Перша судова палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула 15 лютого 2021 року касаційну скаргу прокурора на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № *, щодо гр­на О., уродженця та жителя **, засудженого за частиною 1 статті 119 Кримінального кодексу (КК) України.

ЗМІСТ ОСКАРЖЕНИХ СУДОВИХ РІШЕНЬ І ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ

Вироком Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2019 року затверджено угоду про примирення, укладену між потерпілою гр­кою Л., її представником гр­ном П. та обвинуваченим гр­ном О. і його захисником гр­ном Я.

Цим вироком гр­на О. визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 119 КК України, та призначено йому покарання, узгоджене сторонами, у виді обмеження волі на строк 1 рік, а також на підставі статті 75 КК України звільнено останнього від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено певні обов’язки, передбачені статтею 76 КК України.

Перший заступник прокурора Кіровоградської області, не погодившись із вироком, яким затверджено угоду про примирення, оскаржив його в апеляційному порядку на підставі порушення судом першої інстанції загальних засад кримінального провадження. Вказував на необґрунтованість рішення про затвердження угоди, за умовами якої сторонами було узгоджено покарання, яке не передбачено санкцією частини 1 статті 119 КК України, що потягло неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора у зв’язку з тим, що останнім усупереч положенням пункту 3 частини 3 статті 394 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України оскаржено судове рішення на підставах, на яких він не може його оскаржити.

За вироком суду гр­на О. визнано винуватим у тому, що він 17 листопада 2017 року, перебуваючи на проїзній частині навпроти будівлі, розташованої на вул. *** у м. Новомиргороді, за обставин, викладених у вироку, під час конфлікту з гр­ном Б. проявив злочинну недбалість та, не передбачаючи суспільно­небезпечних наслідків своїх дій у вигляді заподіяння потерпілому смерті, відштовхнув останнього від себе, внаслідок чого той впав та отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер **** року.

ВИМОГИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ І УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ЇЇ ПОДАЛА

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали суду апеляційної інстанції на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що апеляційний суд, відмовляючи прокурору у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на вирок щодо гр­на О., не звернув уваги на порушення судом першої інстанції загальних засад кримінального провадження. Зокрема, залишив поза увагою те, що суд першої інстанції необґрунтовано затвердив угоду про примирення між потерпілою гр­кою Л., її представником та обвинуваченим гр­ном О. і його захисником, оскільки за умовами цієї угоди сторонами було узгоджено покарання, яке не передбачено санкцією частини 1 статті 119 КК України, внаслідок чого неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність при призначенні покарання. Крім того, вказує, що угоду про примирення укладено без урахування висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року, за змістом якого свою волю про примирення з обвинуваченим може виразити лише особа, якій безпосередньо завдано шкоду, що є неможливим у разі смерті останньої та визнання у провадженні потерпілою особу, яка набрала такого статусу на підставі частини 6 статті 55 КПК України. Прокурор вважає за необхідне призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ПІДСТАВИ ДЛЯ ПЕРЕДАЧІ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД ПАЛАТИ

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду зазначене провадження на підставі частини 1 статті 434¹ КПК України передано на розгляд Палати для вирішення питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові колегії суддів цієї ж Палати від 13 листопада 2018 року у справі № 367/3872/17, в якому йдеться про те, що, враховуючи вимоги засади диспозитивності (стаття 26 КПК України) і те, що пункт 3 частини 3 статті 394 КПК України та частина 4 статті 399 КПК України чітко регламентують питання спеціальних підстав для оскарження прокурором вироку за угодою про примирення, а також підстав та порядку відмови у відкритті провадження апеляційним судом (у тому числі й у випадках оскарження вироків за угодами), застосування положень частини 6 статті 9 КПК України для розширення можливостей оскарження прокурором вироку на підставі угоди про примирення виключається.

Також за змістом судового рішення на вирішення палати поставлені такі питання: чи має вирок суду на підставі угоди про примирення відповідати не тільки спеціальним вимогам до таких вироків, але й загальним вимогам до судових рішень щодо законності, та чи зобов’язаний суд, який затверджує угоду, перевіряти її на відповідність вимогам закону? Чи має прокурор право на апеляційне оскарження такого вироку в разі затвердження судом угоди, умови якої не відповідають нормам КПК України та КК України, на підставі загальних засад кримінального провадження, як це передбачено частиною 6 статті 9 КПК України?

ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу.

Іншим учасниками повідомлено про час та місце розгляду кримінального провадження в касаційному порядку, проте в судове засідання вони не прибули, що не перешкоджає розгляду.

МОТИВИ СУДУ

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, Перша судова палата дійшла такого.

Щодо підстав передачі провадження на розгляд палати

Відповідно до частини 2 статті 475 КПК України вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною 3 цієї статті.

Згідно з частиною 7 статті 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону і відмовляє у її затвердженні в разі недотримання цих вимог.

Судова практика також дотримується такої позиції. Зокрема, у пункті 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2015 року № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» йшлося про те, що домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних засад призначення покарання, а у пункті 21 зазначено, що вирок, яким затверджено угоду, має відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків, визначеним статтею 374 КПК України, із урахуванням особ­ливостей, передбачених статтею 475 КПК України.

Отже, судова палата погоджується з тим, що суд зобов’язаний перевіряти угоду на відповідність її не тільки спеціальним нормам, що стосуються укладання угод, а й іншим нормам КПК України та КК України, однак не згодна з тим, що в разі невиконання цього обов’язку судом у прокурора виникає право на оскарження вироку на підставі угоди про примирення.

Таким чином, підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові колегії суддів Першої палати Касаційного кримінального суду від 13 листопада 2018 року у справі № 367/3872/17 (провадження № 51­3205км18) немає.

Щодо доводів касаційної скарги

За змістом засади диспозитивності сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом (частина 1 статті 26 КПК України), а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом (частина 3 статті 26 КПК України).

З огляду на вказані положення у випадку ініціювання сторонами вирішення правового спору між ними самостійно через укладення угоди в порядку, визначеному главою 35 КПК України, дії суду обмежуються відповідним бажанням сторін.

Послідовно забезпечуючи реалізацію вимог засади диспозитивності, законодавець виділив в окремій нормі КПК України особливості апеляційного оскарження судових рішень на підставі угод, що передбачає звуження меж вимог, які можуть ставити в апеляції суб’єкти оскарження.

Частиною 3 статті 394 КПК України передбачено, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку обмеженим колом суб’єктів та з чітко визначених законом підстав. Згідно з пунктом 3 цієї норми закону такий вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною 3 статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Частиною 3 статті 469 КПК України (в редакції закону, яка діяла на час ухвалення судового рішення судом першої інстанції) визначено, що угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, не допускається.

За вироком суду гр­на О. засуджено за статтею 119 КК України до покарання, яке було узгоджене сторонами, у виді обмеження волі на строк 1 рік та на підставі статті 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком з покладенням на нього певних обов’язків, передбачених статтею 76 КК України.

Прокурор, не погодившись із вироком, яким затверджено угоду про примирення, оскаржив його в апеляційному порядку. При цьому вказував на порушення судом першої інстанції загальних засад кримінального провадження. Зазначав, що суд необґрунтовано затвердив угоду про примирення між потерпілою гр­кою Л., її представником та обвинуваченим гр­ном О. і його захисником, оскільки за умовами цієї угоди сторонами було узгоджено покарання, яке не передбачено санкцією частини 1 статті 119 КК України, внаслідок чого неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність при призначенні покарання.

Суд апеляційної інстанції, установивши, що прокурор оскаржив вирок про затвердження угоди між сторонами не з тих підстав, що угоду затверджено судом у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною 3 статті 469 цього Кодексу вона не може бути укладена, дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора.

Судова палата погоджується з таким рішенням з огляду на таке.

Частиною 4 статті 399 КПК України передбачено, що суддя­доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 статті 7 цього Кодексу.

Ураховуючи вимоги засади диспозитивності (стаття 26 КПК України) і те, що пункт 3 частини 3 статті 394 КПК України та частина 4 статті 399 КПК України чітко регламентують питання спеціальних підстав для оскарження прокурором вироку за угодою про примирення, а також підстав та порядку відмови у відкритті провадження апеляційним судом (у тому числі й у випадках оскарження вироків за угодами), застосування положень частини 6 статті 9 КПК України для розширення можливостей оскарження прокурором вироку на підставі угоди про примирення виключається.

Отже, апеляційний суд установив, що судове рішення оскаржено прокурором на підставах, на яких воно не може бути ним оскаржено, тому дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті провадження, що відповідає вимогам частини 4 статті 399 КПК України.

Доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, залишив поза увагою обставини, які є підставою для відкриття апеляційного провадження, а саме —  порушення судом першої інстанції загальних засад кримінального провадження при постановленні вироку щодо гр­на О., не ґрунтуються на вимогах закону.

Таким чином, судова палата дійшла висновку про те, що з метою постановлення вироку про затвердження угоди про примирення, який відповідав би загальним засадам судочинства, суд має перевіряти відповідність укладеної сторонами угоди вимогам КК України та КПК України, однак це не розширює повноважень прокурора при оскарженні такого вироку за межі, які чітко визначені законом.

Що стосується доводів прокурора про те, що в цьому кримінальному провадженні при затвердженні угоди про примирення суд залишив поза увагою необхідність дотримання судової практики, а саме — висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 439/397/17), то судова палата бере до уваги таке.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тобто за змістом цієї норми закону суди мають враховувати висновки Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах. Натомість фактичні обставини та правові механізми, застосовані у цьому провадженні та у названій постанові Великої Палати не є подібними.

Зокрема, у постанові Великої Палати йдеться про таке: заподіяна кримінальним правопорушенням шкода у розумінні статті 46 КК України має бути такою, що за своїм характером піддається відшкодуванню (усуненню). Смерть є наслідком, що має незворотний характер. Таким чином, шкода у вигляді смерті відшкодуванню або усуненню в розумінні статті 46 КК України не підлягає. У випадку заподіяння кримінальним правопорушенням шкоди у вигляді смерті потерпілого звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням вин­ного з потерпілим (стаття 46 КК України) неможливе.

Однак у цьому кримінальному провадженні гр­н О. не був звільнений судом першої інстанції від кримінальної відповідальності на підставі статті 46 КК України, а було укладено угоду про примирення та вироком суду його засуджено з призначенням покарання і звільнено від відбування покарання на підставі статті 75 КК України.

Отже, доводи прокурора про те, що місцевий суд, ухвалюючи вирок, не врахував висновку Великої Палати і це залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції при прийнятті рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора, є неспроможними.

За наведених обставин підстави для скасування оскарженої ухвали апеляційного суду та задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.

На виконання приписів частини 4 статті 442 КПК України палата робить висновок про те, як саме повин­на застосовуватись норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд палати.

ВИСНОВОК ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Зважаючи на положення статті 370, частину 2 статті 475 КПК України, вирок на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим повинен відповідати загальним вимогам до судових рішень щодо законності. Обов’язок перевіряти угоду на відповідність її не тільки спеціальним нормам, що стосуються укладання угод, а й іншим нормам КПК України та КК України, покладається на суд, який вирішує питання щодо затвердження такої угоди.

Повноваження прокурора при оскарженні вироку суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим обмежені приписами пункту 3 частини 3 статті 394 КПК України, згідно з якими такі вироки можуть бути оскаржені прокурором лише у зв’язку з порушеннями вимог частини 3 статті 469 КПК України під час укладення угоди, і не підлягають розширенню, в тому числі через затвердження судом угоди, умови якої не відповідають нормам кримінального та процесуального закону.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Перша судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду ухвалила:

— ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 12 грудня 2019 року щодо гр­на О. залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 15 лютого 2021 року. Справа № 395/ 773/18. Головуючий — Шевченко Т.В. Судді — Антонюк Н.О., Бущенко А.П., Голубицький С.С., Король В.В., Лагнюк М.М., Макаровець А.М., Маринич В.К., Марчук Н.О., Огурецький В.П., Стефанів Н.С., Яновська О.Г.)