600-90_WAIT
прапор_України

Генеральний партнер 2023 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Юридична практика № 1-2 (1254-1255) » Дані журналу реєстрації вхідної кореспонденції не є беззаперечним доказом її отримання

Дані журналу реєстрації вхідної кореспонденції не є беззаперечним доказом її отримання

Копія витягу з журналу реєстрації вхідної кореспонденції не може вважатися беззаперечним доказом отримання скаржником оскаржуваного судового рішення в зазначену ним дату, адже ведення журналу реєстрації вхідної кореспонденції залежить від волевиявлення самого скаржника, є його внутрішнім документом та має суб’єктивний характер

3 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства «К» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16 липня 2021 року у справі за позовом комунального некомерційного підприємства «К» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (КНП «К») до товариства з обмеженою відповідальністю «У» (ТОВ «У») про стягнення 6660,25 грн, установив таке.

1.Короткий зміст обставин справи

1.1. КНП «К» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «У» про стягнення 6660,25 грн.

1.2. Господарський суду міста Києва рішенням від 21 травня 2021 року відмовив у задоволенні позову.

1.3. КНП «К» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги КНП «К» до ТОВ «У» задовольнити в повному обсязі.

1.4. Одночасно в тексті апеляційної скарги апелянт просив поновити строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 21 травня 2021 року, вказуючи на отримання ним оскаржуваного рішення поштовим відправленням лише 2 червня 2021 року.

1.5. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 5 липня 2021 року відмовив КНП «К» у задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу КНП «К» на рішення Господарського суду м. Києва від 21 травня 2021 року залишив без руху та зазначив, що протягом десяти днів із дня вручення цієї ухвали скаржник має право усунути недоліки, а саме — надати до Північного апеляційного господарського суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних підстав його пропуску з посиланням на відповідні докази.

1.6. Відмовляючи в задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд брав до уваги, що посилання позивача для обґрунтування поважності підстав пропуску строку на те, що рішення Господарського суду м. Києва від 21 травня 2021 року він отримав поштовим відправленням лише 2 червня 2021 року, спростовуються наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № *, в якому містяться відомості про те, що КНП «К» отримало копію повного тексту оскаржуваного судового рішення 26 травня 2021 року.

1.7. На виконання вимог вказаної ухвали КНП «К» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з клопотанням про поновлення строку, встановленого для подання апеляційної скарги, в якому зазначило, що рішення Господарського суду м. Києва від 21 травня 2021 року у справі було отримано ним та зареєстровано під вхідним № ** лише 1 червня 2021 року, що підтверджується журналом реєстрації вхідної кореспонденції.

1.8. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16 липня 2021 року відмовив КНП «К» у задоволенні клопотання про поновлення строку та відкритті апеляційного провадження, оскільки обставини, зазначені в заяві про поновлення строку, визнано судом неповажними.

2.Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

2.1. КНП «К» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16 липня 2021 року скасувати, а справу скерувати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

2.2. Скаржник стверджує, що рішення Господарського суду м. Києва від 21 травня 2021 року було отримано безпосередньо його представником, що відповідає за отримання кореспонденції, поштовим відправленням лише 1 червня 2021 року, а відмітка про отримання поштового відправлення 26 травня 2021 року була зроблена працівником відділення Укрпошти 02125 без надання на те згоди позивача та з перевищенням службових повноважень.

2.3. На переконання скаржника, відмова у відкритті апеляційного провадження суперечить завданню господарського судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо апеляційного оскарження судових рішень, гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закріпленого, зокрема, в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позиція Верховного Суду

3.1. Предметом касаційного перегляду є ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв’язку з тим, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнано судом неповажними.

3.2. Питання поновлення та подовження процесуальних строків врегульовано положеннями статті 119 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України, згідно з частиною 1 якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

3.3. З правового контексту наведеної норми випливає, що законодавець не передбачив обов’язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме причини такий строк було порушено скаржником, чи є ця причина поважною та чи підлягає він поновленню. Отже, суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і суперечило б загальним засадам законодавства.

3.4. Вирішення питання про поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і поновити цей строк, крім випадків, передбачених ГПК України. Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв’язку з тим, що норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому разі нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків. Тобто на особу, яка звертається з відповідною заявою, покладається обов’язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для поновлення пропущеного процесуального строку.

3.5. Відповідно до частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду — протягом десяти днів із дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3.6. Водночас положення пункту 1 частини 2 зазначеної статті передбачають, що учасник справи, якому повне рішення або ухвалу суду не було вручено в день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду в разі, якщо апеляційну скаргу подано протягом двадцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

3.7. Згідно з частиною 3 вказаної статі строк на апеляційне оскарження може бути також поновлено в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 2 статті 261 цього кодексу.

3.8. З огляду на зміст частин 2 та 3 статті 256 ГПК України клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. Водночас поважними визнаються такі обставини, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов’язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов’язує право суду на поновлення пропущеного процесуального строку лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, враховуючи конкретні обставини пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (аналогічну правову позицію наведено в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 918/115/16, від 19 червня 2018 року у справі № 912/2325/17, від 18 січня 2019 року у справі № 921/396/17‑г, від 19 червня 2020 року у справі № 926/1037‑б/15).

3.9. У повторному клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду м. Києва від 21 травня 2021 року у справі № 910/7424/21 скаржник зазначав, що оскаржуване рішення було отримано ним та зареєстровано під вхідним № ** лише 1 червня 2021 року, що підтверджується журналом реєстрації вхідної кореспонденції.

3.10. Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № * рішення Господарського суду м. Києва від 21 травня 2021 року отримано скаржником (особою за довіреністю) 26 травня 2021 року.

3.11. Доводи скаржника про те, що відмітку про отримання поштового відправлення 26 травня 2021 року було зроблено працівниками відділення Укрпошти без надання на те згоди позивача та з перевищенням службових повноважень, є необґрунтованими, оскільки відповідно до абзацу 1 пункту 94 Правил надання послуг поштового зв’язку порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв’язку з юридичною особою; для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення цих відправлень відповідно до вимог Закону України «Про поштовий зв’язок» і зазначених Правил. Проте скаржник не довів у суді апеляційної інстанції, що оператор поштового зв’язку порушив узгоджений з КНП «К» порядок, як не доведено і того, який саме порядок доставки поштових відправлень було узгоджено, а також не надано жодних доказів звернення до вказаного відділення Укрпошти для з’ясування обставин здійснення
такої відмітки працівником Укрпошти з перевищенням службових повноважень та за необхідності для проведення службового розслідування.

3.12. Водночас Суд визнає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що копія витягу з журналу реєстрації вхідної кореспонденції, на яку посилається скаржник як на доказ отримання копії оскаржуваного судового рішення, не може вважатися беззаперечним доказом отримання скаржником оскаржуваного судового рішення в зазначену ним дату, адже ведення журналу реєстрації вхідної кореспонденції залежить від волевиявлення самого скаржника, є його внутрішнім документом та має суб’єктивний характер, тимчасом як належним доказом отримання копії рішення Господарського суду м. Києва від 21 травня 2021 року у справі № 910/2474/21 є поштовий конверт зі штрих‑кодовим ідентифікатором та відмітками відділення поштового зв’язку або належним чином завірена його копія.

3.13. Оскільки суду апеляційної інстанції не були надані докази на підтвердження наявності порушень оператором поштового зв’язку вимог Правил надання послуг поштового зв’язку під час вручення працівником Укрпошти поштового відправлення та проставлення дати отримання поштової кореспонденції на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення № *, Суд вважає, що факт отримання 26 травня 2021 року поштового відправлення скаржником, якому суд першої інстанції з додержанням вимог процесуального закону надсилав рішення від 21 травня 2021 року рекомендованим відправленням за належною адресою, є доведеним.

3.14. А отже, отримавши повний текст рішення суду першої інстанції від 21 травня 2021 року у цій справі 26 травня 2021 року, скаржник повинен був у двадцятиденний строк саме з цієї дати, яка є днем вручення судового рушення, подати апеляційну скаргу, оскільки відповідно до частини 2 статті 256 ГПК України саме з дати вручення судового рішення починається обрахунок вказаного строку подання апеляційної скарги, в разі якщо оскаржене рішення не було вручено в день його проголошення або складення, що надає скаржнику право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

3.15. Водночас Суд враховує, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до цих рішень у порядку, визначеному вказаним законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

3.16. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 42 ГПК України учасники справи, зокрема, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії.

3.17. Сторони протягом розумних проміжків часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов’язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).

3.18. Відповідно, з метою своєчасного подання апеляційної скарги скаржник не був позбавлений об’єктивної можливості дізнатися про зміст оскарженого ним рішення місцевого господарського суду, скориставшись відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень. Однак він цього не зробив.

3.19. Колегія суддів враховує, що згідно з частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із провадженням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь‑якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

3.20. Надання переваги будь‑кому з учасників справи під час вирішення процесуальних питань (у цьому випадку щодо обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження) не відповідає таким засадам (принципам) господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

3.21. Особа має право на апеляційне та касаційне оскарження прийнятих судових рішень у разі незгоди з їх правильністю за умови дотримання встановлених процесуальним законом вимог щодо порядку подання відповідної скарги.

3.22. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржник у строк, визначений судом, не подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для такого поновлення суд визнав неповажними.

3.23. Враховуючи, що апеляційну скаргу на рішення Господарського суду м. Києва від 21 травня 2021 року скаржник подав поза межами двадцятиденного строку з дати отримання повного тексту вказаного рішення, та з огляду на те, що він не навів поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України.

3.24. Доводи скаржника про обмеження його права на апеляційне оскарження судового рішення внаслідок винесення оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

3.25. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення.

3.26. Водночас, як наголошує Європейський суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні мати легітимну мету, має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного здійснення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми буде застосовано. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (пункти 37–38 рішення «Мушта проти України» від 18 листопада 2010 року).

3.27. У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн‑членів передбачає можливість подовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Водночас, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлено, коли сплинув значний період часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони протягом розумних проміжків часу повинні вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків на оскарження виправдовують втручання в принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

3.28. Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії», заявник зобов’язаний демонструвати готовність брати участь у справі на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов’язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

3.29. Обов’язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності під час захисту власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 4 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Німеччини» («Тeuschler v. Germany»).

3.30. Аналізуючи через призму зазначених висновків Європейського суду з прав людини дії та бездіяльність скаржника, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 21 травня 2021 року у цій справі, оскільки наведені причини пропуску цього строку були суб’єктивними, залежали від поведінки скаржника та не пов’язані з наявністю об’єктивних непереборних обставин, які завадили скаржнику вчинити відповідні процесуальні дії.

4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

4.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу — без задоволення.

4.2. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 ГПК України).

4.3. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не були підтверджені під час касаційного провадження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, у зв’язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги.

5. Розподіл судових витрат

5.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд постановив:

  • — касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства «К» Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення;
  • — ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

(Постанова Верховного Суду від 3 грудня 2021 року. Справа № 910/2474/21. Головуючий — Бакуліна С.В. Судді — Вронська Г.О., Губенко Н.М.)

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

unnamed
tg-10
На-сайт_балы_600х90
На-сайт1_600x90
Slide

Зміст

IP REPORTER

Другий шанс ОКУ

Актуально

Виклики незалежності

Акцент

Діяти прямо

Стадії прийняття

Галузі практики

Додати ефективності

Доказова база

Затримка на вимогу

Програмний крок

Дайджест

COVIDне правосуддя

Держава та юристи

Податки в «Дії»

Гроші «на виріст»

Законодавство

Податкові новації

Новини законотворчості

У парламенті зареєстровано проєкт Закону України «Про Вищий суд з питань інтелектуальної власності»

Набули чинності обмеження щодо дискримінаційної реклами за ознакою статі

Новини юридичних фірм

CMS – юридичний радник у зв’язку зі створенням інноваційного промислового спільного підприємства в Україні

Baker McKenzie посилює практику комплаєнсу та розслідувань

Sayenko Kharenko — юридичний радник Avenga із питань придбання Perfectial Group

Aequo здобула перемогу для «Дарниці» в гучній судовій справі щодо ТМ «Корвалол Corvalolum»

Asters консультує ЄБРР щодо надання кредиту агрокомплексу «Зелена долина»

Приватна практика

Публічний наголос

Судова практика

Ліміт стягнення

Судові рішення

Дані журналу реєстрації вхідної кореспонденції не є беззаперечним доказом її отримання

Тема номера

Наступна санкція

На шлях істини

Європейський орієнтир

Повернення ускладнено

Межі забуття

Інші новини

PRAVO.UA