15 грудня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» щодо забезпечення збору доходу від прав організаціями колективного управління» (проєкт № 5572).
Ці чотири цифри (номер законопроєкту) розділили українську музичну індустрію на табори «зради» та «перемоги», випустивши «потойбіччя» українського шоу‑бізу у вільний метавсесвіт. Дозволимо собі залишити за кадром суб’єктивні аргументи противників і прибічників проєкту № 5572 та спробуємо окреслити юридичну структуру такого явища, як «українське колективне управління майновими авторськими правами».
Музичний бізнес — рушійна сила креативних індустрій, яка є важливим фактором економічного та культурного розвитку держави. Ключовими суб’єктами цього бізнесу є ті, хто створює та поширює музичний контент: автори (текстів, музики тощо) та виконавці, видавці (виробники фонограм
(відеограм), музичні продюсери та дистриб’ютори («видавці» (творці лейблів) і споживачі — всі, хто хоча б раз прямо чи опосередковано, свідомо чи ні «куштував» музичний продукт.
Зазвичай видавці (раніше більш відомі як звукозаписувальні компанії) допомагали авторам і виконавцям ефективно створювати музичний продукт, організовували його просування та маркетинг в обмін на отримання частки в доходах і деяких майнових правах.
З розвитком ІТ‑технологій та стримінгових сервісів автори й виконавці отримують нові можливості самостійно, без допомоги лейблів, поширювати свої креативи серед аудиторії, тобто здобувають більше свободи від видавців.
Проте за будь‑якого формату комунікації автора й аудиторії (за сприяння видавців чи ні) за споживання креативного продукту необхідно платити. Водночас кінцевий користувач не завжди може сплатити роялті безпосередньо правовласнику (автору чи видавцю), та й правовласникам нераціонально укладати договір із кожним користувачем.
Саме для вирішення завдань із оптимізації збирання, розподілу та виплати винагороди правовласникам за використання їх творів і було задумано інститут колективного управління майновими авторськими правами.
Реалізацію колективного управління майновими авторськими та суміжними правами доручено організаціям, які, відповідно до Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» (Закон № 2415‑VIII), є юридичними особами — громадськими об’єднаннями, що не мають на меті отримання прибутку, заснованими виключно правовласниками. До речі, вимоги про те, що організації колективного управління майновими правами інтелектуальної власності (ОКУ) є громадськими організаціями, засновниками яких є виключно правовласники, було встановлено у 2018 році зазначеним вище Законом. До того часу ОКУ діяли в різних організаційно‑правових формах, зокрема й у формі державної організації.
Однак разом із очевидними перевагами діяльність ОКУ супроводжувалась постійними наріканнями авторів на недосконалість моделі збирання й розподілу винагороди, непрозорість роботи цих організацій, неприпустимість функціонування ОКУ державної власності. Відсутність правової визначеності в питанні уповноваженого суб’єкта збирання роялті викликала невдоволення представників ринку та користувачів, що виражалось у судових провадженнях.
Нездатність держави в особі її компетентних органів врегулювати цю сферу завершилася кризою, спричиненою скасуванням у судовому порядку низки правових актів — наказів Міністерства освіти і науки України (МОН) та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (нині Міністерство економіки України, Мінекономіки), якими було затверджено порядок обліку ОКУ, здійснення нагляду за їх діяльністю та порядок визначення уповноважених ОКУ, які збиратимуть і розподілятимуть винагороди (роялті) за використання опублікованих із комерційною метою фонограм і відеограм.
Колапс українського ринку роялті привернув увагу міжнародних партнерів, і проблема функціонування ОКУ стала додатковою підставою перебування України в міжнародному «рейтингу» ІР‑піратів — Спеціальному звіті 301 (The Special 301 Report), який щороку готує Офіс торгового представника США (USTR).
Законом № 2415‑VIII установлено нові правила для ринку роялті, посилено вимоги до ОКУ, визначено процедури їх реєстрації та акредитації, види колективного управління та сфери, в яких воно застосовується, тощо. Законом також визначено чотири сфери (і цей перелік є вичерпний), у яких колективне управління має здійснюватися.
Розширено колективне управління щодо:
Обов’язково застосовується колективне управління стосовно:
В інших сферах може здійснюватися добровільне колективне управління. Особливістю обов’язкового та розширеного колективного управління є те, що здійснювати його можуть лише акредитовані ОКУ.
Серед проблем, які потребували вирішення в процесі реформування сфери колективного управління майновими авторськими і суміжними правами, залишались доля ОКУ, зокрема уповноважених, та державної організації «Українське агентство з авторських та суміжних прав» (ДО УААСП), зважаючи на ухвалене рішення про те, що держава не може бути ефективним менеджером приватної власності, якою, по суті, і є права інтелектуальної власності.
Рішення було сформульовано в Прикінцевих та перехідних положеннях Закону № 2415‑VIII:
З часу прийняття Закону № 2415‑VIII Мінекономіки акредитувало:
Зрозуміло, що рішення про акредитацію ОКУ – це фактично ексклюзивна ліцензія від держави на доступ до авторських роялті, що за чинного законодавчого регулювання, на жаль, несе численні ризики зловживань. Тож рішення про акредитацію оскаржуються в судах. Наприклад, рішення про акредитацію деяких ОКУ є предметами судових спорів у справах №№ 640/13375/20 (постанова Верховного Суду від 22 вересня 2021 року), 640/7679/20 (ухвала Верховного Суду від 23 грудня 2021 року).
Однак найбільш резонансним спором, що і зумовив розробку проєкту Закону № 5572, є спір із Мінекономіки стосовно рішень Комісії з акредитації організацій колективного управління від 17 грудня 2020 року. В цей день відбувся конкурс із визначення акредитованої ОКУ у двох сферах:
За результатами конкурсу Мінекономіки оприлюднило рішення комісії з акредитації про акредитацію ГС «О» та ГС «А», проте наказ про
затвердження відповідних рішень Мінекономіки видано не було.
ГС «О» та ГС «А» оскаржили бездіяльність Мінекономіки, і суди задовольнили відповідний позов (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2021 року у справі № 640/1908/21).
24 вересня 2021 року Мінекономіки видало накази про акредитацію зазначених ОКУ у відповідних сферах розширеного колективного управління. Очікувано, що ОКУ‑конкурентка оскаржила відповідні накази в судовому порядку (справа № 640/29377/21 та справа № 640/29371/21).
Ініціатори проєкту Закону № 2415‑VIII вирішили вчинити радикально: не боротися з регулятором, не очікувати рішень судів, а принципово змінити стан відносин з акредитації, тому з дня набрання чинності цим проєктом як законом:
1) визнаються такими, що втратили чинність, рішення Мінекономіки та відповідної комісії про акредитацію ОКУ у сферах щодо:
2) втрачають чинність накази Мінекономіки про затвердження таких рішень, які було прийнято до дня набрання чинності цим Законом;
3) достроково припиняються повноваження комісії з акредитації організацій колективного управління, склад якої затверджено до дня набрання чинності цим Законом.
Можна по‑різному оцінювати юридично‑технічний та сутнісний бік такого рішення, проте маємо відзначити те, що обнулення результатів конкурсів з акредитацій дає шанс на початок роботи оновлених комісій та сподівання на їх прозору діяльність з урахуванням висновків судів.
Та чому вже понад двадцять років українські автори не отримують належні роялті за використання їхніх творів? Наприклад, авторська організація в Польщі — Society of Authors ZAiKS — збирає приблизно 80 млн євро роялті на рік, а от в Україні цифри дещо інші: орієнтовно 30 млн грн, водночас українські топартисти за публічне виконання можуть отримувати від 10 до 20 тис. грн на рік.
Не дивує різниця в цифрах? Невже справді за ринок вартістю 30 млн грн відбувається така жорстка війна між його учасниками: десятки проєктів правових актів та судових процесів, гучні корупційні скандали й численні публікації інфлуенсерів у ЗМІ. Чи, може, ця сума має оцінюватися не в гривнях, а в євро?!
Разом з особливостями українського колективного управління майновими правами на ситуацію вплинула і загальносвітова тенденція «тектонічних зрушень» стосовно функціоналу лейблів у музичному бізнесі. Очевидно, що, залишаючись центром індустрії, видавці почали делегувати функції з просування та маркетингу музикантів спеціалізованим компаніям. Тож українські автори, відчуваючи загальносвітові тенденції та бажаючи більшого простору для розвитку, намагаються посилити власне представництво в ОКУ і, відповідно, в доступі до збирання та розподілу роялті. Очікувано таке бажання не може бути радо прийнято навіть не стільки мейджер‑лейблами, скільки менеджерами, які звикли отримувати надприбутки на авторських роялті…
І в цьому контексті перезавантаження конкурсних процедур може тимчасово вирішити проблему, проте не створить системних умов, за яких зловживання щодо авторських роялті стануть неможливими, а отже, і сфера ОКУ стане менш привабливою для недобросовісних менеджерів.
Зрозуміло, що в ситуації, яка склалась, не може бути простих рішень, і розв’язання проблеми ефективної та прозорої діяльності ОКУ як інституту оптимізації отримання правовласниками винагороди за використання їх прав потребує різнобічного і глибокого аналізу, врахування специфіки індустрій та особливостей діяльності відповідних суб’єктів.
Проте очевидно, що зменшення ризиків зловживань щодо виплати правовласникам роялті зробить цю сферу менш привабливою для фахівців із «низькою соціальною відповідальністю». Досягти цього можна, запровадивши підхід, за якого збирання та розподіл роялті відбуватиметься шляхом використання спеціального програмного забезпечення.
Вочевидь, доцільно більш детально визначити законодавчі вимоги до інформаційно‑телекомунікаційної системи, що зв’язує за допомогою інтернету організацію колективного управління з правовласниками й користувачами та забезпечує автоматизоване ведення обліку об’єктів майнових прав, включаючи їх декларування правовласниками, облік надходжень, розподіл та виплати доходів від прав ОКУ.
Та чи буде реалізовано практично очікувані завдання законопроєкту № 5572, покажуть уже, мабуть, нові акредитовані ОКУ.
ПОТОЦЬКИЙ Микола — радник «Дубинський і Ошарова», д.ю.н., адвокат, патентний повірений, м. Київ |
© Юридична практика, 1997-2024. Всі права захищені
Кількість адвокатських балів | Вартість |
---|---|
Відеокурс з адвокатської етики | 650 грн |
10 адвокатських балів (включаючи 2 бали за курс з адвокатської етики) | 2200 грн |
16 адвокатських балів (включаючи 2 бали за курс з адвокатської етики) | 3500 грн |
8 адвокатських балів (без адвокатської етики) | 1800 грн |
Щодо додаткової інформації
Email: [email protected]
Тел. +38 (050) 449-01-09
Пожалуйста, подождите…