СОЛОДКО Євгеній — партнер Sayenko Kharenko, м. Київ

Публічність адвокатської роботи, особливо щодо захисту в кримінальних справах, стала природною. Трансляцію практично будь­якого процесу можна знайти в інтернеті, побачити першоджерело. Водночас, на мою думку, ми втратили вишуканість судового репортажу, а те, що залишилося, навіть коментарями назвати не завжди виходить — аж надто непрофесійно. Але це, швидше, стосується опису адвокатської роботи та самого адвоката в ній.

Право на слово

На що має право адвокат у публічній площині? Чи може він бути собою, висловлюватися про те, що об’єктивно існує, чи обмежуватися необхідним, що корисно для клієнта?

Останнім часом ми досить часто бачимо виступи адвокатів на різних медіа­заходах, присвячених захисту їхніх клієнтів від рейдерства, необґрунтованого кримінального переслідування, політичних провокацій у кримінально­правовій площині, від трендових звинувачень у корупції та несумлінності тощо. Колеги детально аналізують ситуацію, але жорстко висловлюються небагато. Чому? Можливо, тому, що мовчання дасть змогу працювати з цікавими клієнтами та знизити ризики для власної діяльності.

А що з громадянською позицією? Чи має право адвокат на її публічне висловлення? Та чи може адвокат, захищаючи інтереси клієнта, висловлювати власну позицію? Чи має він «умирати разом із пацієнтом» або просто слід надавати професійну допомогу, не співчувати, не впускати особисте? Тоді публічність обмежується сухим правовим аналізом ситуації та стандартними сентенціями щодо неприпустимості порушення закону.

Водночас є й інший бік питання: через призму висловлювань формується уявлення про адвоката як носія певних поглядів, переконань, принципів. Чи відповідають вони його справжній сутності, чи адвокат завжди зв’язаний інтере­сами клієнта, що накладає відбиток на форму та зміст його публічної позиції? Виступи підвищують упізнаваність, це очевидно, але вони можуть вплинути на думку потенційного клієнта, навіть якщо виступ не пов’язаний з професійною діяльністю.

Відповідно, виникає запитання: що, як та про що можна говорити адвокату під час публічних виступів?

І ось тут починають перетинатися інтереси наявного клієнта, потенційного клієнта, адвоката та фірми, якщо адвокат є її співробітником, а тим паче — партнером.

А якщо висловлювання стосується не професійної діяльності, а громадянської позиції? Де цей баланс інтересів?

Клієнтоорієнтований підхід

Правила адвокатської етики відповіді на ці запитання не дають. І знову інтереси клієнта стають наріжним каменем, якщо позиція адвоката стосовно певних питань викличе нерозуміння в клієнта, який не зовсім із нею не згоден. Водночас адвокат його може цілком задовольняти як компетентний фахівець, що якісно виконує свою роботу. Але публічна позиція адвоката щодо абстрактного питання викликає в клієнта занепокоєння: а раптом цю позицію вважають їх спільною, яку виробили разом, адвокат її висловив, а клієнт, можливо, поділяє? А клієнту зайвий галас не потрібен, він хоче лише позбутися складнощів, що виникли.

І в такій ситуації виникає ризик втратити клієнта, а нового з тих самих причин можна і не знайти. Або знайти, але вже такого, що звернувся до адвоката завдяки саме висловленій позиції.

Тож чи вільний від «цензури» адвокат у висловлюванні своєї думки?

Як особистість, як громадянин і як особа, що має статус адвоката, — так. Його думка особливо цінна саме з огляду на адвокатський статус. Це основне, на що звертають увагу перед ознайомленням із його позицією, — професіоналізм, який вже визначено його статусом.

Зовсім інша ситуація з публічністю в процесі провадження професійної діяльності. Як мені здається, колегам із приватної практики залишається лише варіант самоконтролю під час формування своєї позиції. Це їх власний ризик, пов’язаний з висловлюваннями та публічними судженнями. Зрештою, клієнти самі обирають адвоката, зокрема з огляду на його громадянську позицію, політичні погляди та, безумовно, дотримання правил адвокатської етики.

Водночас в адвокатських фірмах публічна позиція адвоката зазнає в певному сенсі цензурі задля захисту інтересів самої фірми, враховуються думки всього пулу клієнтів. І в такому випадку публічність позиції адвоката безпосередньо залежить від інтересів фірми, що породжує найчастіше внутрішній конфлікт: це ми можемо казати, а це ні. Виникає також зовнішній конфлікт, особливо коли публічно висловлена позиція адвоката безпосередньо стосується дій держави. У цьому випадку низка клієнтів, особливо державні компанії, політики, можуть розірвати відносини з адвокатською фірмою виключно для захисту власних інтересів через ризик можливого ототожнення. Процитую потерпілого від своїх висловлювань російського адвоката Михайла Беньяша: «Від співпраці з державою варто дистанціюватися — це дає величезний прибуток, але й дуже великі ризики. На захисті інтересів держави стоїть прокурор, він із цим впорається краще за адвоката».

Так само, якщо висловлюватися про політичні чи економічні події тільки в юридичній площині, це буде лише правовою оцінкою таких подій.

Політкоректність висловлювань залежить виключно від розуміння наслідків вчинків, які можуть позначитися на адвокаті, адвокатській фірмі, клієнтах. Тут принцип «не нашкодити» є головним.

Заручник репутації

На жаль, доводиться визнати, що адвокат не завжди може називати речі своїми іменами, навіть у соціальних мережах, які теоретично вільні від будь­якої цензури. Вони дають можливість досить швидко сформувати первісну думку про користувача, і адвокату — користувачу соцмереж доведеться бути послідовним у своїх позиціях, адже не вдасться виявляти принциповість у мережі та бути догідливим у роботі. Світ став дуже швидким, інформативним та прозорим. Така відмінність неминуче спливе й істотно зашкодить репутації. Звісно, є можливість сховатися за вигаданим іменем, та воно вже буде не сторінкою адвоката, а чимось знеособленим.

А що робити з внутрішнім страхом відверто висловлюватися? Чи потрібно це робити безвідносно до інтересів фірми, клієнта, власних інтересів? Чи безпечно це в епоху цифрового кон­тролю та медійної вседозволеності? Чи все ж таки потрібно фільтрувати?

Отже, свобода висловлювання, цензура чи доцільність? Схоже, тут кожен «помиратиме» наодинці…

ТОЧКА ЗОРУ

Баланс ще формується

Максим ШЕВЕРДІН, партнер, керівник практики кримінального права Юридичної групи LCF

У своїй діяльності, зокрема в публічних виступах, спілкуванні та висловлюваннях в інтернеті, в публіцистичній та науковій діяльності адвокат має керуватися правилами адвокатської етики (ПАЕ). Водночас дотримання ПАЕ обов’язкове не лише у зв’язку з професійною діяльністю адвоката, але і в інших сферах, скажімо, під час висловлення громадянської позиції. Це положення міститься в статті 12 ПАЕ. Утім, межа між професійною діяльністю та іншими гранями життя адвоката все­таки є, проте вона не чітка і поки що не встановлена однозначно правозастосовною практикою органів адвокатського самоврядування.

Обмеження щодо висловлювань передбачено статтями 54–60 ПАЕ, в тому числі розділом VII, що регламентує поведінку адвоката, зокрема й у Мережі. Адвокату забороняється принижувати честь та гідність іншого адвоката або адвокатського об’єднання / бюро, розголошувати конфіденційну або іншу інформацію, що охороняється, без дозволу, допускати висловлювання, які заподіюють шкоду авторитету адвокатури, демонструвати образливу поведінку щодо будь­яких осіб, висловлювати правовий нігілізм (зневажливе ставлення до права), агресію, нетерпимість.

Більшість зазначених категорій є неоднозначними. Це означає, що наявність чи відсутність порушення адвокатом ПАЕ має щоразу досліджуватися Кваліфікаційно­дисциплінарною комісією адвокатів регіону та, за умови звернення, судом. Під час дослідження висловлювань адвоката має бути вивчено не тільки самі лиш окремі висловлювання, але і контекст, обстановку, в якій вони прозвучали, аудиторію, однозначність висловлювань, а також те, чи є вони оцінними судженнями або твердженнями про факт.

Баланс між свободою вираження поглядів адвокатами та дотриманням правил адвокатської етики все ще формується. Очікуємо напрацювання відповідної практики дисциплінарних органів та судів.

Бути адвокатом 24/7

Олександр КОВАЛЬ, адвокат, керівник департаменту АФ «Грамацький і Партнери»

Безумовно, адвокат заради інтересів фірми повинен вдаватися до самоцензури під час публічних виступів. До цього спонукає й імператив етичних правил поведінки: адвокат повинен стверджувати повагу до адвокатської професії у всіх сферах своєї діяльності, незалежно від форми її здійснення, спілкуватися з усіма, зокрема в соцмережах, стримано й коректно з максимальною толерантністю та терпимістю.

Юрист/адвокат нашої фірми має самостійно оцінювати власні сили щодо стриманості. Індикатором таких можливостей є поведінка всередині фірми. Можливо, комусь і не варто реєструватись у соцмережах, наприклад, у фейсбуці, де аудиторія різнокаліберна і постійно виникає спокуса «роздавати» наліво й направо.

Якщо внутрішнім імперативом адвоката стане не лише захист, а й непорушність прав і свобод будь­якої людини, її честі та гідності, то це і буде його громадянською позицією (адже адвокат всюди є адвокатом, 24/7). За таких умов у нього не буде жодного внутрішнього конфлікту. Результатом ментальної зрілості є відсутність потреби когось напоумляти. Просто живи за своїми цінностями і проповідуй їх своєю поведінкою.