Гра на упередження — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Судовий вісник №11 від 29.11.2019 » Гра на упередження

Гра на упередження

Можливу упередженість представників Феміди розглядав у справі «Іліє проти Румунії» Європейський суд з прав людини, який встановив, чому така скарга була необґрунтованою

Безумовною константою правосуддя є право кожної людини на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція). Позаяк незалежність розгляду передбачає, в тому числі, необхідну обєктивність представників Феміди, тож залишається визначити, яким же чином виокремити необхідні критерії неупередженості.

Саме передбачувана упередженість суддів і стала предметом розгляду Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Іліє проти Румунії» (заява  26220/10). У рішенні в ній ЄСПЛ одностайно визнав заяву неприйнятною.

Відтак, Суд постановив, що немає обєктивного обґрунтування твердження заявника, що четверо суддів, які розглядали спір щодо земельної ділянки, були упередженими. Внутрішні рішення про відхилення позову заявниці про упередженість одного судді та відмову в дозволі оголосити відвід трьом іншим суддям було засновано на законі та прийнято незалежно. А отже, стурбованість заявниці щодо упередженості була безпідставною, тож у звязку з цим її скаргу має бути відхилено як явно необґрунтовану.

Заявниця — Єлена Іліє, 1944 року народження, є громадянкою Румунії і мешкає у повіті Вилча (Румунія). За обставинами справи, у 1991 році родичка пані Іліє успішно подала заявку відповідно до вітчизняного законодавства, щоб повернути їй земельну ділянку, яка була націоналізована комуністичним режимом. Згодом пані Іліє успадкувала цю землю.

У 2005 році приватні особи подали запит щодо анулювання тих документів, якими визнавалося право власності родички заявниці на цю земельну ділянку. Суддя місцевого суду M.V. постановив, що влада визнала той факт, що це вони припустилися помилки при виготовленні документів, а також те, що заявниця не мала можливості підтвердити право власності її родички на землю до її націоналізації. Згодом, у 2007 році, це рішення було скасоване окружним судом, який визнав дійсність документів та право власності родички пані Іліє на це майно.

За кілька місяців ті ж приватні особи звернулися до суду із спробою отримати наказ суду, який визнавав, що вони отримали права власності на землю за приписом. У 2008 році окружний суд у складі суддів M.V., G.D., та L.I. встановив, що приватні особи володіли землею, яка, власне, і була предметом спору, понад 30 років. Провадження щодо повернення земельної ділянки очолював суддя M.V. Заперечення заявника про упередженість судді у звязку з його участю у попередній справі було відхилене. У 2009 році суд задовольнив позов приватних осіб. Заявниця подала апеляцію на обидва рішення, яка надійшла до суддів M.V., G.D. та L.I., котрі намагалися взяти самовідвід у звязку з їх попередньою участю у цій справі, однак ці їх заяви були відхилені. У листопаді 2009 року окружний суд встановив, що обидві сторони мали права власності на землю, але права приватних осіб були ліпше визначеними та обґрунтованими.

Посилаючись на пункт 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд), заявниця оскаржувала те, що провадження, яке було завершене остаточним рішенням окружного суду від 24 листопада 2004 року, було несправедливим через упередженість суддів, неправильне оцінювання доказів національними судами та неправильне тлумачення ними чинного законодавства. Також вона скаржилася на те, що її позбавили земельної ділянки, яку вона отримала згідно із законодавством про реституцію майна.

Таким чином, ЄСПЛ перевіряв, чи занепокоєння заявниці щодо відсутності неупередженості у представників суддівського корпусу у третьому та остаточному провадженні були обєктивно обґрунтовані. Це занепокоєння виникло внаслідок того, що всі четверо суддів у певний час вирішували справу про інші аспекти майнового спору.

Фактично остаточний розгляд справи стосувався винятково порівняння права власності сторін, тож завданням судів мало бути визначення на основі обєктивних факторів того, яке право власності ліпше детерміноване. Це не стосувалося перевірки обґрунтованості попередніх судових рішень, які вже стали res judicata, остаточними та обовязковими до виконання. Заявниця також вказувала на неправильну оцінку доказів, зважаючи на те, що суди в третьому провадженні не звернули увагу на деякі документи, які підтверджували її право власності. Однак ЄСПЛ зазначив, що судді як суду першої, так і апеляційної інстанції в цьому провадженні чітко визнали, що обидві сторони підтвердили права власності на основі наявних доказів, у тому числі попередніх рішень. Позаяк заперечення заявниці у звязку з упередженістю суддів були відхилені вже після розгляду суддями справи. Неупередженість не була поставлена під сумнів відповідно до чинного законодавства. А отже, підстави для відхилення заперечення, заснованого на твердженні про упередженість судді, та заяви про відвід не були необґрунтованими.

Як висновок Суд постановив, що обєктивного обґрунтування сумнівів заявниці в неупередженості суддів не було та її скарга з цього питання мала бути відхилена як явно необґрунтована. До того ж, розглянувши інші її скарги, Суд не виявив жодного порушення, і відхилив цю частину її заяви як явно необґрунтовану.

Справді, упередженість чи то її відсутність у конкретній справі кожен може трактувати по-своєму. Так, поняття неупередженості суддів досі залишається дещо оціночним судженням, однак воно має базуватись на об’єктивних фактах і на законному підґрунті.

Альона СТУЛІНА, «Судовий вісник»

______________________________________________________________________________________________________

КОМЕНТАР ЕКСПЕРТА

Дотримання балансу

Марк БЄЛКІН, адвокат MORIS, к.ю.н.

— В українській системі судочинства склалася парадоксальна ситуація: суспільство незадоволене судовою системою у цілому, відповідно, сторони незадоволені окремими суддями, досить часто маючи сумніви в їх неупередженості, але домогтися відводу суддів практично неможливо. Є всі підстави побоюватися, що рішення ЄСПЛ у справі «Іліє проти Румунії», де фактично відстоюється презумпція неупередженості судді, буде формально використовуватися для обґрунтування відмов у відводах.

Однак такої точки зору ЄСПЛ дотримувався не завжди. Так, у пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» (заява 33949/02) зазначається таке: «…навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, «правосуддя повинно не тільки чинитися, має бути також видно, що воно чиниться». Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість.

При цьому у пункті 44 рішення ЄСПЛ визнав, що у заявника скарги могла виникнути підозра в упередженості судді на користь компаніївідповідача, оскільки остання «безкоштовно забезпечила суд ґратами для вікон та надала компютер, а також відремонтувала опалювальну систему суду».

Як встановлюють Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної і соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року, обєктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обовязків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й у всіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи у тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення обєктивного рішення у справі або коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Тобто, для відправлення правосуддя у конкретній справі важливою є довіра учасників провадження до суду, незалежно від спроможності доведення факту упередженості судді. Разом із цим має бути дотримано балансу із запобігання зловживанню сторонами своїми правами.

Зокрема, у Цивільному процесуальному, Господарському процесуальному кодексах України, Кодексі адміністративного судочинства України передбачається, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді. Однак суди, які розглядають відповідні заяви про відвід, відмовляють у них, зводячи справу до відсутності підстав, прямо перелічених у кодексах. Такий підхід не може бути схвалений і не повинен обґрунтовуватися рішенням «Іліє проти Румунії».

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA