У випадках якщо останнім місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, нотаріусом установлюється наявність між Україною та такою державою відповідного договору про правову допомогу. За наявності такого договору застосовується загальне правило спадкоємства майна відповідно до законодавства держави, на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Винятком з цього правила є спадкоємство нерухомого майна, за наявності якого право на спадщину на таке майно оформлюється відповідно до законодавства тієї держави, на території якої воно знаходиться

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув 6 листопада 2019 року у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу гр–на Н. на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 3 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2017 року.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року гр–н Д. звернувся з позовом до гр–ки Ж., гр–на Г., виконавчого комітету Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що його матері гр–ці Л., яка померла * року, на підставі договору купівлі–продажу від 10 серпня 1973 року належало домоволодіння за адресою **.

Гр–н Д. у порядку, передбаченому частиною 3 статті 1268 Цивільного кодексу (ЦК) України, фактично прийняв спадщину, що залишилася після смерті матері, оскільки постійно проживав зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.

Під час оформлення документів на спадкове майно він дізнався, що у 2002 році відповідач гр–ка Ж. незаконним шляхом оформила на своє ім’я правовстановлюючі документи на спірне домоволодіння, а також на земельні ділянки, на яких воно розташоване.

Позивач вказував, що для винесення рішення виконавчого комітету Покровської сільської ради, на підставі якого відповідач гр–ка Ж. отримала правовстановлюючі документи на спірне майно, не було жодних правових підстав, і це майно незаконно вибуло з його володіння поза його волею. Рішення виконавчого комітету Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації зі складанням державних актів
на право приватної власності на землю» було прийняте без заяви відповідача гр–ки Ж. та без вилучення земельної ділянки у користувача гр–ки Л., форма державних актів, виданих на ім’я відповідача, не відповідає типовій формі державних актів станом на день їх видачі.

Гр–н Д., з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

— визнати недійсним та скасувати рішення № *** від 19 березня 2002 року виконавчого комітету Покровської сільської ради;

— визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 7 травня 2002 року № ****;

— визнати недійсними та скасувати державні акти на право приватної власності на ім’я гр–ки Ж. від 16 грудня 2002 року;

— визнати за ним право власності на житловий будинок та земельні ділянки, що розташовані за адресою *;

— визнати недійсним та скасувати рішення № ***** від 19 вересня 2002 року Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації зі складанням державних актів на право приватної власності на землю».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 3 квітня 2017 року у задоволенні позовних вимог гр–на Д. відмовлено. Вирішене питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів фактичне прийняття ним спадщини після смерті матері, оскільки гр–ка Л. у 2011 році проживала в с. Покровка Очаківського району, а на час смерті вона проживала у відповідачів у м. Миколаєві. Суд першої інстанції вказав, що посилання позивача на фактичне прийняття ним спадщини після смерті матері не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, і наданий витяг з домової книги про те, що він та гр–ка Л. з 1 березня 1988 року були зареєстровані за однією адресою ******, не є підтвердженням факту спільного проживання, адже поняття «реєстрація» та «проживання» не є тотожними. Оскільки позивач гр–н Д. на час звернення із позовом не є власником домоволодіння та земельних ділянок за адресою *, суд першої інстанції зробив висновок, що він не може звертатися до суду у спосіб, що визначений статтею 392 ЦК України. Всі інші вимоги гр–на Д. є похідними, а тому також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2017 року апеляційну скаргу гр–на Д. задоволено частково. Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 3 квітня 2017 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог гр–на Д. відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що рішення виконавчого комітету Покровської сільської ради № *** від 19 березня 2002 року, яким за гр–кою Ж. визнано право власності на два житлових будинки за спірною адресою, є незаконним, а видане на його підставі свідоцтво про право власності недійсним. Вилучення (викуп) земельної ділянки у гр–ки Л. при передачі її у власність гр–на Д. у встановленому законом порядку не проводилось, а тому спірним рішенням Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації зі складанням державних актів на право приватної власності на землю» № ***** від 19 вересня 2002 року неправомірно передано у власність гр–ки Ж. земельні ділянки площами 0,2500 га 0,3931 га і видано державні акти на право власності на ці земельні ділянки, а тому вказане рішення є незаконним, а видані державні акти недійсними.

Гр–ка Л., яка була громадянкою Російської Федерації, померла * року. На час відкриття спадщини вона була зареєстрована та проживала за адресою ******. Гр–н Д. звернувся 2 березня 2015 року із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори в Республіці Комі, а тому є таким, що прийняв спадщину після смерті матері гр–ки Л. Оскільки право власності гр–ки Л. на житловий будинок та її право користування земельною ділянкою за спірною адресою припинене з порушенням вимог цивільного та земельного законодавства України, позивач прийняв спадщину, і його право як спадкоємця першої черги є порушеним, а отже, він має право на звернення з цим позовом.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що 14 вересня 2011 року (момент відкриття спадщини) є моментом виникнення у позивача права на позов, оскільки саме з цього часу він повинен був дізнатися про порушення свого права, проте до суду звернувся лише у квітні 2016 року з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачами гр–кою Ж., гр–ном Г. У задоволенні інших позовних вимог щодо визнання права власності на житловий будинок та земельні ділянки належить відмовлено, оскільки вони є похідними від вимог щодо визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування та недійсними правовстановлюючих документів на нерухоме майно.

Аргументи учасників справи

У червні 2017 року гр–н Д. подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач прийняв спадщину на підставі частини 3 статті 1268 ЦК України. Суд першої інстанції не надав оцінки обставинам, які свідчать про незаконність оспорюваних рішень та актів, оскільки гр–ка Л. не мала волевиявлення на відчуження будинку та земельної ділянки, що є підставою для визнання їх незаконними та скасування.

Зазначає про помилковість висновку апеляційного суду про пропуск позивачем позовної давності, оскільки гр–н Д. дізнався про порушення своїх прав у 2015 році, коли почав оформлювати спадкові права, і до цього часу йому було невідомо про наявність оспорюваних рішень та актів. З 2011 року до 2015 року позивач не оформлював спадкові права, оскільки працював у Російській Федерації, а після виходу на пенсію почав оформлювати документи. Вказує, що вже звертався за захистом своїх прав, проте ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 квітня 2016 року у справі № 483/394/16 позовну заяву гр–на Д. визнано неподаною та повернуто.

У серпні 2017 року гр–ка Ж., гр–н Г. надали заперечення на касаційну скаргу, в яких просять касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін. Заперечення мотивовані тим, що у позивача відсутні правові підстави для звернення із позовом про визнання права власності, оскільки його права не порушені. Вказують, що позивачу було відомо про те, що власником спірного домоволодіння та земельних ділянко є відповідач, проте до суду звернувся після спливу позовної давності.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2017 року у справі відкрите касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 1 липня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви гр–на Д. про забезпечення позову та справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

У статті 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, в якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.

Згідно зі статтею 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, — правом України.

Відповідно до статті 45 Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року право спадкування майна, крім випадку, передбаченого пунктом 2 цієї статті, визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої спадкоємець мав останнє постійне місце проживання. Право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

У статті 48 Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року закріплено, що провадження у справах про спадкування рухомого майна компетентні вести установи Договірної Сторони, на території якої мав місце проживання спадкодавець у момент своєї смерті. Провадження у справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті застосовуються також при розгляді спорів, що виникають у зв’язку з провадженням у справах про спадщину.

У частині 1 статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно з частинами 1—3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У пункті 187 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини після смерті гр–ки Л.) вказано, що місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, — місцезнаходження майна або його основної частини. У випадках якщо останнім місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, нотаріусом установлюється наявність між Україною та такою державою відповідного договору про правову допомогу. За наявності такого договору застосовується загальне правило спадкоємства майна відповідно до законодавства держави, на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Винятком з цього правила є спадкоємство нерухомого майна, за наявності якого право на спадщину на таке майно оформлюється відповідно до законодавства тієї держави, на території якої воно знаходиться.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що у випадку, коли місцем відкриття спадщини є територія України, і до складу спадщини включаються права на нерухомість, спадкова справа відкривається компетентним органом (нотаріусом) України із застосуванням законодавства України, який здійснює оформлення спадкових прав і видачу свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, яке знаходиться на території України. А оформлення спадкових прав і видача свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, яке знаходиться на території РФ, здійснюється компетентним органом Російської Федерації, але на підставі і з урахуванням відомостей (коло спадкоємців, які прийняли спадщину, розмір їх часток у спадщині тощо), наявних у спадковій справі, заведеній компетентним органом (нотаріусом) України. Для спадкових правовідносин за правильно визначеним місцем відкриття спадщини не може породжувати правові наслідки факт оформлення спадщини за неправильно визначеним місцем відкриття спадщини.

Суди встановили, що гр–ка Л., яка була громадянкою Російської Федерації, померла * року.

Позивач гр–н Д. є сином гр–ки Л., іншими її дітьми є відповідачі гр–н Г. та гр–ка Ж.

Гр–ка Л. набула право власності на будинок з прибудовами за адресою ** на підставі договору купівлі–продажу від 10 серпня 1973 року, посвідченого секретарем Покровської сільської ради та зареєстрованого за № 15.

Відповідно до довідки Покровської сільської ради, згідно із записом у погосподарській книзі № 1д 1992—1995 років, рік побудови належного гр–ці Л. будинку 1925 рік; загальна площа становить 44 м², житлова 40 м²; господарські будівлі: літня кухня 1925 року побудови, сарай 1960 року побудови, гараж 1989 року побудови та погріб 1985 року побудови.

10 березня 2002 року гр–ка Ж. звернулася до Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області із заявою про визнання за нею права власності на два житлових будинки у с. Покровка Очаківського району Миколаївської області.

Рішенням виконавчого комітету Покровської сільської ради № *** від 19 березня 2002 року за гр–кою Ж. визнане право власності на два житлових будинки та господарські споруди: літню кухню, сарай, лазню та інші у с. Покровка Очаківського району Миколаївської області.

На підставі цього рішення 7 травня 2002 року гр–ці Ж. було видано свідоцтво про право власності на домоволодіння, яке складається із двох житлових будинків та зареєстроване в Очаківській філії Миколаївського БТІ 8 травня 2002 року.

У суді апеляційної інстанції представник відповідача гр–ки Ж. зазначав про те, що гр–ка Л. звернулася до сільської ради із заявою про відмову від своєї власності на користь держави, у зв’язку з чим відповідач написала заяву про визнання за нею права власності на нерухоме майно за спірною адресою, а сільська рада прийняла відповідне рішення, а тому припинення права власності гр–ки Л. є правомірним. Проте, як встановлено апеляційний судом, згідно зі статтею 60 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення) зазначені посилання відповідача гр–ки Ж. не підтверджені належними та допустимими доказами, тому не свідчать як про законність дій відповідачів щодо припинення права власності гр–ки Л. стосовно належного їй майна, так і про правомірність набуття гр–кою Ж. права власності на це майно.

Згідно з довідкою Покровської сільської ради, запису у погосподарській книзі № 1д станом на 1992 та 1993 роки за спірним домоволодінням рахувалася земельна ділянка площею 0,30 га, у 1995 році — 0,50 га , а у 1995 році — 0,53 га.

Рішенням Покровської сільської ради № ***** від 19 вересня 2002 року гр–ці Ж. надано дозвіл на виготовлення технічної документації зі складання державних актів на право приватної власності на землю, що знаходяться у межах території Покровської сільської ради, площею 0,64 га у с. Покровка.

Рішенням Покровської сільської ради № *** від 12 грудня 2002 року затверджено технічну документацію зі складанням державних актів на право власності на землю гр–ки Ж. — 0,53 га у с. Покровка.

На підставі рішення Покровської сільської ради № ***** від 19 вересня 2002 року гр–ка Ж. 16 грудня 2002 року отримала два державних акти на право приватної власності на землю: на земельну ділянку площею 0,2500 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та на земельну ділянку площею 0,3931 га для ведення особистого селянського господарства за адресою с. Покровка Очаківського району Миколаївської області.

Відповідно до довідки Покровської сільської ради від 23 січня 2017 року житловому будинку, придбаному гр–кою Л., була присвоєна адреса * відповідно до рішення виконавчого комітету цієї ради № 32 від 25 червня 2002 року «Про розмежування вулиць і нумерацію будинків сіл Покровської сільської ради».

Суд першої інстанції встановив, що гр–ка Л. на час смерті проживала у м. Миколаєві.

Тобто місцем відкриття спадщини після смерті гр–ки Л. є м. Миколаїв, Україна.

Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач не довів фактичне прийняття ним спадщини після смерті матері, оскільки гр–ка Л. у 2011 році проживала у с. Покровка Очаківського району, а на момент відкриття спадщини вона проживала у відповідачів у м. Миколаєві. Суд також вказав, що посилання позивача на фактичне прийняття ним спадщини після смерті матері не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, і наданий витяг з домової книги про те, що він та
гр–ка Л. з 1 березня 1988 року були зареєстровані за однією адресою ***** не є підтвердженням факту спільного проживання, адже поняття «реєстрація» та «проживання» не є тотожними. При цьому судом першої інстанції на підставі зібраних доказів (свідоцтва про смерть гр–ки Л., де місцем смерті зазначено м. Миколаїв; медичних документів та витягів з історії хвороби гр–ки Л., згідно з якими вона, мешканка м. Миколаєва, знаходилась на онкологічному обліку у Миколаївському обласному онкологічному диспансері з 23 червня 2011 року з приводу злоякісної лімфоми; * року померла від прогресування злоякісного процесу, крім того, знаходилась на лікуванні у хірургічному відділенні Жовтневої ЦРЛ м. Миколаєва з 31 серпня по 8 вересня 2011 року; показань свідка гр–ки О., яка повідомила, що гр–ка Л. у 2011 році проживала у с. Покровка Очаківського району, і після того, як у неї виявили онкологічне захворювання, вона проживала у відповідачів у м. Миколаєві, де проходила лікування, а згодом й померла, поховано гр–ку Л. на території с. Покровка) та зробив обґрунтований висновок, що гр–н Д. не довів фактичне прийняття ним спадщини після смерті матері.

За таких обставин колегія суддів не погоджується із висновком апеляційного суду про те, що позивач гр–н Д. є таким, що прийняв спадщину після смерті матері гр–ки Л., тому що для спадкових правовідносин за правильно визначеним місцем відкриття спадщини не може породжувати правові наслідки факт оформлення спадщини за неправильно визначеним місцем відкриття спадщини. З урахуванням того, що позивач гр–н Д. є таким, що не прийняв спадщину на території України, то підстави для задоволення його позовних вимог відсутні. Тому суд першої інстанції правильно вважав, що гр–н Д. є таким, що прийняв спадщину після смерті матері гр–ки Л., але при цьому керувався й іншими мотивами для відмови у задоволенні позовних вимог, а тому мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення апеляційного суду ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв’язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржене рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, постановив:

— касаційну скаргу гр–на Н. задовольнити частково;

— рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2017 року скасувати;

— рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 3 квітня 2017 року залишити в силі, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови;

— з моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2017 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 6 листопада 2019 року. Справа № 483/637/16-ц. Головуючий  — Крат В.І. (суддя-доповідач). Судді — Антоненко Н.О., Дундар І.О., Журавель В.І., Краснощоков Є.В.)