Шкідлива звичка — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Судовий вісник № 4 (179) » Шкідлива звичка

Шкідлива звичка

Народні обранці оскаржують у Конституційному Суді України укази глави держави щодо кар’єри Олександра Тупицького, тому що вони можуть стати початком шкідливої практики втручання у незалежність суду

Ірина ГОНЧАР «Судовий вісник»

 

8 квітня 2021 року до Конституційного Суду України (КСУ) надійшло конституційне подання 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) низки указів Президента України. Зокрема, під сумнів поставлені Укази «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» від 29 грудня 2020 року № 607/2020, «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» від 26 лютого 2021 року № 79/2021 та «Про деякі питання забезпечення національної безпеки України» від 27 березня 2021 року № 124/2021. Усі вони стосуються кар’єри на посаді судді КСУ Олександра Тупицького, голови суду, якому оголошено пі­дозру у вчиненні злочинів ще за період роботи в системі господарських судів.

Наразі звернення зареєстроване за № 3/133(21), розподілене судді­доповідачу, яким готується до розгляду питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі.

Тим часом ми спробуємо проаналізувати підстави для звернення та перспективи цієї справи у КСУ.

Дисклеймер

Показовим у конституційному поданні є дисклеймер щодо підстав його внесення. Так, парламентарії заявляють, що «Конституційному Суду України не завжди вистачало незалежності, Суд подекуди здавався інструментом у боротьбі українських політиків за владу, а його окремі рішення викликали обґрунтовані ­сумніви в їх законності та піддавалися критиці з боку представників Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії)». У той же час, на думку авторів подання, обраний Президентом України спосіб вирішення політико­правової кризи, яка виникла останнім часом, спотворює самі основи правового регулювання суспільних відносин, притаманних демократичній державі, — конституційні принципи поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та принцип верховенства права.

Народні депутати України визнають, що у них є чимало питань до наслідків політики Віктора Януковича та сформованого ним злочинного режиму, у тому числі й до призначених ним суддів КСУ. Проте єдиний можливий механізм припинення пов­новажень судді цього суду або звільнення його з посади визначений Конституцією України. Тому «будь­які ж інші публічно­владні рішення призводять до порушення суддівських гарантій і точно не сприяють розбудові демократичної, правової держави» — вважають народні депутати України.

Вони зазначають, що усунення суддів КСУ з посад у неконституційний спосіб може створити небезпечний прецедент, відповідно до якого будь­яких осіб, у тому числі й інших суддів єдиного органу конституційного контролю, ­призначених ­попередніми Президентами України, можна у такий спосіб та поза межами правових підстав «відсторонити» від виконання ними повноважень або навіть «звільнити». Отже, спірні укази є «не лише антиконституційними, а й юридично­шкідливими» для подальшого існування правової системи України, перетворюючи державний устрій у неправовий і недемократичний.

Трохи історії

Дуже принциповим моментом у цій ситуації видається те, що саме нині постало питання щодо фактично люстрації суддів КСУ, призначених до 2014 року. У той же час варто нагадати, що певна частина парламентаріїв, які підписали нинішнє конституційне звернення, були теж народними депутатами України VII скликання у 2014 році, коли було ухвалено Закон України «Про очищення влади» і супутнє законодавство про люстрацію. У первісній редакції проєкту цього закону судді КСУ також підпадали під люстрацію, проте у фінальній версії зникли. А це був той самий шанс переглянути склад КСУ, сформований, зокрема, в останній рік президентства Віктора Януковича, до наслідків політики якого в авторів конституційного звернення також є «чимало питань, у тому числі, й до призначених ним суддів КСУ».

Тому питання політичної волі реальних змін, зокрема кадрового чищення визначних державних органів, варто поставити і самим законотворцям.

Мабуть, якби таке звільнення, зокрема у порушення встановленої конституційної процедури звільнення з посади суддів КСУ, відбулося у 2014 році, питання про неконституційність спірних указів Володимира Зеленського не було б актуальним, адже не було б самих указів.

Правове обґрунтування

Пояснюючи підстави звернення до КСУ, парламентарії зауважили, що Президент України має право видавати акти виключно в межах своїх повноважень, визначених Конституцією України, а права звільняти, відсторонювати та скасовувати укази про призначення щодо суддів у глави держави за Конституцією немає.

Крім того, у таких діях автори подання вбачають порушення принципу поділу влади і втручання у судову владу, оскільки винятково КСУ наділений правом вирішувати кар’єрну долю судді КСУ після його призначення або обрання на посаду.

Ще один аргумент зводиться до того, що Президент України, фактично порушуючи фундаментальний конституційний принцип презумпції невинуватості, свавільно та на власний розсуд поставив під сумнів можливість виконувати свої повноваження двома суддями КСУ, а також у неконституційний спосіб з перевищенням своїх повноважень скасував укази про їх призначення, чим порушив гарантії діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції — КСУ.

Знайти місце права

Звернемо увагу, що за принципами роботи органів конституційного конт­ролю вони хоча і перевіряють акти, видані політиками, проте не можуть розглядати суто політичні питання. Отже, встановивши, що на вирішення КСУ передане політичне, а не юридичне питання, суд, відповідно до закону, повинен припинити конституційне провадження. Такі випадки були, зокрема, у практиці КСУ останніх років. Ухвалою від 10 грудня 2019 року № 12­уп/2019 Велика Палата закрила конституційне провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про позбавлення В. Януковича звання Президента України» від 4 лютого 2015 року № 144­VIII.

Тоді Велика Палата Конституційного Суду України дійшла висновку, що Верховна Рада України ухвалила спірний закон з огляду на події, які відбувалися в Україні під час Революції Гідності. Зміст оспорюваного акта є вираженням політичної волі парламенту за виняткової для держави ситуації, і КСУ підтверджує, що парламент може ухвалювати рішення політичного характеру для висловлення своєї позиції та оцінки тих чи інших подій, фактів, обставин. Однак до юрисдикції КСУ належить лише вирішення питань, які мають юридичний (а не політичний) характер. Аналогічно КСУ обґрунтував відмову у відкритті конституційного провадження у справі щодо Томосу (7 березня 2019 року № 8­у/2019).

Таку позицію КСУ сформував ще 7 травня 2002 року в рішенні № 8­рп/2002 у справі щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб: «до юрисдикції Конституційного Суду України належить вирішення питань, які мають правовий (а не політичний) характер».

Нині, видається, у КСУ є всі підстави визнати, що питання не підпадає під юрисдикцію КСУ, оскільки є політичним — правового в цих указах мало, — а суд як орган конституційного контролю, про що він неодноразово наголошував у своїх рішеннях, повинен залишатися поза політикою.

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA