Ярослав РОМАНЮК, суддя Верховного Суду України у відставці, Голова ВСУ у 2013—2017 роках

— У першу чергу, це залежить від самих судів і суддів: від того, як організована робота судової установи, від того, наскільки оперативно і чи в межах розумних строків вирішуються справи, і, що найголовніше, як вирішується справа, чи справді ці рішення є справедливими за своєю суттю і до того ж ґрунтуються на законі. Але треба пам’ятати, що це справа загальнодержавної ваги (правосуддя), й інші гілки влади, насамперед виконавча, повинні всіляко, спільно з судами підтримувати авторитет судової влади. Суди насправді виконують величезну роботу — багато корисних, справедливих рішень. Але це залишається чомусь у тіні, увага цьому не приділяється. А представниками органів влади і ЗМІ поширюється інформація винятково негативна, яку, на превеликий жаль, є підстави поширювати, але необхідно це робити об’єктивно. Суди ж, зі свого боку, шляхом активізації роботи своїх прес-служб повинні також бути відкритішими і більше інформувати суспільство про результати своєї роботи.

Андрій САВЧУК, партнер МORIS, керівник судової практики, адвокат

— Я вважаю, що це завдання не тільки суддів. Безумовно, ключову роль у підвищенні довіри громадян до суду відіграє сам суддя — тексти його рішень і поведінка як у процесі, так і поза ним. Проте важливу роль у формуванні довіри до суду відіграють також ЗМІ та адвокати. Вони, по суті, забезпечують комунікацію між судом і суспільством. Те, що говорять адвокати і пишуть ЗМІ, громадяни, як правило, сприймають на віру. Зараз новий хайп — тотальна критика судових рішень, часто буває так, що суд ще не написав рішення, а його вже критикують. Безумовно, це негативно впливає на довіру до суду, і журналісти повинні бути виважені в тому, яку інформацію вони доносять суспільству і як вони її подають. Є, на жаль, випадки, коли адвокати списують власні помилки на «продажний суд» — так значно легше пояснити клієнту програш справи. Судді, а далі правники та ЗМІ мають працювати в поті чола, щоб суспільство могло відчути довіру до суду. Кожному (і судді, і адвокату, і журналісту) треба знати свої правила професійної етики і неухильно їх дотримуватися. Тих, хто їх не виконує, публічно виводити геть із професії. Думаю, іншого шляху просто немає.

Лариса ШВЕЦОВА, член Вищої ради правосуддя

— Якщо відносини між судом і людьми позитивні, якщо учасники цих відносин впевнені у порядності, доброзичливості один одного, формується довіра. Одним із критеріїв довіри до суду є забезпечення державою перегляду судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку. Перше і головне у підвищенні довіри до суду — тривалий позитивний досвід взаємодії учасників судового процесу за відомими й чіткими правилами. Друга умова — доступність інформації про суд та судові процедури для громадян, вчасні зміни до законодавства, аби суд не ставав заручником неврегульованих суспільних відносин.

Політики, посадовці повинні дуже виважено оцінювати дії суду, пам’ятаючи, що оцінку судовому рішенню може надати лише суд вищої інстанції, діям суддів — Вища рада правосуддя. Усе решта — це спроби тиску, впливу, втручання у судовий процес. На мою думку, незалежність судової гілки влади і кожного судді — це найважливіша суспільна цінність, гарантія справедливого вирішення спорів, запорука довіри громадян до судової системи і це те, що ми всі маємо охороняти.

Наталія КОВАЛКО, доцентка КНУ ім. Т. Шевченка, партнерка АО WinnerLex, бізнес-медіаторка

— Я вважаю, що довіру до судів у першу чергу можуть підвищити ЗМІ, бо це всім відома статистика: лише 1/4 справ, які розглядаються судами першої інстанції, у подальшому оскаржуються. Звичайно, є проблемні суди і судді, проте, незважаючи на критику судової реформи, очищення судової системи хоч і не повністю, але відбулося, і наразі працюють дуже багато професійних, кваліфікованих суддів. Якби була правильна подача інформації про діяльність судів з точки зору ЗМІ, це значно підвищило б рівень довіри суспільства. Ще один спосіб підвищення довіри — це кореляція поведінки учасників процесу з поведінкою судді. Коли всі дотримуватимуться норм закону, моралі й етики, то своїми діями ми демонструватимемо суспільству, що ми поважаємо суд і суддів. Незважаючи на те, що ми можемо не погоджуватися з рішенням по суті, чи хтось може персонально не подобатись, має бути повага — тоді це буде сигнал для суспільства, що воно почало довіряти судам.