конкретних фізичних чи юридичних осіб, у зв’язку з чим підстави їх застосування повинні виправдовувати втручання в права та свободи таких осіб. Ці справи безпосередньо пов’язані зі стандартами захисту прав людини, юридичних осіб приватного права, зокрема засобів масової інформації, політичних партій, громадських організацій, існування яких також пов’язане з реалізацією фізичними особами своїх прав і свобод.

Усе це підвищує рівень обґрунтованості, який вимагається від рішень РНБО щодо запровадження персональних санкцій. Так само існує ризик застосування персональних санкцій як інструмента політичної боротьби зі своїми опонентами, це ще один із приводів звернути особливу увагу саме на таке застосування.

Зокрема, в разі запровадження санкцій щодо суб’єктів, які ведуть терористичну діяльність, необхідна наявність реальних доказів причетності конкретних фізичних осіб до цієї діяльності, що має бути встановлено виключно в межах кримінального провадження.

 

— Усталеної практики Верховного Суду щодо застосування Закону України «Про санкції» не існує. Тож які перспективи досягти справедливості, скажімо, в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ)?

В.Є.: Справді, ще зарано говорити про практику Верховного Суду в цьому питанні, але вже можна передбачити, що, на жаль, за сучасних умов і внаслідок політичних факторів, скоріш за все, практика буде не на користь позивачів, до яких застосовано санкції. Проте в цьому випадку доцільно провести аналогію з практикою застосування люстраційного законодавства в період 2014—2015 років. У тій ситуації був високий рівень негативної практики всіх судових інстанцій відносно позивачів, щодо яких було застосовано процедуру люстрації. Проте вона кардинально змінилася після появи рішень ЄСПЛ у зазначеній категорії справ, у яких ішлося про певне політичне переслідування вказаних осіб. Найімовірніше, ідентична ситуація буде і у випадку формування судової практики щодо застосування санкцій.

 

— Наскільки застосування санкцій проти власних громадян відповідає чинному законодавству?

В.С.: У тому вигляді, як це відбувається зараз, це більш схоже на ефективний для держави метод впливу на опонентів і конкурентів. Обсяги, порядок і підстави накладення санкцій часто не відповідають конституційним гарантіям захисту прав і свобод українців. Але завдяки загальному і недеталізованому характеру дають змогу державним органам уникати звинувачень у певному політичному переслідуванні й у фальсифікації кримінальних справ. Фактично такий гібридний характер прийняття рішень щодо запровадження санкцій дає можливість чинити такий самий тиск на опонентів, як і під час фальсифікації кримінальних справ, але в більш простий та оперативний спосіб.

 

— Що необхідно для захисту від застосування українських санкцій?

В.Є.: Насамперед треба оскаржити рішення державних органів, якими запроваджено санкції, в порядку адміністративного судочинства.

Однак не можна забувати, що рішення РНБО про застосування санкцій вводяться в дію указами голови держави, а тому вони не можуть бути предметом розгляду суду окремо від відповідних указів Президента України. Це додаткова перепона, що ускладнює адвокату завдання оскаржити законність рішення про санкції.

Також потрібно витребувати матеріали, які стали підставою для прийняття рішень про внесення до санкційних списків. Наявність цих матеріалів, а також рівень їх нормативної та фактичної обгрунтованості дають можливість суду належним чином розглянути справу.

В.С.: Ще одна складність полягає в тому, що застосування санкцій відносно українських фізичних і юридичних осіб можливе на підставі наявності загрози національній безпеці від їх діяльності чи у випадку ведення терористичної діяльності.

Ці факти мають підтверджуватися рішенням суду в кримінальному провадженні, яке набрало законної сили.

У нашому випадку санкції запроваджуються проти осіб, яким держава офіційно не висуває жодних звинувачень. Це нонсенс, правове беззаконня та позасудова розправа.

Тому для захисту прав і також необхідно ініціювати кримінальні провадження проти державних діячів, які своїми діями, спрямованими на застосування санкцій, фактично перевищують службові повноваження та зловживають владою.

 

Бесіду вів Олександр БІЛЬДІН, «Юридична практика»

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

tg-10
4_TaxForce600_90
covid
На-сайт_балы_600х90
На-сайт1_600x90
top50_2020_600x90
ULF_0002
Vacancies_600x90_ua

Інші новини

PRAVO.UA