Христина ПОШЕЛЮЖНА

«Судовий вісник»

Наша пісня гарна й нова, починаймо її знову! Саме так можна охарактеризувати ситуацію навколо конкурсу до спеціалізованих судів України.

Недавно (у «Судовому віснику» № 8­9 (172­173) ми писали про те, що Вища рада правосуддя (ВРП) не розглядає рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про призначення кандидатів на посади суддів в адміністративні та господарські суди через наявність адміністративного позову, який уже понад рік не розглядається по суті. Питання про надання рекомендацій для призначення 76 кандидатів до спецсудів (54 до місцевих адміністративних та 22 до місцевих господарських судів) було розглянутe ВККС ще 1 жовтня 2019 року. Фактично, це було одне з останніх кадрових рішень Комісії, склад якої у листопаді минулого року був позбавлений повноважень у зв’язку із набуттям чинності Законом України ­
№ 193­ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування».

Нагадаємо, що 30 вересня 2019 року Касаційний адміністративний суд (КАС) у складі Верховного Суду (ВС) відкрив провадження в адміністративній справі № 9901/517/19 за позовом кандидата в судді Василя Ярощука до ВККС про визнан­ня протиправними окремих положень рішення від 17 вересня 2019 року № 642/дс­19. Позивач оскаржив рішення Комісії в частині допуску до участі в оголошеному 9 серпня 2019 року конкурсі на зайняття вакантних посад суддів спеціалізованих судів 18 осіб, стосовно яких відповідачем 7 серпня 2019 року внесено рекомендації Вищій раді правосуддя щодо призначення на посади суддів місцевих загальних судів. Йдеться про так званих кандидатів­двійників — з двома рекомендаціями ВККС у загальний та спеціалізований суд. Щоправда, з часом цю проблему було розв’язано — більшість «кандидатів­двійників» відмовилися від претендування на одну з посад.

Попри те, що у справу як треті особи вступили не всі кандидати до спеціалізованих судів, цей позов зачепив усіх: ВРП призупинила розгляд усіх рекомендацій про призначення на посади суддів місцевих господарських та адміністративних судів, уточнюючи, що повернеться до цього питання після завершення судових процедур із приводу відповідного конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих господарських та адміністративних судів, оголошеного 9 серпня 2019 року.

З тих чи інших причин справа не розглядалася по суті понад рік. Ми стисло проаналізували ці причини у попередній статті. Незабаром після її виходу крига скресла: справу було призначено до розгляду у КАС у складі ВС на 20 жовтня 2020 року. Колегія суддів тоді була налаштована рішуче: протягом поточного і, ймовірно, наступного засідання планували завершити розгляд справи.

На засідання прибули треті особи, їхній адвокат Тетяна Ющенко, позивач Василь Ярощук брав участь у засіданні в режимі відеоконференції.

На засіданні колегія суддів розглянула клопотання позивача «про збільшення позовних вимог». Пан Ярощук просив скасувати рішення ВККС від 1 жовтня 2019 року про затвердження рейтингу учасників конкурсу на зайняття 54 вакантних посад суддів у місцевих адміністративних судах та 22 вакантних посад суддів у місцевих господарських судах, оголошеного рішенням Комісії від 9 серпня 2019 року № 153/зп­19.

Тетяна Ющенко заперечувала проти задоволення такого клопотання, адже за змістом воно є клопотанням не про збільшення позовних вимог, а про зміну предмета і підстав позову. Ба більше, позивач намагається таким чином оскаржити рішення, ухвалене суб’єктом владних повноважень уже після відкриття провадження у справі № 9901/517/19. Позивач опонував тим, що друге рішення Комісії є похідним від першого, а відповідно, друга позовна вимога є похідною від першої. Суд ухвалив залишити це клопотання без розгляду на підставі частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, позивач клопотав про відкладення судового засідання для обдумування подальшої процесуальної стратегії. Суд це клопотання задовольнив частково і оголосив перерву на тиждень.

Подальші дії позивача таки вплинули на перебіг судового розгляду: за нашою інформацією, позивач відмовився від позову, але його заява не розглянута з об’єктивних причин.

Але видихнули з полегшенням кандидати у спеціалізовані суди не надовго.

Пан Ярощук ініціював новий позов. 2 листопада 2020 року КАС у складі ВС відкрив провадження у справі № 9901/342/20 за позовом до ВККС про визнання протиправним і скасування рішення Комісії від 1 жовтня 2019 року № 180/зп­19 і зобов’язання вчинити дії (повторно розглянути питання про затвердження рейтингу учасників конкурсу, сформувати і затвердити новий рейтинг учасників конкурсу). З цим позовом він звернувся 26 жовтня 2020 року.

В ухвалі про відкриття провадження ВС констатує, що відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з пуб­лічної служби встановлюється місячний строк.

У клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду пан Ярощук наголосив на тому, що подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 1 жовтня 2019 року ще 12 жовтня 2019 року. Майже через п’ять місяців відтоді додатково подав клопотання про прийняття заяви від 12 жовтня, розглянута вона була лише 20 жовтня 2020 року з результатом, про який ми писали вище.

Верховний Суд зауважив, що наявні підстави для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом та задовольнив клопотання позивача про поновлення такого строку.

Отже, завдяки такому «хитромудрому кульбіту» кандидати в судді до спеціалізованих судів знову вступають в боротьбу, відстоюючи своє право на професію перед таким же кандидатом у судді. При цьому позивач судиться з органом, діяльність членів якого припинено вже більш як рік. Кому ж доведеться у такому разі відстоювати правомірність рішення ВККС? Здається, відповідь очевидна.

КОММЕНТАРИИ

Боротьба продовжується

Тетяна ЮЩЕНКО

адвокат кандидатів на посаду судді

Так процесуально склалось, що справа, яка протягом року блокувала призначення нових суддів до господарських та адміністративних судів, не встигла завершитись, як позивачем було ініційоване нове оскарження конкурсних процедур.

Феєрична поява нового кейсу одночасно з поновленням пропущеного строку звернення до суду наводить на думку, що лояльність суду до прагнень позивача посудитись зі своїми майбутніми колегами є невипадковою. При цьому ледь чи не вперше в судовій практиці оскаржувач конкурсу на посаду судді не той, хто його програв, а переможець, якого не вдовольняє раніше зроблений вибір майбутнього місця роботи.

Такі дії об’єктивно викликають два питання: чи дійсно право позивача порушене та чи насправді він прагне вершити правосуддя в суді адміністративної юрисдикції?

Особисто мені новий позов більше нагадує зловживання, ніж добросовісне використання кандидатом на посаду судді права на судовий захист. Адже, точно знаючи про те, що ініційований судовий процес зачіпає інтереси 45 колег, позивач вирішив про це промовчати у позов­ній заяві.

Якби, приміром, подібна ситуація трапилась у Сполучених Штатах, де відповідні правила для окружних судів зобов’язують сторону «ручатись, що подання документа не має протиправних або недобросовісних цілей», то правова оцінка таких дій оскаржувача суддівського конкурсу отримала б належну кваліфікацію.

А в Україні поки що подібні процесуальні «трюки» проходять безкарно — практика притягнення до відповідальності за зловживання правами небагата. Натомість практика блокування через суди конкурсів на високі державні посади рясніє своєю витіюватістю та розмаїттям.

Ми не маємо іншого виходу, як вступати в нову справу та ефективно протистояти намірам зацікавлених у цьому осіб затягнути процес призначення суддів у суди господарської та адміністративної юрисдикції.

«Заручники» процесу

Ірина КЛИМЕНКО

кандидат на посаду судді, третя особа у справі

Переконана, що жоден кандидат не бажає ускладнювати і без того складний шлях до суддівської посади участю у судовому процесі. Вступати у справу як третя особа мене змусили суб’єктивні обставини: одразу після отримання рекомендації для призначення на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва рішення ВККС України було оскаржене одним із кандидатів.

Таким чином, факт оскарження рішення про затвердження рейтингу учасників конкурсу до спеціалізованих судів вплинув на мої право та інтерес бути призначеною на посаду судді, оскільки ВРП не здійснює розгляд моєї рекомендації, посилаючись на наявність судового спору щодо конкурсу.

Звісно, подаючи заяву на участь спочатку у доборі, а потім — у конкурсі на посаду судді, як і всі кандидати, розраховувала на те, що не доведеться особисто відстоювати законність рішень ВККС, однак сьогодні здійснювати процесуальний захист законності та правомірності оскаржуваного рішення ВККС фактично нікому, тому використання права третьої особи як учасника справи, наводити свої доводи та міркування у цій справі є єдиною процесуальною можливістю представити суду аргументи на користь законності та правомірності оскаржуваного рішення.

На жаль, ця нова справа вже впливає на розгляд ВРП рекомендацій негативним чином, адже їх не розглядають. У разі задоволення позовних вимог для мене та інших кандидатів до спецсудів настануть негативні наслідки — нівелювання результатів проведеного конкурсу та скасування рекомендацій. Водночас сьогодні окреслити навіть приблизні перспективи та строки виконання рішення суду в цій справі, у разі задоволення позовних вимог, нереально.

Зазначу, що це вже друга судова справа, ініційована однією і тією ж особою щодо законності та правомірності рішень ВККС України стосовно конкурсу до спецсудів, і перша перебуває на розгляді суду першої інстанції вже понад рік та не завершена. Таким чином, наразі не лише я, але й всі кандидати до спецсудів є «заручниками» судових процедур щодо конкурсу до спецсудів.