Питання застосування позовної давності у спорах є одним із тих, які найчастіше перебувають «на порядку денному» Великої Палати Верховного Суду (ВС). Так, черговий висновок щодо застосування цього інституту ВС зробив у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19.

Передаючи на розгляд Великої Палати ВС зазначену справу, Касаційний господарський суд у складі ВС вказав на неод­накову практику Касаційного цивільного суду у складі ВС. Зокрема, в одних випадках вказаний суд зробив висновок, що з огляду на положення статті 265 Цивільного кодексу (ЦК) України залишення позову без розгляду не зупиняє та не перериває перебіг позовної давності (справи № 335/2402/16­ц та № 572/1056/15­ц), а в інших суд зробив протилежний висновок: що перебіг позовної давності перервався вчиненням позову до суду, який згодом було залишено без розгляду (справи № 639/9642/14­ц та № 713/1548/18).

Велика Палата ВС визнала неправильними висновки, зроблені в останніх постановах, та для забезпечення однаковості застосування правових норм відступила від низки власних висновків.

Обставини справи

У серпні 2019 року ОКП «Е» звернулося до суду з позовом до ПАТ «Д», в якому з уточненням позовних вимог просило стягнути з останнього заборгованість за 2014 рік за договором про спільне використання технологічних мереж. У вказаній справі ПАТ «Д» просило застосувати позовну давність до вимог про стягнення заборгованості за спільне використання технологічних електричних мереж у 2014 році, нарахованої за цей період пені, 3 % річних та інфляційних утрат.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 27 листопада 2019 року позовні вимоги ОКП «Е» задовільнив частково, відмовивши в стягненні пені. Вказане рішення було залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 4 березня 2020 року.

Водночас суди відмовили ПАТ «Д» у застосуванні позовної давності, вказавши на те, що ОКП «Е» в 2017 році вже зверталося до суду з позовом до ПАТ «Д» про стягнення заборгованості, зокрема і за 2014 рік. Так, у справі № 904/9402/17 ухвалою від 6 листопада 2017 року суд відкрив провадження та прийняв позовну заяву до розгляду. Ухвалою від 29 липня 2019 року суд залишив позовну заяву без розгляду.

Таким чином, місцевий господарський суд вказав, що позовна давність стосовно вимог про стягнення заборгованості за 2014 рік переривалася у зв’язку з учиненням позову у справі № 904/9402/17 з дати його подання (3 листопада 2017 року) та спливає 4 листопада 2020 року, тому позов у цій справі було подано в межах позовної давності.

Апеляційний суд визнав правильним висновок суду першої інстанції, пославшись на висновок Касаційного господарського суду у складі ВС, викладений у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 908/828/17, та вказав, що залишення позову без розгляду не є процесуальною дією суду, тотожною поверненню позовної заяви та відмові в прийнятті позовної заяви, питання про що вирішується на стадії прийняття позовної заяви, а не під час розгляду справи по суті. Також суд, пославшись на правову позицію Великої Палати ВС, сформовану в постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10222/15­ц, зазначив, що позовна давність переривається шляхом подання позову саме стосовно тієї частини вимог, яку визначено в позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються вчиненим позовом, та вимог до інших боржників, то позовна давність стосовно них не переривається.

Окрім того, апеляційний суд зазначив, що інша справа фактично розглядалася до 29 липня 2019 року, тож саме з цієї дати позивач мав можливість звернутися до суду.

Проте Велика Палата ВС не погодилася з такими висновками судів і частково задовільнила касаційну скаргу ПАТ «Д».

Позовна давність не переривається

Зокрема, Велика Палата ВС визнала неправильними посилання судів на норми частин 2 та 3 статті 264 ЦК України щодо переривання перебігу позовної давності у зв’язку зі зверненням позивача до суду з позовом, який надалі був залишений без розгляду.

Так, суд звернув увагу, що на відміну від норм ЦК Української РСР від 18 липня 1963 року, за чинним ЦК України від 16 березня 2003 року перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права, загального правила про переривання позовної давності поданням особою позову не встановлено.

ВС підкреслив, що за своєю правовою природою залишення позову без розгляду є відмовою суду розглянути звернення особи про захист її порушеного права з огляду на недоліки або дії особи, вказані в статті 227 Господарського процесуального кодексу України.

Проаналізувавши положення статей 263 та 264 ЦК України, Велика Палата ВС зазначила, що переривання перебігу позовної давності відрізняється від його зупинення тим, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання, до нового строку не зараховується. Натомість у випадку зупинення позовної давності від дня припинення обставин, що були підставою для цього, перебіг цього строку продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Зупинення перебігу позовної давності має тимчасовий характер, коли до її строку не зараховується час існування визначених законодавством обставин, за наявності яких цей строк не спливає. Натомість переривання позовної давності означає анулювання строку, який сплив до моменту вчинення боржником передбачених законодавством дій щодо визнання боргу або іншого обов’язку.

ВС констатував, що стаття 265 ЦК України регулює відносини зупинення перебігу позовної давності в разі залишення позову без розгляду та не регулює відносин переривання або непереривання позовної давності в такому випадку, тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на це Велика Палата ВС відступила від висновків Касаційного цивільного суду ВС, зроблених у справах № 639/9642/14­ц та № 713/1548/18, щодо переривання перебігу позовної давності в разі подання позову, який було залишено судом без розгляду.

Таким чином, суд констатував, що позов було подано поза межами строку позовної давності.

Поважні причини

Водночас Велика Палата ВС звернула увагу на те, що ОКП «Е» разом із позовною заявою подало до суду заяву про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав та обґрунтовувало її тим, що про наявність ухвали від 29 липня 2019 року про залишення позову без розгляду у справі № 904/9402/17 дізналося лише 5 серпня 2019 року з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Велика Палата ВС вказала на свої ж правові позиції, висловлені в низці справ, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. А також, що питання стосовно поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об’єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Суд визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду, зважаючи на те, що ще у 2017 році господарським судом було відкрито провадження у справі № 904/9402/17, розгляд якої тривав аж до 29 липня 2019 року, і, як наслідок, у позивача були підстави вважати, що його права буде захищено в цьому судовому провадженні. Було також враховано звернення за незначний проміжок часу з позовом у цій справі.

У зв’язку з цим ВС вказав на правомірність стягнення судами з відповідача основного боргу, інфляційних втрат і 3 % річних.

Відступ заради єдності

Також для забезпечення правової визначеності та єдності судової практики щодо однакового застосування частини 2 статті 264 ЦК України Велика Палата ВС відступила від свого висновку, що позовна давність шляхом подання позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються вчиненим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається, відповідно до викладеного в постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15­ц та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17.

Анатолій ГВОЗДЕЦЬКИЙ «Юридична практика»