Один для всіх — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА

Один для всіх

Вакцинація є також певним видом соціальної солідарності, коли для захисту здоров’я тих, хто не може бути щеплений, решті треба взяти на себе мінімальний ризик у формі вакцинації

Ірина ГОНЧАР «Судовий вісник»

 

Велика палата Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) 8 квітня 2021 року ухвалила перше рішення щодо обов’язкової вакцинації дітей. І поки аналітики всіх країн сперечаються щодо потреби профілактичних щеплень, правники визначилися: самі по собі обов’язкові щеплення не порушують свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція).

Власне, Велика палата ЄСПЛ розглянула справу за заявами «Ваврічка та інші проти Чеської Республіки» (скарги № 47621/13, № 3867/14, № 73094/14, № 19306/15 і № 19298/15, № 43883/15) у складі 17 суддів, і 16 голосами проти одного визначилася, що чеське законодавство щодо вакцинації не містить порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції.

У Чеській Республіці є загальний обов’язок вакцинувати дітей проти дев’яти хвороб, які добре відомі медичній науці. Дотримання обов’язку покладено на батьків. Крім того, батьків, які не виконують їх без поважних причин, може бути оштрафовано. При цьому невакцинованих дітей не приймають у дитячі садки, за винятком тих дітей, кому щеплення не зроблені (взагалі або частково) за медичними показаннями.

Що стосується заявників, то перший, пан Ваврічка, був оштрафований за відмову вакцинувати своїх дітей проти поліомієліту, гепатиту В та правця як вимагає національне законодавство. На момент накладення штрафу його дітям було 14 та 13 років. Заявники в інших справах — діти, яким не було зроблено щеплень або були зроблені тільки окремі щеплення за бажанням батьків, яким у різні роки було відмовлено у прийнятті до дитячого садочка. Причому у справі «Новотна проти Чеської Республіки» (скарга № 3867/14) заявницю спочатку було прийнято до дошкільного дитячого закладу, але через два роки відраховано через відсутність щеплення від кору, краснухи та паротиту (оскільки батьки не довіряли вакцині MMR). У всіх випадках судові оскарження в національних судах були безрезультатними.

Звертаючись до ЄСПЛ, заявники вказували на те, що певні наслідки — штраф та відмова у прийомі до дитячого колективу за невиконання обов’язку щодо вакцинації — були несумісними з їхнім правом на повагу до свого приватного життя за статтею 8 Конвенції.

17 грудня 2019 року палата ЄСПЛ відмовилася від юрисдикції на користь ­Великої палати. Слухання відбулося 1 липня 2020 року. При цьому уряди кількох європейських країн, а саме: Франції, Німеччини, Польщі та Словаччини, приєдналися до письмового провадження, зважаючи на важливість питання вакцинації для урядів більшості європейських країн.

Очевидне втручання

Велика палата ЄСПЛ, у свою чергу, наголосила, що справа стосується стандартної та рутинної вакцинації дітей проти хвороб, які добре відомі медичній науці, щеплення від яких має обов’язковий характер у Чеській Республіці, а саме: дифтерії, правця, коклюшу, гемофільної інфекції типу B, поліомієліту, гепатиту B, кору, паротиту, краснухи та (для дітей із зазначеними показаннями здоров’я) пневмококових інфекцій.

Звісно, ЄСПЛ констатував, що обов’язкова вакцинація як медична маніпуляція є втручанням у право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції.

Однак метою обов’язку, визначеного законом, був захист від хвороб, які можуть становити серйозний ризик для здоров’я. Це стосувалося як тих, хто отримав відповідні щеплення, так і тих, хто не міг бути вакцинований за медичними показаннями. Тобто особи, які не отримали щеплення не через добровільну відмову, а через недопустимість вакцинації саме за станом здоров’я, є певним чином вразливі до цих хвороб. Завдячуючи тому, що у суспільстві загалом досягнуто високого рівня вакцинації, це дозволяє їм бути певним чином також захищеними від загальновідомих заразних хвороб. ЄСПЛ вважає, що ця мета відповідає цілям охорони здоров’я та захисту прав інших осіб, визнаних статтею 8 Конвенції.

У Чехії вакцинація є обов’язковою, проте не передбачено жодної можливості проводити її примусово. Більше того, є можливість звільнення від вакцинації особ­ливо щодо дітей, які мають постійне протипоказання для цього. Крім того, допускалося звільнення за релігійними переконаннями.

Разом із тим ЄСПЛ зазначив, що існує загальний консенсус щодо того, що вакцинація є одним із найбільш успішних та економічно ефективних заходів охорони здоров’я і що кожна держава повинна прагнути досягти максимально високого рівня вакцинації серед свого населення. Коли йдеться про вакцинацію, то треба говорити не про винятково особисте право, а про певну соціальну солідарність, метою якої є захист здоров’я всіх членів суспільства, зок­рема тих, хто не може бути щеплений, — решті населення треба взяти на себе мінімальний ризик у формі вакцинації.

За таких умов штраф для пана Ваврічки, на думку ЄСПЛ, був відносно поміркованим. А недопущення дітей до дошкільного навчального закладу було заходом, спрямованим на охорону здоров’я, зокрема, маленьких дітей і, по суті, мало захисний, а не каральний характер. І хоча виключення дітей із дошкільного навчального закладу становило втрату важливої можливості для розвитку їх особистості та набуття важливих соціальних та навчальних навичок, однак це було прямим наслідком вибору їхніх батьків, які відмовилися виконувати обов’язок, метою якого був захист здоров’я, зокрема, у цій віковій групі. Більше того, вплив на заявників­дітей був обмежений у часі. Коли вони досягли віку обов’язкового відвідування школи, статус їх вакцинації не впливав на їх вступ до початкової школи. Як наслідок, заходи, на які скаржились заявники, оцінені в контексті національної системи, знаходились у розумних пропорціях до законних цілей. Отже, оскаржувані заходи були необхідними у демократичному суспільстві і не становили порушення статті 8 Конвенції.


ПРОТИ УКРАЇНИ

Європейський суд з прав людини у квітні ухвалив два рішення у справах проти України.

Зокрема, у справі «Седлецька проти України» (скарга № 42634/18) рішенням від 1 квітня ц.р. встановлено порушення свободи вираження думок, гарантованої статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо заявниці, яка є журналісткою. Зокрема, національний суд надав дозвіл слідчим органам прослуховувати телефонні розмови заявниці, а ЄСПЛ вказав на те, що сам по собі такий дозвіл створює загрозу розкриття професійної таємниці журналістки. Справедлива сатисфакція — 4500 євро відшкодування моральної шкоди та 2350 євро компенсації судових витрат.

22 квітня 2021 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Попович проти України» (скарга № 44704/11), яка стосувалася арешту заявника спочатку за підозрою у вимаганні, потім — у вчиненні тяжкого злочину. Продовжуючи тримання під вартою, національний суд першої інстанції не навів причини неможливості зміни запобіжного заходу, незважаючи на клопотання адвоката заявника про звільнення. Встановлено порушення частини 1 статті 5 Конвенції (право на свободу) та частини 4 (право на швидке ухвалення рішення про затримання судом). Справедлива сатисфакція — 5900 євро моральної шкоди та 250 євро компенсації судових витрат.

Крім того, ЄСПЛ розглянув у порядку письмового провадження та ухвалив рішення у справах проти України, які стосуються питань, що вже були предметом розгляду суду, зокрема, щодо надмірної тривалості судового розгляду, а саме: 25 березня ц.р. ухвалені рішення у справах «Алєксандровськая проти України» (скарга № 38718/16), «Авраїмов проти України» (скарга № 71818/17), «Лабазніков проти України» (скарга № 7670/11), «Валентин Іванов проти України» (скарга № 9021/11); 1 квітня ц.р. — «Бєліков проти України» (скарга № 57291/19), «Чайка проти України» (скарга № 43800/15), «Фарзієв та інші проти України» (скарга № 63747/14), «Каракуца проти України» (скарга № 2814/20), «Хамраєв проти України» (скарга № 8967/17), «Мамедов проти України» (скарга № 45567/19), «Міллер та Бенедик проти України» (скарга № 57287/19), «Пастрама проти України» (скарга № 54476/14), «Песоцький проти України» (скарга № 40766/09), «Русанду проти України» (скарга № 23047/20), «Золотарьов проти України» (скарга № 13399/19); 15 квітня ц.р. — «Березенко проти України» (скарга № 29105/20), «Борісенко та інші проти України» (скарга № 19102/20), «Бурлій проти України» (скарга № 62229/12), «Голованов проти України» (скарга № 881/13), «Гончар проти України» (скарга № 64054/19), «Кайдалов проти України» (скарга № 18202/20), «Лавришин та Аксьонова проти Україна» (скарга № 19061/20), «Ляшенко та Сюр проти України» (скарга № 23724/20), «Михайлов проти України» (скарга № 54116/19), «Ніколішен проти України» (скарга № 65544/11), «Омельченко та інші проти України» (скарга № 43764/19), «Плачков проти України» (скарга № 76250/13), «Прядко та інші проти України» (скарга № 4595/20), «Пятаченко та інші проти України» (скарга № 22851/20), «ТОВ «Трейд—2008» проти України» (скарга № 55765/12), «Воронін проти України» (скарга № 6474/20), «Воронкін проти України» (скарга № 19112/20), «Жук проти України» (скарга № 64887/13); 20 квітня ц.р. — «Лукашов проти України» (скарга № 35761/07); 22 квітня ц.р. — «Ілляшенко проти України» (скарга № 8562/13), «Ковріжних проти України» (скарга № 28943/15), «Кравчук проти України» (скарга № 77435/12), «Мордванюк проти України» (скарга № 1199/16), «Піхоцький проти України» (скарга № 47866/13), «Полторацький проти України» (скарга № 11551/13), «Пригунов та інші проти України» (скарга № 31557/07), «Василь Іващенко проти України (№ 2)» (скарга № 1976/13), «Євдокимов проти України» (скарга № 24635/14).

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA