Альона СТУЛІНА «Судовий вісник»

Хроніки Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК) не залишають байдужим нікого і тримають «на нерві» не лише правничу спільноту, але й пересічних громадян. Хтось назве це яскравим прикладом чорного піару, хтось — нищівним правосуддям, проте безспірно одне — функціонування ОАСК уже тривалий час залишається потужним інфоприводом та ледве не синонімом до слова «скандал».

Заглиблюючись у передісторію, важко перелічити ту кількість дискусійних рішень і в якомусь сенсі викликів верховенству права, кинутих зазначеним вище судом. Чого вартує лише одне ухиляння очільника ОАСК Павла Вовка від вручення підозри та ігнорування засідань Вищого антикорупційного суду. Окрім цього, суддям ОАСК закидають звинувачення щодо втручання у діяльність державних діячів, створення штучних перешкод у діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) та її членів і навіть створення злочинної організації.

У 2021 році ОАСК теж не залишився без порції скандальних рішень. Можна згадати скасування постанови Кабінету Міністрів України, якою було схвалено нову редакцію «Українського правопису». Також ОАСК встиг скасувати перейменування Московського проспекту в ­місті Києві на проспект Степана Бандери, чим викликав гостру негативну реакцію багатьох представників громадськості.

З огляду на все це, очікувано з точки зору громадськості і зовсім неочікувано для правової спільноти, Президент України ­Володимир Зеленський представив одразу два законопроєкти, спрямовані на ліквідацію ОАСК і створення замість нього Київського міського окружного адміністративного суду. Законопроєкти № 5369 «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» і № 5370 «Про внесення зміни до розділу ХІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судо­устрій і статус суддів» викликали активне обговорення в соцмережах і скептицизм зі сторони тих, хто старанно вивчав право в університеті.

Незважаючи на це, як на передумові до створення такої законодавчої ініціативи заступник керівника Офісу Президента України Андрій Смирнов наголошує на тому, що Вища рада правосуддя у своєму консультативному висновку від 4 березня 2021 року не висловила позиції щодо підтримки чи непідтримки законопроєкту № 5369, зазначивши, що «реалізація вказаного законопроєкту не видається можливою до моменту створення та початку роботи повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, оскільки переведення суддів із ліквідованих до новоствореного суду може відбуватися виключно на підставі та в межах рекомендацій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України».

Законопроєктом № 5369 передбачається ліквідувати ОАСК, натомість утворивши Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві та визначивши, що територіальна юрисдикція цього суду поширюватиметься на місто Київ. Запропоновано встановити, що з дня набуття чинності законопроєктом № 5369 як закону ОАСК припиняє здійснення правосуддя, а розгляд і вирішення адміністративних справ, підсудних цьому суду, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду здійснюватиметься Київським окружним адміністративним судом. Відповідно, задля належної ре­алізації цього законопроєкту і вноситься проєкт Закону України № 5370 «Про внесення зміни до розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тобто розглядати їх будуть у парі.

Судді ОАСК не забарились із ­реакцією на подібні ініціативи та звернулись до членів Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи через законопроєкт Президента України Володимира Зеленського про ліквідацію суду. Звертаючись до членів Моніторингового комітету Парламентської асамблеї Ради Європи, судді наголосили, що Конституція України гарантує неможливість притягнення судді до відповідальності за прийняте ним рішення. Незгоду із судовим рішенням можна висловити тільки в порядку апеляційного чи касаційного оскарження. Тому Президент України як гарант дотримання Основного Закону не може ставити під сумнів рішення судді поза порядком процесуального оскарження, а тим паче — звільняти суддів суду у такий спосіб. Також Президент України не має можливості звинувачувати суддів у корупції, оскільки не існує жодного вироку повноважного суду з цього питання стосовно суддів та працівників ОАСК.

Крім того, підкреслюється, що зазначена ініціатива Президента України не була погоджена з Вищою радою правосуддя як незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, оскільки в ній немає законної мети, а її реалізація не є можливою до моменту створення та початку роботи повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. При цьому переведення суддів із ліквідованих до новоствореного суду може відбуватися винятково на підставі та в межах рекомендацій ВККС.

«Очевидно, що розпочато незаконну процедуру звільнення всіх суддів ОАСК без їх згоди, що заборонено пунктом 3.4 Європейської хартії Закону «Про статус суддів», а такі дії матимуть негативний вплив на верховенство права та незалежність судової влади в Україні. Як зазначено у звіті щодо прогресу ­процедури ­моніторингу Асамблеї, ці обставини є свідченням тиску на всю судову владу, яка з огляду на свої статутні повноваження, обмеження та стандарти етичної поведінки не може надати рівноцінну відповідь» — зазначається у листі­зверненні суддів ОАСК.

Правнича спільнота пророкує можливість прийняття законопроєкту № 5369 у парламенті, враховуючи кількість голосів монобільшості. Однак Рада суддів України звернула окрему увагу на те, що на сьогодні процес формування ВККС ще навіть не розпочинався, тому понад 45 тисяч справ, які перебувають у провадженні ОАСК, та понад 160 тисяч справ, що є в архіві, буде передано до Київського окружного адміністративного суду, що поставить під загрозу належну реалізацію конституційного права громадян на судовий захист. Окрім цього, процес ліквідації суду та утворення нового вимагатиме додаткових витрат з бюджету. Саме тому Рада суддів України визначила, що наразі немає правових підстав для внесення та, відповідно, прийняття запропонованих Президентом України законопроєктів.

Чим завершаться ці «баталії» та постійні виклики правовій системі України? Та головне питання — яка доля чекає на ОАСК? Враховуючи «гарячість» теми, відповіді будуть дуже скоро.