Альона СТУЛІНА «Судовий вісник»

Мабуть, хіба що лінивий не говорив у кулуарах про відкриття ринку землі сільськогосподарського призначення. І хоча крапки над «і» щодо ринку землі ще далеко не поставлені, дотичних до цього питань уже вдосталь. Про перспективу вирішення одного з них заявляють ініціатори законопроєкту № 3296 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо підвідомчості спорів, що виникають у сфері земельних відносин та спорів щодо нерухомого майна». Творці законодавчої ініціативи прогнозують, що запровадження ринку землі зумовить збільшення кількості судових спорів у сфері земельних відносин, а також наполягають на необхідності прийняття акта у зв’язку з відсутністю чіткого законодавчого закріплення цієї категорії спорів за певною юрисдикцією. Окрім того, стверджується, що судом касаційної інстанції у різні проміжки часу по­різному трактувались та трактуються положення законодавства щодо підвідомчості земельного спору певній юрисдикції. Як наслідок, особи можуть довго очікувати судового захисту прав у сфері земельних правовідносин, оскільки судове рішення у справі, яка юрисдикційно непідсудна суду, підлягає безумовному скасуванню, оскільки має місце порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, незалежно від правильності вирішення спору судом.

Розмежування юрисдикції

Володимир Хоменко, юрист АФ «Грамацький і Партнери», зазначає, що законопроєкт № 3296 повинен розв’язати проблему розмежування юрисдикції адміністративних, господарських та загальних судів у спорах, що стосуються об’єктів нерухомого майна, у тому числі землі.

Пан Хоменко стверджує, і це не секрет, що на сьогодні немає однозначності в тлумаченні судами норм законодавства щодо віднесення спорів щодо нерухомості до юрисдикції адміністративних (публічно­правові спори) або ­господарських та загальних судів (приватноправові спори).

Досить часто позивачі, які заявляють декілька пов’язаних між собою вимог про визнання протиправним та скасування індивідуального акта суб’єкта владних повноважень, відновлення порушеного права, яке існувало до порушення (застосування реституції), або визнання права власності на об’єкт нерухомого майна, неправильно визначають предметну та суб’єктну підсудність такого спору.

Складність полягає в розмежуванні ознак публічно­ та приватноправових спорів, оскільки оспорювання законності акта суб’єкта владних повноважень не зав­жди означає публічно­правовий характер такого спору.

Володимир Хоменко відзначив, що касаційні суди у складі Верховного Суду неодноразово та безуспішно намагалися розв’язати цю проблему. Однією із останніх спроб є позиція Верховного Суду, висловлена в постанові від 3 березня 2020 року у справі № 826/6166/17, в якій суд зауважив, що у разі, якщо ­порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин або мають майновий характер, то визнання незаконними таких рішень є способом захисту цивільних прав, тобто такий спір є приватноправовим та підлягає вирішенню в порядку господарського або цивільного судочинства залежно від суб’єктного складу учасників спору.

Чи будуть винятки?

Законопроєктом пропонується віднести справи у спорах, що виникають у сфері земельних відносин, до юрисдикції господарських судів незалежно від суб’єктного складу сторін спору. Це обумовлено тим, що спори, в яких хоча б однією зі сторін є приватні особи, незважаючи на участь у них суб’єкта владних пов­новажень, в абсолютній більшості своїй є приватноправовими.

У проєкті закону передбачені винятки у вигляді спорів щодо нерухомого майна житлового фонду та земельних ділянок під ними, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; спорів щодо нерухомого майна, які виникли з сімейних та спадкових правовідносин; щодо вилучення нерухомого майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Під виняток також підпадають спори щодо земельних ділянок для ведення садівництва, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; спори щодо земельних ділянок, які виникли із сімейних та спадкових правовідносин; а також спори щодо вилучення земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Правова визначеність

Пан Хоменко впевнений, що фактично запропоновані зміни повинні усунути проблему розмежування пов­новажень судів та віднести переважну більшість ­спорів щодо нерухомості до юрисдикції господарських судів, незалежно від того, чи матимуть вони пуб­лічно­ або приватноправовий характер. «Загалом оцінюємо законопроєкт позитивно, оскільки він спрямований на зменшення кількості юрисдикційних спорів, досягнення правової визначеності в спорах щодо нерухомого майна та поліпшення доступу до правосуддя для населення, яке досить часто не обізнане в процесуальних питаннях юрисдикції судів. Крім того, законопроєкт повинен зменшити навантаження на адміністративні та загальні суди шляхом планомірного перерозподілу кількості справ між юрисдикціями», — зазначив юрист.

Від прийняття законодавчої ініціативи очікують багато: перш за все прогнозується оперативність вирішення спорів у сфері земельних відносин, а стабільність їх розгляду стане гаслом сталої судової практики. Перспективу на позитивне майбутнє ініціатори законопроєкту вбачають у поліпшенні інвестиційного клімату в аграрному секторі.

А от що з цього насправді доведе свою ефективність та чи підтримають законодавчу ініціативу народні обранці, дізнаємося згодом.