В

ерховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши 16 вересня 2020 року у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «У» до Головного управління ДФС у Рівненській області — про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень­рішень.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «У» (ТОВ «У») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області, в якому просило визнати незаконним та скасувати податкові повідомлення­рішення від 28 січня 2019 року № * та № **.

Позовні вимоги у викладеному вище обсязі обґрунтовані доводами про необґрунтованість висновків відповідача про порушення ТОВ «У» положень податкового законодавства. Позивач вважав, що надав встановлені законодавством документи на підтвердження обставин щодо походження товару, що ввозився з країн Європейського Союзу.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року позовні вимоги задоволено. Визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення­рішення від 28 січня 2019 року № * про збільшення грошового зобов’язання за платежем «мито на товари, що ввозяться суб’єктами підприємницької діяльності» на суму сто дев’яносто дев’ять тисяч шістсот сорок шість гривень 29 коп.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення­рішення № ** від 28 січня 2019 року за платежем «податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів» на суму тридцять дев’ять тисяч дев’ятсот двадцять дев’ять гривень 28 коп.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишено без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року — без змін.

Роблячи висновки про обґрунтованість позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що частина поставлених ТОВ «У» товарів має підтвердження походження з країн Європейського Союзу відповідно до Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, що не враховано фіскальним органом. При цьому зміст розрахунку податкових зобов’язань дає підстави для висновку, що контролюючим органом здійснено донарахування податку на додану вартість та митних платежів на всі товари без урахування позицій, походження яких підтверджене. З урахуванням наведеного суди також зазначили про неможливість виокремлення сум податку на додану вартість та мита, які були нараховані відповідачем на підставі оскаржуваних податкових повідомлень­рішень, безпідставно, тобто без урахування того, що походження частини ввезених товарів було підтверджено.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДФС у Рівненській області звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення судів та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Наполягаючи на тому, що рішення судами першої та апеляційної інстанцій ухвалене з порушенням вимог процесуального законодавства, податковий орган у касаційній скарзі вказує, що сертифікат з перевезення (походження) товару, наданий товариством, не може бути визнаний для застосування преференційного режиму вільної торгівлі до ввезеного позивачем товару. Так, положення статті 26 Протоколу 1 «Щодо визначення концепції «товарів, що походять з певної країни» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом від 27 червня 2014 року передбачають, що розібрані чи незібрані товари в розумінні Загального правила 2(а) Гармонізованої системи, що підпадають під дію розділів XVI і XVII або позицій 7308 і 9406 Гармонізованої системи, імпортуються частинами, після ввезення першої частини імпортер повинен подати митним органам країни імпорту єдине підтвердження походження цих товарів.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «У» просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення — без змін.

Зазначаючи про те, що ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, позивач посилається на те, що під час ввезення першої частини товару ним подано єдине підтвердження походження товару — сертифікат походження. Цей сертифікат, на думку ТОВ «У», містить інформацію про те, що «Лінія для розпилу деревини автоматизована рік випуску — 2005» складається із 6 частин, що відповідає вимогам статті 26 Протоколу 1 «Щодо визначення концепції «товарів, що походять з певної країни» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом від 27 червня 2014 року. Будь­якої іншої інформації вказаний сертифікат не містить; він є єдиним документом, що подається митному органу і не видається на частини чи окремі складові, а виключно на всю партію товару.

У судове засідання суду касаційної інстанції, призначене на 16 вересня 2020 року, жоден з учасників справи не прибув, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а відтак розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Згідно з обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій, за результатами проведеної Відповідачем перевірки Позивача складено акт від 10 січня 20199 року № ***.

Згідно з висновками акта Позивачем порушено вимоги:

— статті 26 Протоколу 1 «Щодо визначення концепції «товарів, що походять з певної країни» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом від 27 червня 2014 року, частин 4 та 5 статті 280, частини 1 статті 281 Митного кодексу (МК) України, в результаті чого занижено податкове зобов’язання зі сплати мита за митними деклараціями від 26 грудня 2016 року № ****, № *****, № ******, № ******* та від 27 грудня 2016 року № ********, № ********* на загальну суму 159 717,03 грн;

— частин 4 та 5 статті 280, частини 1 статті 281 МК України, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу (ПК) України, в результаті чого занижено податкове зобов’язання зі сплати податку на додану вартість за відповідними митними деклараціями на загальну суму 31 943,42 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення­рішення від 28 січня 2019 року:

— № * про збільшення грошового зобов’язання за платежем мито на товари, що ввозяться суб’єктами підприємницької діяльності, на суму 199 646,29 грн: за податковими зобов’язаннями — 159 717,03 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) — 39 929,26 грн;

— № ** за платежем податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів на суму 39 929,28 грн: за податковими зобов’язаннями — 31 943,42 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) — 7 985,86 грн.

Передумовою прийняття вказаних податкових повідомлень­рішень стало дослідження відповідачем під час контрольного заходу правильності визначення обов’язкових до сплати платежів за результатами ввезення на митну територію України товару, а саме — лінії з розпилювання деревини автоматизованої, яка була у використанні, цивільного призначення за кодом УКТЗЕД 8465109000 загальною фактурною вартістю 3 033 734,50 грн, загальною митною вартістю ­
3 194 340,44 грн, придбана по зовнішньо­економічному контракту у Vector Plus GmBH від 7 листопада 2016 року № **********.

Згідно з умовами цього контракту компанія Vector Plus GmBH продає, а ТОВ «У» отримує лінію розпилювання деревини автоматизовану.

Товар лінія з розпилювання деревини автоматизована поставлена в повному обсязі та ввезена на митну територію України як єдиний товар в розрізі складових за МД типу ІМ40ДЕ. Ввезення товару оформлене митними деклараціями від 26 грудня 2016 року № ****, № *****, № ******, № *******, від 27 грудня 2016 року № ********, № *********.

Під час митного оформлення товару надано сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 23 грудня 2016 року № А816191, виданий уповноваженими органами Німеччини.

Разом із тим за результатами надісланих запитів контролюючими органами отримано відповіді від уповноважених органів Німеччини: Головного митного управління Мюнстер, Федерального агентства з перевірки походження товару Німеччини від 17 вересня 2018 року № *********** та Головного митного управління Ландсхут від 10 вересня 2018 року № ************ про результати перевірки сертифіката EUR.1 № А816191.

У відповіді вказано наступне: «Перевірка виявила, що у вкладеному свідоцтві про наявність пільг вказаних товарів частково йдеться про внутрішні товари Європейського Союзу відповідно до Протоколу 1 Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та його країнами­учасниками. У позиціях 12, 15 та 17 рахунку № 20160064, а також позиціях 27 та 28 рахунку № 20160067 мова йде про внутрішні товари Європейського Союзу стосовно вищевказаного договору. Для всіх інших товарів походження Європейського Союзу не було доведене».

Тобто фактичною підставою прийняття оскаржуваних індивідуальних актів стали висновки відповідача про те, що позивачем фактично не підтверджено походження товарів, а відтак безпідставно використано передбачені митним законодавством преференції.

Разом із тим у ході розгляду справи встановлено, що складові частини поставленого Товариством товару має підтвердження походження з країн Європейського Союзу в частині позицій 12, 15 та 17 рахунку № 20160064, а також позицій 27 та 28 рахунку № 20160067.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно­правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 КАС України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Правові аспекти спірних питань, що виникли у ме­жах справних правовідносин, врегульовані положеннями національного та міжнародного законодавства.

Так, згідно з пунктом 190.1 статті 190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III МК України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Отже, сума податку на додану вартість залежить від розміру мита, що підлягає сплаті та включається до ціни товару.

Ввізне мито, відповідно до положень статті 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Стаття 276 МК України визначає платників мита, з­поміж яких: 1) особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом; 2) особа, на адресу якої надходять товари, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових або експрес­відправленнях, несупроводжуваному багажі, вантажних відправленнях; 3) особа, на яку покладається обов’язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог; 4) особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснену з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь­які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу); 5) особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження товари, що були випущені у вільний обіг на митній території України із звільненням від оподаткування митними платежами, до закінчення строку, визначеного законом;
6) особа, яка реалізує товари, транспортні засоби відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 277 МК України об’єктами оподаткування митом є: 1) товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами; 2) товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI ПК України; 3) товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Аналіз такого правового регулювання дає підстави для висновку, що платники податків, визначені статтею 272 МК України, при ввезені відповідного товару (який є об’єктом оподаткування відповідно до частини 1 статті 277 МК України) на митну територію України зобов’язані сплачувати ввізне мито.

Частиною 1 статті 280 МК України передбачено, що в Україні застосовуються такі види ставок мита: 1) адвалорна — у відсотках до встановленої статтею 279 цього Кодексу бази оподаткування; 2) специфічна — у грошовому розмірі на одиницю бази оподаткування, встановлену статтею 279 цього Кодексу; 3) комбінована, що складається з адвалорної та специфічної ставок мита.

Відповідно до частин 3 та 4 цієї статті ставки мита, крім сезонного та особливих видів мита, встановлюються виключно законами України з питань оподаткування. Ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

За змістом частини 5 статті 280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь­якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав — членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

За змістом частини 2 статті 36 Митного кодексу України країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 6 статті 36 МК України положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньо­економічної діяльності.

Статтею 43 МК України передбачено, що документами, які підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження ­товару, сертифікат про регіональне найменування товару. Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару. Сертифікат про походження товару — це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару. У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат. Засвідчена декларація про походження товару — це декларація про походження товару, засвідчена державною організацією або компетентним органом, наділеним відповідними повноваженнями. Декларація про походження товару — це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв’язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь­якому іншому документі, який стосується товару. Сертифікат про регіональне найменування товару — це документ, який підтверджує, що товари відповідають визначенню, характерному для відповідного регіону країни, та виданий компетентним органом відповідно до законодавства країни вивезення товару.

За змістом частини 8 цієї статті, у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості. Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках­експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Стаття 44 МК України визначає порядок підтвердження країни походження товару.

За змістом частин 1, 2 статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, подається обов’язково лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно­тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров’я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

З 1 січня 2016 року застосуванню підлягає Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами­членами, з іншої сторони, від 27 червня 2014 року (Угода про асоціацію), розділом IV «Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею» якої встановлено порядок здійснення торгівлі товарами, що походять з територій Сторін.

Відповідно до статті 26 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I до цієї Угоди («Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва»).

Згідно зі статтею 27 розділу IV Угоди про асоціацію для цілей цієї глави «мито» включає будь­яке мито або інший платіж, пов’язаний з імпортом або експортом товару, зокрема будь­який додатковий податок або додатковий платіж, пов’язаний з імпортом або експортом товару.

Кожна Сторона, виходячи із положень частини 1 статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію, зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до графіків, встановлених у Додатку I­A до цієї Угоди.

Відповідно до статті 2 розділу ІІ «Визначення концепції «походження товарів» Протоколу І до Угоди про асоціацію з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Частиною 1 статті 16 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь­якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс, наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію. Згідно з положеннями цієї статті сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або під ­відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни — члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь­яких доказів і здійснювати будь­яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони, зокрема, повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Аналіз наведених норм міжнародного законодавства та законодавства України дає підстави для висновку, що однією із передумов для використання переваг, передбачених Угодою про асоціацію, є надання документа, що підтверджує походження товару, зокрема сертифіката з перевезення товару EUR.1.

Відповідно до статті 26 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію вказано, що якщо на запит імпортера і на умовах, указаних митними органами країни імпорту, розібрані чи незібрані товари в розумінні Загального правила 2(a) Гармонізованої системи, що підпадають під дію розділів XVI і XVII або позицій 7308 і 9406 Гармонізованої системи, імпортуються частинами, після ввезення першої частини імпортер повинен подати митним органам країни імпорту єдине підтвердження походження цих товарів.

Як підтверджується матеріалами справи, ТОВ «У» під час ввезення товару надавались митному органу сертифікат з перевезення товару EUR.1, разом із тим уповноваженими органами країни експортера товару зазначено про те, що походження переважної більшості складових частин ввезеного позивачем товару, які зазначені у сертифікаті (окрім позицій 12, 15 та 17 рахунку № 20160064, а також позицій 27 та 28 рахунку № 20160067), з країн ЄС не доведено.

Однак недоведеність походження деяких складових частин розібраного товару з країн ЄС не завжди може свідчити про те, що застосуванню не підлягають преференційні ставки мита.

Так, відповідно до статті 2 Протоколу 1 з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: (a) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Наведена норма дає підстави вважати, що якщо товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені повністю в Європейському Союзі, можуть вважатися такими, що походять з Європейського Союзу за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

За змістом статті 6 Протоколу 1 та статті 2 цього Протоколу товари, які не є повністю виробленими у вказаній країні, вважаються достатньо обробленими або переробленими у ній, якщо виконуються умови, наведені у Додатку II до цього Протоколу.

Відповідно до цього додатку товари за товарними кодами 8456–8466 «Верстати й механізми та їх частини й аксесуари заголовки кодів 8456–8466 (позивач декларував за кодом 8465109000) вважаються такими, що достатньо перероблені, за умови їх виробництва, в якому ціна всіх матеріалів не перевищує 40 % ціни товару від виробника.

Разом із тим у ході судового розгляду судами попередніх інстанцій не перевірено, чи відповідач обґрунтовував з наданням відповідних належних, допустимих та достовірних доказів того, що ввезений імпортований позивачем товар (лінія з розпилювання деревини автоматизована, яка була у використанні, цивільного призначення за кодом УКТЗЕД 8465109000), а не його невід’ємні складові частини, не є таким, що має походження з країн ЄС в розумінні положень чинного законодавства.

Не встановлювались судами попередніх інстанцій й обставини наявності у отриманих від уповноважених органів Німеччини відповідях інформації про те, що товар (лінія з розпилювання деревини автоматизована, яка була у використанні, цивільного призначення), а не його комплектні частини, не походять з країн ЄС.

За встановлених обставин того, що позивачем ввозився єдиний товар в розібраному вигляді із визначенням його митної вартості, а не комплектних складових частин застосована судами попередніх інстанцій концепція, за якої підтвердження уповноваженими органами країни походження лише частини складових поставленого ТОВ «У» товару унеможливлює нарахування податку на додану вартість та мита на такі складові частини, не є обґрунтованою, оскільки позивачем ввозилась та визначалась митна вартість не за конкретну складову частину, а за товар в цілому.

Отже, висновки судами попередніх інстанцій сформовані без дослідження всіх обставин, що мають значення для вирішення спору.

За змістом частини 4 статті 9 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень, з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об’єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною 1 статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 КАС України).

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь­які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина 3 статті 77 КАС України).

Таким чином, враховуючи зазначені судом касаційної інстанції обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, не є законними та обґрунтованими.

4.1. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 4 статті 328 КАС України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з’ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України, а відтак такі судові рішення не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

Судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд постановив:

— касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області задовольнити частково;

— рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року скасувати;

— справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 16 вересня 2020 року. Справа № 460/621/19. Суддя­доповідач — Блажівська Н.Є. Судді — Білоус О.В., Желтобрюх І.Л.)