Причинний зв’язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями Правил дорожнього руху й відповідними наслідками. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила Правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка була учасником дорожнього руху

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув 16 жовтня 2019 року у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № *, за обвинуваченням гр–на Р., ** року, громадянина України, раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу (КК) України.

Зміст оскарженого судового рішення

Вироком Любомльського районного суду Волинської області від 9 листопада 2018 року гр–на Р. у пред’явленому йому за частиною 1 статті 286 КК України обвинувачені визнано невинуватим за недоведеністю в його діянні складу злочину і по суду виправданим. Цивільний позов залишено без розгляду. Процесуальні витрати віднесено на рахунок держави. Прийняте рішення щодо речових доказів.

Органами досудового розслідування гр–н Р. обвинувачувався в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, за таких обставин.

1 грудня 2016 року близько 14-ї години, на 503 км + 400 метрів дороги М-07 сполученням «Київ — Ковель — держкордон» у напрямку міста Ковель Волинської області, керуючи технічно справним автомобілем марки «Фіат Добло», номерний знак *** (автомобіль «Фіат»), рухаючись лівою смугою на ділянці дороги, що має по дві смуги руху в обох напрямках, роздільну смугу і знаходиться в селі Старовойтове Любомльського району Волинської області, проявив грубу неуважність: належним чином не відреагував на зміну дорожньої обстановки; не дотримався безпечного інтервалу і, виявивши небезпеку для руху (вантажний автомобіль на проїжджій частині), не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, через що допустив зіткнення з автопоїздом у складі сідлового тягача «Вольво», номерний знак ****, з напівпричепом «Кроне», номерний знак *****, під керуванням гр–на В.

У результаті дорожньо–транспортної пригоди пасажир автомобіля «Фіат» гр–ка М. отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.

У прямому причинному зв’язку з дорожньо–транспортною пригодою і її наслідками вказано порушення гр–ном Р. пунктів 1.5, 2.3б, 2.3д, 11.5, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху.

Оскаржуваною ухвалою Волинського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року зазначений вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Посилається на допущені судом апеляційної інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам сторони обвинувачення, що призвело до безпідставного виправдання гр–на Р. у вчиненні інкримінованого злочину та уникнення ним покарання. Зазначає про те, що апеляційний суд за відсутності будь–яких мотивів відмовив стороні обвинувачення у задоволенні клопотання про допит свідків та дослідження письмових доказів, чим порушив принципи змагальності сторін та безпосередності дослідження доказів, що відповідно до статей 94, 412, 438 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор касаційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з наведених у ній підстав.

Виправданий та потерпіла касаційну скаргу просили відхилити, підтримавши подані гр–ном Р. заперечення на неї.

Мотиви Суду

Згідно з частиною 1 статті 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

На будь–яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржених судових рішень, а при здійсненні перегляду виходить з обставин, установлених судами попередніх інстанцій.

Як убачається зі змісту касаційної скарги прокурора, суть наведених у ній доводів фактично зводиться до неналежної оцінки доказів судами першої та апеляційної інстанцій, що, по суті, стосується невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження та згідно зі статтями 433, 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора, про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які призвели до безпідставного виправдання гр–на Р. за частиною 1 статті 286 КК України, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з частиною 3 статті 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

При вивченні матеріалів кримінального провадження та прослуховуванні аудіозапису судового засідання було встановлено, що суд апеляційної інстанції розглянув клопотання прокурора про повторний допит свідків, дослідження письмових доказів та обґрунтовано відмовив у його задоволенні, з чим погоджується і колегія суддів.

Усупереч доводам прокурора при здійсненні кримінального провадження апеляційний суд не порушив загальних засад, закріплених у статті 7 КПК України, а з огляду на положення статті 404 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції не був зобов’язаний повторно досліджувати всі зібрані у справі докази.

Повторне дослідження доказів є правом, а не обов’язком суду. Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду виходила із наступного.

Так, судом першої інстанції правильно надано оцінку показанням свідків гр–на В., гр–на С., гр–ки Л., потерпілої гр–ки М., які, вказуючи на дорожню обстановку, яка склалась, не підтвердили причетність гр–на Р. до інкримінованого йому кримінального правопорушення. При цьому судом першої інстанції було співставлено всі показання та оцінено їх як окремо, так і у своїй сукупності.

Також суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що даними протоколу огляду місця події від 1 грудня 2016 року з фототаблицями та схемою, доданими до нього, висновку інженерно–транспортної експертизи Волинського НДЕКЦ № 263, висновку Волинського НДЕКЦ від 29 серпня 2018 року № 284, висновку інженерно–транспортної експертизи від 16 лютого 2018 року № 474, показаннями експерта гр–на П. не доводиться винуватість гр–на Р. Так, з наведених доказів судом достовірно встановлено, що до моменту зіткнення автомобіль «Фіат» під керуванням гр–на Р. рухався по лівій сузі руху, автомобіль «Вольво» по правій та частково правому узбіччі, з якого розпочав недозволений у тому місці маневр. Зазначене виключає в діях гр–на Р. порушення пунктів 1.5, 2.3б, 2.3д, 13.1 Правил дорожнього руху, оскільки аварійна ситуація спричинена не його діями, а водієм автомобіля «Вольво». Саме по собі неуникнення зіткнення гр–ном Р. не може бути поставлене йому у провину, оскільки його дії були вимушеними і не перебували у прямому причинному зв’язку із суспільно небезпечними наслідками, що настали.

Разом із тим апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо виправдання гр–на Р. за частиною 1 статті 286 КК України, зокрема з обґрунтованим посиланням на те, що об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України, включає три обов’язкові ознаки: а) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечні наслідки (заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості); в) причинний зв’язок між діянням і наслідками.

У випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК України, потребує встановлення причинного зв’язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв, того, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з’ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.

Погоджуючись із висновком апеляційного суду, колегія суддів звертає увагу на те, що причинний зв’язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями Правил дорожнього руху й відповідними наслідками. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила Правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка була учасником дорожнього руху.

Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, у ній наведено мотиви, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався при постановленні рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваної ухвали, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, Верховний Суд не встановив.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. У зв’язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу апеляційного суду стосовно гр–на Р. без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

— ухвалу Волинського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року стосовно гр–на Р. залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року. Справа № 163/1753/17. Головуючий — Вус С.М. Судді — Єремейчук С.В., Чистик А.О.)