Щодо можливості оскарження коригування митної вартості товару — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Судовий вісник № 4 (179) » Щодо можливості оскарження коригування митної вартості товару

Щодо можливості оскарження коригування митної вартості товару

За загальним правилом, подання митної декларації після врегулювання питання щодо правильності визначення митними органами митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, означає відсутність спору щодо цього питання. Водночас подальше декларування відповідним суб’єктом митної вартості товару в розмірі, визначеному митним органом, може бути підставою для її перегляду тільки за умови наявності обґрунтованих сумнівів щодо дотримання суб’єктом владних повноважень законодавства з питань митної справи при визначенні розміру цієї митної вартості

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу гр­на Р. на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2020 року у справі за позовом гр­на Р. до Слобожанської митниці Держмитслужби — про скасування рішення, встановив таке.

 

  1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Гр­н Р. звернувся до суду з позовом до Слобожанської митниці Держмитслужби, в якому просив скасувати рішення Харківської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 10 вересня 2019 року № *.

Обґрунтовуючи позов, зазначив про невідповідність оскаржуваного індивідуального акта вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України з тих підстав, що відповідачем безпідставно визначено митну вартість ввезеного ним автомобіля у розмірі 77 600 євро. У позові вказував, що декларантом надані митному органу всі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості при здійсненні митного оформлення, зміст яких підтверджує заявлену митну вартість за ціною договору. Відповідач, за виснов­ками позивача, не виконав обов’язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

 

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що в ході розгляду справи не підтверджено на підставі відповідних доказів, що митна вартість транспортного засобу становить 40 500 євро та може бути визначена за резервним методом. Також суд першої інстанції, пославшись на позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 816/2396/17, зазначив, що фактично позивач погодився із визначеною відповідачем митною вартістю товару.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що якщо декларант погодився із митною вартістю, визначеною митним органом (що має місце в даному випадку), правовий спір між сторонами відсутній, що, в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування оскаржуваного рішення про коригування митної вартості.

 

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись, зокрема, на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, просив скасувати рішення судів та ухвалити рішення про задоволення позову.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

 

  1. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що гр­н Р. придбав автомобіль (марка — TESLA; модель — MODEL X; номер кузова (VIN): **; тип двигуна — електричний на літій­іонній батареї; двигун № н/в, потужність двигуна 158 кВт), вартість якого згідно з договором купівлі­продажу становила 40 500 євро.

2 вересня 2019 року до митного поста «Харків — автомобільний» Харківської митниці ДФС, декларантом подана до митного контролю та митного оформлення електронну митну декларацію № ***, де визначена митна вартість відповідного транспортного засобу в розмірі 40 500 євро згідно з рахунком­фактурою від 21 вересня 2019 року № ****.

Так, у графі 44 митної декларації зазначені документи, що підтверджують митну вартість автомобіля: рахунок фактура (інвойс); акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; договір про надання послуг митного брокера, висновок про походження товару або акт експертизи, виданий уповноваженим органом, довіреність, технічний опис, касовий ордер, щодо підтверджує оплату митних та інших платежів, копія митної декларації країни відправлення, паспорт громадянина України.

Під час обробки та перевірки митної декларації системою АСАУР (автоматизована система аналізу та управління ризиками) спрацювали профілі ризику за кодом:

105­2 «Контроль правильності визначення митної вартості товарів» з повідомленням «Митна вартість товару нижча митної вартості ідентичних товарів. Обов’язкове направлення запиту до спеціального підрозділу, а також звернення до підрозділу, ДФС для визначення MB». Дана митна формальність є обов’язковою для виконання посадовою особою митниці.

106­2 «Витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів» з повідомленням «Митна вартість товару нижча митної вартості ідентичних товарів. Обов’язкове направлення запиту до спеціального підрозділу, а також звернення до підрозділу ДФС для визначення MB». Дана митна формальність є обов’язковою для виконання посадовою особою митниці.

Відповідачем на адресу декларанта було надіслано електронне повідомлення з проханням надати протягом 10 календарних днів додаткові документи, на яке декларантом у той же день було надано відповідь, що надати додаткові документи не є можливим.

У зв’язку із цим ухвалено оскаржуваний індивідуальний акт, яким митну вартість ввезеного транспортного засобу визначено на рівні 77 600 євро.

Позивачем до митного органу було подано нову митну декларацію № *****.

 

  1. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Посилаючись на недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Позивач вважає, що висновки судів суперечать висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах від 23 липня 2019 року у справі № 1140/3242/18, від 27 квітня 2020 року у справі № 140/804/19.

При цьому позивач вказує на те, що подання нової митної декларації при чинному рішенні про коригування митної вартості товару, навіть за умови, неправильного заповнення одного із підрозділів графи 43 такої декларації, правильність внесення даних до яких перевіряє саме посадова особа митного органу, не може обмежити чи позбавити декларанта права на оскарження в суді відповідного рішення і ставити питання про перевірку його на предмет обґрунтованості і законності, в тому числі на відповідність вимогам частини 2 статті 55 Митного кодексу (МК) України.

Також позивач наполягає на тому, що при ухваленні рішень не враховано факт того, що автомобіль, який ввозився, мав пошкодження.

Крім того, позивач вказує, що суди встановили обставини щодо вартості ввезеного автомобіля на рівні 77 600 євро на підставі недопустимих доказів, оскільки відповідний перекладений витяг із програмного продукту Schwacke NET, не був нотаріально завіреним. До того ж, згідно із даними відповідного витягу, в описі технічного стану автомобіля, обраного для порівняння, у графі «попередні пошкодження» наявний запис — «дані відсутні».

Твердження відповідача про те, що, виходячи з акта огляду, пошкоджене лише ліве крило автомобіля, на думку позивача, не відповідають дійсності, оскільки пошкоджено не тільки ліве крило, а й ліва арка, і взагалі ліва частина; надані митницею фото (17 знімків) підтверджують наявність пошкоджень, однак не відображають їх глибину. Розірвана частина автомобіля — це лита частина, тому замінити її з порушенням її цілісності неможливо. До того ж Позивач стверджує, що в ході розгляду справи не надавалась оцінка внутрішнім пошкодженням автомобіля.

Позивач наполягає на тому, що ним надано платіжні документи на підтвердження обсягу сплачених коштів за відповідний транспортний засіб.

 

3.2. Доводи Відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, вказує на те, що суди зробили обґрунтований висновок про те, що фактично позивач, подавши нову декларацію, погодився із визначеною відповідачем митною вартістю ввезеного транспортного засобу.

Також у відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує, що подані до митного оформлення документи містили недоліки та суперечності, які не давали змоги перевірити числові значення складових митної вартості, а відтак визнати їх належними доказами підтвердження заявленої вартості транспортного засобу. Відповідач зазначає також про відсутність платіжних документів, які б могли підтвердити факт оплати товару.

 

  1. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права в межах, встановлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства  України, виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері пуб­лічно­правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями частини 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних пов­новажень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи чи при розгляді будь­якого кримінального обвинувачення, що пред’являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У пункті 36 рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France») Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Зміст висновків Європейського суду з прав людини у наведеному та інших рішеннях свідчать про те, що основ­ною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Розглядувана категорія разом із такими елементами, як остаточність судового рішення та своєчасність виконання остаточних рішень, є невід’ємними складовими права на суд, яке, у свою чергу, посідає одне з основних місць у системі фундаментальних цінностей будь­якого демократичного суспільства.

Іншим, не менш важливим елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Офіційне розуміння правової визначеності як елемента верховенства права надано в пункті 3.1 мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17­рп/2010 у справі № 1­25/2010, відповідно до якого одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь­якого права повинно базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Відносини, пов’язані із справлянням митних платежів, зокрема щодо оскарження прийнятих митними органами рішень врегульовані положеннями МК України (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

— у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів — за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;

— у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів — за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

— у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів — за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини 7 статті 55 цього Кодексу;

Крім того, пунктом 4 частини 3 статті 52 МК України надано право декларанту оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів.

За змістом частини 1 статті 24 МК України кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.

Частиною 1 статті 29 МК України передбачено, що рішення, дії або бездіяльність митних органів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом.

Наведені положення МК України, КАС України дають підстави для висновку, що право на оскарження декларантом рішення митного органу про коригування митної вартості ввезених товарів та на оцінку судом його доводів щодо протиправності такого рішення не поставлено в залежність від того, яким чином декларант скористався правом на випуск товару у вільний обіг: чи то шляхом сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом, чи то шляхом сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини 7 статті 55 цього Кодексу.

Натомість при запровадженні на практиці обмежень щодо неможливості отримання правового захисту та аналізу судом оскаржуваного рішення на відповідність критеріїв, закріпленим у частині 2 статті 2 КАС України, внаслідок подання нової митної декларації, такі ­обмеження є не допустимими, оскільки не відповідають умовам передбачуваності та не базуються на обставинах, які дадуть змогу передбачити декларанту юридичні наслідки своєї поведінки, тобто такими, що не відповідають принципу правової визначеності.

Верховний Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом подання митної декларації після врегулювання питання щодо правильності визначення митними органами митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, означає відсутність спору щодо цього питання. Водночас подальше декларування відповідним суб’єктом митної вартості товару в розмірі, визначеному митним органом, може бути підставою для її перегляду тільки за умови наявності обґрунтованих сумнівів щодо дотримання суб’єктом владних повноважень законодавства з питань митної справи при визначенні розміру цієї митної вартості.

До того ж суд звертає увагу на те, що Верховний Суд України у постанові від 12 листопада 2014 року у справі № 21­201а14, здійснивши системний аналіз норм МК України, дійшов висновку, відповідно до якого у разі незгоди з рішенням чи дією митних органів з питань: перевірки достовірності документів, що підтверджують країну походження товару, який переміщується на митну територію України; визначення, призначення, заявлення, з’ясування достовірності, коригування та/чи інших дій щодо митної вартості; митного контролю і митного оформлення, декларант (суб’єкт господарювання, підприємство) може піддати ці дії чи рішення судовому контролю.

Суди, ухвалюючи рішення, безпідставно послалися на постанову Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 816/2396/17. У цій справі зазначено, що до предмета доказування у цій категорії справ входять обставини заповнення митної декларації, яку подано до митного оформлення, а також обставини щодо подання нової митної декларації — у випадку прийняття митним органом рішення про коригування заявленої митної вартості. Дослідження відомостей з відповідних граф митних декларацій є необхідним для правильного вирішення такого спору, зокрема для висновку про те, погодився чи не погодився декларант із скоригованою митним органом митною вартістю. Останнє, в свою чергу, має значення для висновку про те, чи продовжує існувати між сторонами правовий спір.

Вказане судом касаційної інстанції зазначене без установлення всіх фактичних обставин, що мають значення для вирішення спору, а відтак, це судове рішення не є релевантним для цілей розгляду цієї справи.

При цьому суд звертає увагу на те, що фактично, звертаючись із позовом про скасування рішення про коригування митної вартості, яке ухвалене до заповнення відповідних граф митної декларації та подання її для випуску у вільний обіг товарів, позивач висловив свою незгоду із таким, а відтак, суд зобов’язаний надати оцінку відповідним доводам.

Аналогічний підхід застосовано Верховний Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду при ухваленні постанови від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18, від 27 квітня 2020 року у справі № 140/804/19, від 2 лютого 2021 року у справі № 520/4501/19, де зазначено, що реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, хоч і робив неправильні висновки в контексті можливості оскарження рішення про коригування митної вартості, дослідив останнє в аспекті правомірності визначення митним органом митної вартості ввезеного автомобіля.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення першої інстанції, не досліджував оскаржуваний індивідуальний акт на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України в аспекті правильності визначення митної вартості ввезеного автомобіля відповідачем, а фактично право позивача на розгляд його справи судом поставлено в залежність від обрання ним способу випуску товару (щодо якого митним органом прийнято рішення щодо збільшення нарахувань до бюджету) у вільний обіг.

А відтак, судом апеляційної інстанції фактично не переглянуте рішення суду першої інстанції в частині висновків щодо правомірності визначення відповідачем митної вартості автомобіля на рівні 77 600 євро та не вжито дій з метою оцінки доводів позивача про недотримання відповідачем законодавства під час ухвалення рішення про коригування митної вартості товарів, тобто залишено поза межами оцінки доводи апеляційної скарги про безпідставність визначення митної вартості автомобіля на рівні 77 600 євро.

При цьому суд враховує й те, що частиною 2 статті 351 КАС України передбачено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За відсутності надання апеляційним судом оцінки висновкам суду першої інстанції щодо обґрунтованості визначення відповідачем митної вартості автомобіля та відсутності у суду касаційної інстанції повноважень щодо переоцінки відповідних доказів у справі, суд позбавлений можливості сформувати висновки щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції та того чи правильно вирішений спір у справі.

Натомість допущені судом апеляційної інстанції порушення дають підстав для висновку, що вони призвели до безпідставного позбавлення позивача права на оскарження індивідуального акта суб’єкта владних повноважень без надання оцінки доводам щодо відповідності останнього вимогам частини 2 статті 2 КАС України.

За змістом частини 4 статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об’єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною 1 статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 КАС України).

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь­які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина 3 статті 77 КАС України).

Таким чином, враховуючи зазначені нормативно­правові положення та обставини, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, зважаючи, зокрема, на ненадання оцінки доводам позивача щодо недотримання відповідачем вимог частини 2 статті 2 КАС України при ухваленні спірного індивідуального акта, не є законним та обґрунтованим та підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду необхідно надати належну оцінку доводам позивача, витребувати та дослідити докази, надані на підтвердження правомірності/протиправності обраного позивачем методу визначення митної вартості.

 

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частинами 1 та 2 статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме — бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно­правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

Згідно з частиною 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 328 цього Кодексу.

За змістом частини 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені судом апеляційної інстанції, дають підстави для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись статтями 3, 345, 353, 355, 359 КАС України, Суд постановив:

— касаційну скаргу гр­на Р. задовольнити частково;

— постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2020 року скасувати;

— справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

(Постанова Верховного Суду від 1 квітня 2021 року. Справа № 520/11303/19. Суддя­доповідач — Блажівська Н.Є. Судді — Білоус О.В., Желтобрюх І.Л.)

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA