Зміни до статті 131² Конституції України, якими скасовуються норми щодо виключного права адвокатів на здійснення представництва інших осіб у суді, та до перехідних положень щодо поступового переходу до так званої адвокатської монополії можуть бути ухвалені, оскільки не суперечать вимогам статей 157 і 158 Основного Закону.

Такий висновок Конституційного Суду України (КСУ) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроєкту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстраційний № 1013) № 4-в/2019 від 31 жовтня 2019 року. Суддя-доповідач у справі — Віктор Городовенко. Окремі думки: Віктор Городовенко, Микола Мельник, Олександр Литвинов, Ігор Сліденко, Олег Первомайський.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про включення до порядку денного другої сесії Верховної Ради України дев’ятого скликання законопроєкту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) і про його направлення до Конституційного Суду України» від 3 вересня 2019 року КСУ потрібно було надати висновок щодо відповідності законопроєкту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Зокрема, щодо:

— викладення статті 131² Основного Закону у новій редакції, а саме: «Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює захист особи від кримінального обвинувачення» — таким чином законодавець фактично пропонує вилучити з цієї статті норму, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді та що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена;

— вилучення підпункту 11 пункту 16¹ розділу ХV «Перехідні положення» — про порядок запровадження виключеного представництва в судах третіх осіб адвокатами або прокурорами.

КСУ, здійснюючи перевірку законопроєкту № 1013 на предмет його відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України, обійшовся мінімальною аргументацією підтримки змін, уникнувши надання відповіді на кожен аргумент, який було наведено учасниками судового провадження. Тож КСУ у своєму висновку щодо відповідності проєкту статті 157 Основного Закону все звів до констатації того, що законопроєкт № 1013 не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, не спрямований на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України, а отже, є таким, що відповідає вимогам частини 1 статті 157 Конституції України, і що на час надання ним цього висновку рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного або надзвичайного стану за процедурою, визначеною Конституцією України, не ухвалено, тому юридичних підстав, які унеможливлювали б внесення змін до Конституції України, немає, а отже, законопроєкт відповідає вимогам частини 2 статті 157 Конституції України. Подібно КСУ надав відповідь і на питання щодо відповідності проєкту статті 158: Верховна Рада України дев’ятого скликання впродовж року законопроєкт не розглядала та протягом строку своїх повноважень не змінювала положень статті 131², підпункту 11 пункту 16¹ розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України.

Разом із тим аргументація того, що проєкт № 1013 не містить обмеження прав і свобод людини і громадянина, не видається достатньою. Так, у висновку КСУ відзначає, що «поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб’єктом». З аналізу частини 1 статті 131² Конституції України у системному зв’язку з її статтею 59, на думку КСУ, випливає позитивний обов’язок держави, який полягає в гарантуванні участі адвоката у наданні професійної правничої допомоги особі з метою забезпечення її ефективного доступу до правосуддя за рахунок коштів держави у випадках, передбачених законом. На цьому аргументи КСУ скінчилися.

Однак доречно нагадати КСУ його ж висновок № 1-в/2016 у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності доопрацьованого законопроєкту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 20 січня 2016 року, на який КСУ посилався у висновку № 2-в/2016 від 30 січня 2016 року щодо ідентичних змін до Конституції України щодо правосуддя, який, власне, і був у результаті ухвалений як закон 2 червня 2016 року і започаткував судову реформу, один з аспектів якої наразі проєктом № 1013 пропонується скасувати.

У ньому КСУ зазначив: «Адвокат має необхідний професійний рівень та можливість забезпечити реалізацію права особи на захист від кримінального обвинувачення та представництво її інтересів у суді. У той же час кожна особа є вільною у виборі захисника своїх прав серед адвокатів». Також КСУ зазначив, що встановлення на законодавчому рівні винятків щодо представництва в суді іншими ніж адвокат особами може бути обумовлене особливостями певної категорії справ, правовідносин чи статусу особи, права, свободи чи інтереси якої підлягають захисту. «Відповідне правове регулювання щодо представництва такої особи в суді має сприяти ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб. З огляду на це Конституційний Суд України вважає, що пропонована законопроєктом для доповнення Конституції України стаття 131² не передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина» — констатував, зрештою, КСУ майже три роки тому.

Власне, чому ж тоді КСУ не знайшов обмежень чи звуження обсягу прав людини у встановленні так званої адвокатської монополії, а тепер у її скасуванні? Видається, що КСУ мав би приділити більше уваги мотивації свого висновку у цій частині. Про це з–поміж іншого відзначає у своїй окремій думці суддя КСУ Микола Мельник. Він також наголошує, що у своєму останньому висновку щодо представництва в суді КСУ послався на те, що зміни розширять можливості для представництва. Відтак, на думку судді, суду доречно було б надати більш ретельне обґрунтування, оскільки із зазначеного можна зробити висновок, що у 2016 році зміни призвели до звуження обсягу прав громадян. Інакше виходить алогічно: не було виключного права адвокатів на представництво — був один обсяг прав громадян; запровадили виключене право адвокатів — обсяг не зменшився; скасували виключне право, тобто повернули до попереднього стану речей, — обсяг прав розширився…

Загалом виникає враження, що КСУ не провів належного ґрунтовного аналізу понять «судове представництво», «адвокатська діяльність», «правнича допомога», «виключне право», вказавши, що поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді», проте, здається не встановив взаємозв’язку між цими поняттями, навіть не пояснивши, як вони корелюються муж собою. А тим часом Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає здійснення представництва одним із видів адвокатської діяльності, тобто діяльності, яку здійснюють адвокати у рамках надання професійної правничої допомоги. Так, наведені КСУ поняття не є тотожними, але оскільки друге (представництво) поглинається першим (правнича допомога) і саме для надання першого діє адвокатура, то висновок КСУ видається вкрай нелогічним і недостатньо вмотивованим.

Ірина ГОНЧАР, «Судовий вісник»