До Окружного адміністративного суду м. Києва
вул. Десятинна, 4/6, м. Київ, 01025

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОМС-2»
Адреса_____________
Засоби зв’язку_____________

Відповідач: Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Київській області
вул. Ярославська, 5/2, м. Київ, 04071
Засоби зв’язку_____________

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору:
Публічне акціонерне товариство «Банк-К»
Адреса_____________
Засоби зв’язку_____________

Адміністративний позов

про визнання неправомірною та скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору

10 листопада 2009 року державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Київській області (державний виконавець) було винесено Постанову № 100 від 10 листопада 2009 року про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса, виданого 10 жовтня 2009 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу про звернення стягнення на майно, яке належить на праві власності ТОВ «ОМС-2» (позивач) на користь стягувача — Публічного акціонерного товариства «Банк-К» або задоволення вимоги банку в розмірі 890 876,09 грн. Загальна сума стягнення становить 899 784,85 грн.

Постановою державного виконавця № 101 від 24 січня 2010 року з боржника постановлено стягнути виконавчий збір у розмірі 89 978,49 грн.

Довідкою ПАТ «Банк-К» від 4 лютого 2010 року підтверджується, що 3 лютого 2010 року позивач належним чином виконав зобов’язання за кредитним договором № 264-07 від 24 березня 2007 року. Боржником відшкодовано Банку всі витрати, яких зазнав Банк під час звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постановою державного виконавця від 18 лютого 2010 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису від 10 жовтня 2009 року постановлено закінчити. Постанову № 101 від 24 січня 2010 року про стягнення виконавчого збору виділено в окреме виконавче провадження.

Вважаємо, що дії відповідача щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору є неправомірними та такими, що суперечать законодавству, яке діяло на момент її винесення.

Вважаємо, що для зазначених правовідносин підлягають застосуванню положення законодавства, яке діяло на момент винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, а саме на 24 січня 2010 року. У зв’язку із зазначеним нижче здійснюється посилання на норми законодавства, яке діяло станом на 24 січня 2010 року.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 38 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно зі статтею 401 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно зі статтею 401 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв’язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Кошти виконавчого провадження складаються з: коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 46 цього Закону; авансового внеску стягувачів на проведення виконавчих дій згідно зі статтею 48 цього Закону; стягнутих з боржника витрат на проведення виконавчих дій; інших надходжень, що не суперечать законодавству.

До витрат на організацію та проведення виконавчих дій належать кошти, витрачені на:

1) перевезення, зберігання та реалізацію майна боржника;

2) оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих дій;

3) поштовий переказ стягувачеві стягнених аліментних сум;

4) розшук боржника, його майна або розшук дитини;

5) оголошення в засобах масової інформації;

6) інші необхідні витрати для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Про стягнення з боржника витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Постанова про стягнення з боржника витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, може бути оскаржена сторонами до суду в 10-денний строк.

Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання рішення в строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10% від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника-громадянина і в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника — юридичної особи.

Термін «фактично стягнена сума» необхідно розглядати в розумінні статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» — звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (описі), вилученні та примусовій реалізації.

Проте стягнення виконавчою службою фактично не відбувалося. Кошти на користь стягувача боржником були перераховані добровільно без стягнення виконавчою службою коштів чи вилучення майна боржника та його реалізації.

Таким чином, аналізуючи норми статтей 45, 46 Закону України «Про виконавче провадження», можна дійти висновку, що розмір виконавчого збору визначається із суми, яка фактично стягнена, а право органу державної виконавчої служби на стягнення виконавчого збору виникає лише в разі стягнення з боржника сум або передачі майна боржника стягувачеві.

З урахуванням того, що жодних дій щодо примусового стягнення коштів та повернення боргу стягувачу відповідач не вчинив, у державного виконавця відсутні будь-які правові підстави для стягнення виконавчого збору та виділення в окреме виконавче провадження постанови № 101 від 24 січня 2010 року про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 89 978,49 грн.

Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, із якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Зазначене вище свідчить про порушення принципу обґрунтованості та законності під час виділення в окреме виконавче провадження постанови № 101 від 24 січня 2010 року про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 89 978,49 грн.

Вищезазначене кореспондується із судовою практикою, що склалася в Україні під час розгляду аналогічної категорії справ, зокрема:

— постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 жовтня 2007 року у справі № 2а-521/2007;

— постановою Якимівського районного суду Запорізької області від 18 березня 2008 року у справі № 2-а-10/2008;

— постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2010 року у справі № 2а-189/10/2670;

— постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2010 року у справі № 2а-12046/10/2670.

З урахуванням викладеного вище, керуючись статтями 37, 38 Закону України «Про виконавче провадження», статтями 6, 17, 19, 104, 106 КАС України,

ПРОШУ:

— визнати протиправними дії Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Київській області щодо винесення постанови № 101 від 24 січня 2010 року про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 89 978,49 грн;

— визнати неправомірною та скасувати постанову Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Київській області № 101 від 24 січня 2010 року про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 89 978,49 грн.

Додатки:

1) копія постанови № 100 від 10 листопада 2009 року про відкриття виконавчого провадження;

2) копія постанови № 101 від 24 січня 2010 року про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 89 978,49 грн;

3) копія постанови від 18 лютого 2010 року про закриття виконавчого провадження;

4) копія довідки ПАТ «Банк-К» від 4 лютого 2010 року.

---

Комментарий

Семена ГРАПЕНЮК,
юрист ЮК «Правнычи технологии»

Редакция Закона Украины «Об исполнительном производстве», действо­вавшая до 9 марта 2011 года, ставила возможность взыскания исполнительного сбора в зависимость от суммы, которая фактически была взыскана исполнительной службой. Новая редакция закона предусматривает обязательное взыскание исполнительного сбора при пропуске срока на добровольное исполнение независимо от того, совершались ли исполнительной службой действия относительно взыскания долга. Исполнительный сбор исчисляется в размере 10 % суммы, подлежащей взысканию, или стоимости имущества должника, подлежащего передаче взыскателю по исполнительному документу.

В данном случае представлена ситуация, когда исполнителем еще во время действия предыдущей редакции Закона Украины «Об исполнительном производстве» было вынесено постановление о взыскании исполнительного сбора в связи с пропуском срока на добровольное исполнение, несмотря на то, что никаких действий относительно принудительного взыскания исполнительная служба не производила. Долг был добровольно выплачен должником непосредственно кредитору. Исполнительное производство относительно взыскания долга закрыто. Взыскание исполнительного сбора исполнителем выделено в отдельное производство.

Целью подачи такого иска является отмена постановления о взыскании исполнительного сбора в связи с неправомерностью и безосновательностью его вынесения и закрытие отдельного производства относительно взыскания исполнительного сбора.