Початок липня видався насиченим для Конституційного Суду України (КСУ): ухвалено перше рішення Великої Палати після минулорічного визнання неконституційними повноважень Національного агентства із запобігання корупції, в не менш резонансній справі Верховним Судом (ВС) прийнято рішення щодо скасування указу Президента України про призначення на посаду судді КСУ відстороненого Голови цього органу Олександра Тупицького, з’явилася доволі резонансна окрема думка судді Олександра Литвинова, яка відкриває завісу внутрішніх процесів у Суді… Усе це та подальші політичні й правничі заяви є тими факторами, які визначатимуть тенденції реформування конституційного судочинства.

Чудова мова

14 липня 2021 року Велика Палата КСУ ухвалила рішення № 1-р/2021, яким визнала таким, що відповідає Конституції України, Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII (Закон) зі змінами.

Під сумнів його ставив 51 народний депутат України, вказуючи на дискримінацію мов національних меншин і повне усунення російської мови з трудових відносин, науки, освіти і інших залежних від російської мови сфер публічного буття. Зрештою парламентарі вказували на порушення під час ухвалення Закону як на причину неконституційності акта в цілому.

КСУ у своєму рішення надав дуже детальні аргументи щодо підстав конституційності окремих положень акта, вказавши, зокрема, що джерелом юридичного статусу української мови як державної є державотвірна роль української нації та незалежна державність України, відновлена внаслідок «здійсненого українською нацією, всім українським народом права на самовизначення» (абзац 3 преамбули Конституції України).

На думку КСУ, Закон є юридичним інструментом подолання наслідків:

— тривалого перебування різних частин України в складі інших держав;

— загального зросійщення України.

Він є позбавленою дискримінаційного характеру належною юридичною основою для запровадження інституційних механізмів, що забезпечуватимуть функціонування української мови як державної з можливістю вживати державою заходів підтримчої дії на користь української мови, не перешкоджаючи розвиткові, використанню й захистові мов національних меншин України.

Детально КСУ проаналізував використання українського «мовного питання» Росією як інструмента гібридної війни та визначив, що за таких умов віднесення російської мови в один ряд із мовами національних меншин, без виокремлення (попри більшу її вживаність порівняно з іншими), є конституційним.

Скасуванню не підлягає

Того самого дня Касаційний адміністративний суд (КАС) у складі Верховного Суду рішенням у справі № 9901/96/21 визнав протиправним і скасував указ Президента України № 124/2021 «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України», яким було скасовано указ Президента України від 14 травня 2013 року № 256 «Про призначення Олександра Тупицького суддею Конституційного Суду України».

КАС ВС наголосив, що Президент України не може звільнити суддю КСУ тільки тому, що він голосував за певне рішення цього Суду, оскільки це є порушенням встановлених гарантій незалежності та недоторканності судді КСУ, а суддя має імунітет від відповідальності за голосування, якщо не буде встановлено вчинення злочину.

Зрештою, КАС ВС вказав, що повноваження глави держави стосовно суддів КСУ обмежуються правом призначити шістьох суддів на посади. Після видачі відповідного указу такі повноваження вичерпано.

Окрема думка

Поява таких рішень в один день могла б вважатися збігом у часі, яким, власне, і є, але містичності цьому факту додає окрема думка судді КСУ Олександра Литвинова, викладена до рішення № 1-р/2021.

З рішенням по суті суддя погоджується, але його окрема думка стосується того, що перш ніж ухвалювати якесь рішення в будь-якій іншій справі, Велика Палата КСУ повинна була розглянути питання про забезпечення участі в її засіданнях суддів Олександра Касмініна та Олександра Тупицького, заявлених самим судом, а також учасниками конституційного провадження щодо питання про конституційність закону про обіг земель сільськогосподарського призначення.

Суддя, зокрема, вказує на пасивність Великої Палати КСУ в цьому питанні, тимчасом як вона ж активно подовжує строки на підготовку ухвал у справах, у яких зазначені судді є доповідачами.

Крім того суддя звинувачує заступника голови КСУ та виконувача обов’язків Голови КСУ Сергія Головатого у форсуванні ухвалення рішення у справі щодо мови попри наявність інших, не менш важливих, соціальних справ у суді.

Зауважимо, що 15 липня ц.р. Велика Палата КСУ ухвалила ще одне рішення № 2-р/2021 — у справі про мінімальний посадовий оклад (тарифну ставку). Ним було визнано конституційними положення частини 6 статті 6 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від

6 грудня 2016 року № 1774-VIII, частини 6 статті 96 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VII. Тобто КСУ розглядає й інші питання.

Резонанс

Водночас саме ухвалення рішення ВС за позовом Олександра Тупицького, а не КСУ щодо мов, викликало новий політичний резонанс.

«Немає жодних сумнівів у тому, що Верховний Суд практично очолив спротив частини суддівського корпусу фундаментальній судовій реформі. <…> Вважаємо це рішення, ухвалене в інте­ресах Тупицького О.М., підготовкою до спроби знищення судової реформи в Україні через важелі Конституційного Суду. Президент України використає всі конституційні механізми для того, щоб захистити процес реформ у нашій державі та забезпечити повне функціонування законів про Вищу раду правосуддя та Вищу кваліфікаційну комісію суддів», — йдеться у заяві, розміщеній на офіційному сайті глави

держави.

Зі свого боку, Рада суддів України засудила такі коментарі представників Офісу Президента України, зазначивши, що вони є неприпустимими, та закликала утримуватися від дій, які точно не повернуть довіру і повагу до судової гілки влади.

Судді нагадали, що судове рішення може викликати незгоду з ним учасників справ, зокрема і спорів за участю Президента України, проте представники держави повинні утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Особливо слід уникати дій, які можуть поставити під сумнів бажання посадовців виконувати рішення судів (за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляцію), адже вони є взірцем для громадян.

Сам Верховний Суд зробив публічну заяву, яка не стосується напряму справи, проте в контексті реакції Офісу Президента України видається дотичною до ситуації. У ній ідеться про те, що Верховний Суд завжди підтримував і продовжує підтримувати всі позитивні зрушення, що відбуваються в державі, спрямовані на побудову чесного, справедливого, відкритого, незалежного суду та сильної демократичної України. Однак є й застереження: «реформування судової влади неможливе без поваги до незалежності суду і суддів та без розуміння функцій і ролі суду в державі».

Це може вказувати на те, що назріває серйозне протистояння судової влади і політиків, що може завершитися черговою судовою реформою, наслідки якої можуть виявитися нищівними для судової влади.

Ірина ГОНЧАР «Юридична практика»