Угода про примирення є інструментом кримінального процесуального права і не може слугувати підставою для звільнення від відповідальності у зв’язку з примиренням із потерпілим. Попри однакові слова в назвах, останнє є інститутом кримінального права і визначає випадки повного звільнення від відповідальності особи. Таке примирення неможливе в разі смерті потерпілого. Водночас угода з потерпілим у процесуальному аспекті може бути і у випадку заподіяння смерті особі.

Як не заплутатися у двох схожих термінах, пояснювали судді колегії Першої судової палати Касаційного кримінального суду (ККС) у складі Верховного Суду (ВС), вирішуючи справу № 608/2388/20, остаточну ухвалу в якій було прийнято 27 травня 2021 року.

Примирення неможливе

Згідно з позицією Великої Палати (ВП) Верховного Суду, висловленою ще за результатами розгляду справи № 439/397/17, примирення з потерпілим як підстава звільнення від відповідальності за статтею 46 Кримінального кодексу (КК) України неможливе у випадку, коли внаслідок злочину настала смерть особи.

ВП ВС тоді пояснила, що у вказаній статті КК України термін «потерпілий» вживається у вузькому кримінально-правовому значенні (як безпосередня жертва злочину), тож його смерть виключає можливість як досягнення примирення винного з таким потерпілим, так і відшкодування останньому будь-яких збитків.

Однак ще у постанові в тій самій справі судді зазначили, що поняття «потерпілий» у матеріальному кримінальному праві та у кримінальному процесі за змістом не є тотожними. У кримінально-правовому розумінні потерпілий — це особа, якій кримінальним правопорушенням безпосередньо заподіюється фізична, моральна та/або матеріальна шкода (чи існує безпосередня загроза її заподіяння). Поняття «потерпілий» у кримінальному праві не має законодавчої дефініції.

Натомість законодавством визначено кримінально-процесуальне розуміння поняття «потерпілий». Так, у частині 1 статті 55 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України встановлено, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій цим правопорушенням завдано майнової шкоди.

Фактично йдеться про те, що «процесуальними» потерпілими у випадку заподіяння смерті внаслідок злочину можуть бути родичі та члени сім’ї загиблого. І з ними примирення можливе. Проте воно не може відбутися на підставі статті 46 КК України.

Примирення під питанням

У справі № 608/2388/20 перед ККС ВС ставилося питання про скасування ухвали апеляційного суду, якою залишено без змін вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 9 грудня 2020 року, яким затверджено угоду про примирення, укладену між потерпілим та підозрюваним. За цією угодою підозрюваний визнавав себе винуватим у вчиненні вбивства через необережність (частина 1 статті 119 КК України), і сторони узгодили покарання у вигляді позбавлення волі на строк три роки. На підставі статті 75 КК України винуватого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.

Прокурор, вимагаючи повторного перегляду вироку судом апеляційної інстанції, посилався на згадану вище постанову ВП ВС від 16 січня 2019 року, зокрема на позицію ВС, за якою під час примирення лише сам потерпілий може виражати свою волю, а не інші особи, які є його представниками або правонаступниками. Відповідно, потерпілий у цій справі не міг виразити свою волю, оскільки помер, тож угода про примирення неможлива.

Тобто, на думку сторони обвинувачення, суд неправомірно затвердив угоду між потерпілою та підозрюваним у цьому провадженні, оскільки угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим у кримінальних провадженнях про кримінальні правопорушення, внаслідок яких настала смерть потерпілого, не допускається.

Процесуальне примирення

ККС ВС, відмовляючи у відкритті касаційного провадження з підстав подання скарги на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, нагадав, що примирення в матеріальному і процесуальному кримінальних законах не є тотожними поняттями.

Ба більше, висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, стосується звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, тобто положень статті 46 КК України. Він жодним чином не має стосунку до положень кримінального процесуального закону, якими регламентовано можливість укладення угоди про примирення. Ці правові інститути не є однаковими.

У цьому кримінальному провадженні гр-на А. не було звільнено місцевим судом від кримінальної відповідальності на підставі статті 46 КК України, тому висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 439/397/17, не має до цієї ситуації стосунку і є нерелевантним.

Поняття «потерпілий» у матеріальному кримінальному праві та в кримінальному процесі за змістом не є тотожними.

Звільнення від відповідальності за статтею 46 КК України допускається в разі примирення з потерпілим та відшкодування йому збитків, і у такому випадку жодне покарання винуватій особі не призначається. Це є нормою матеріального кримінального права, яка визначає випадки відсутності відповідальності за вчинення злочинів, зокрема в разі першого вчинення кримінального проступку або необережного нетяжкого злочину.

Натомість угоду про примирення може бути укладено між потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

У ній вказують, зокрема, кваліфікацію діяння із зазначенням статті закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, розмір шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, не пов’язаних із відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов’язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згоду сторін на його призначення або на призначення покарання і звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 КПК України, наслідки невиконання угоди.

Тобто стаття 46 КК України може застосовуватися, коли вже відшкодовано збитки та відбулося примирення з потерпілим — безпосередньою жертвою злочину, а угода про примирення за главою 35 КПК України є лише планом про наміри відшкодування заподіяної шкоди особам, яких визнано потерпілими у певному кримінальному провадженні.

Примирення в матеріальному аспекті повністю виключає відповідальність за злочин, а за угодою про примирення в процесуальному аспекті кримінальна відповідальність настає, сторони можуть узгодити міру покарання, а суд може застосувати звільнення від відбуття реального покарання зі встановленням іспитового строку.

Саме тому примирення з потерпілим у випадку заподіяння смерті внаслідок злочину неможливе, а угода з потерпілим — цілком реальна.

Висновки ККС ВС

Тож в ухвалі від 27 травні 2021 року ККС ВС зробив висновок про те, що угоду про примирення між потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладено в провадженнях щодо нетяжких злочинів та в кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення, зокрема й тих, унаслідок яких настала смерть особи.

Колегія суддів вважає, що звільнення від кримінальної відповідальності не є тотожним із укладенням угоди про примирення та має абсолютно інші правові наслідки.

Ірина ГОНЧАР «Юридична практика»