Христина ПОШЕЛЮЖНА

«Судовий вісник»

Верховний Суд (ВС), Національна школа суддів України та проєкти Ради Європи «Підтримка впровадження судової реформи в Україні» та «Подальша підтримка виконання Україною рішень у контексті статті 6 Європейської конвенції з прав людини» 20 листопада 2020 року організували онлайн­конференцію «Забезпечення єдності судової практики: правові позиції Великої Палати Верховного Суду та стандарти Ради Європи». Конференція зібрала в онлайн­просторі понад 500 учасників.

«Чільне місце серед засад судочинства займає єдність судової практики», — відкриваючи захід, зазначив ректор Національної школи суддів України Микола Оніщук. За його словами, саме Верховний Суд відіграє провідну роль у забезпеченні єдності судової практики, як це визначено Конституцією та законами України. Закони часто застарівають, містять прогалини, суперечності, отже, саме Верховному Суду належить ключова роль у формуванні єдиної правотворчості та визначенні засад і критеріїв, якими мають керуватися суди. Правова визначеність є фундаментальним принципом судової системи, який досягається через діяльність судів.

Голова Департаменту правосуддя та правового співробітництва Ради Європи Ханне Юнкер нагадала, що єдине застосування закону є визначальним задля принципу рівності перед законом. Окрім того, питання правової визначеності й передбачуваності є невід’ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що до них ставитимуться так, як і до всіх інших, та що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подіб­них справах, і таким чином громадяни можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності. Саме про це йдеться у висновку Консультативної ради європейських суддів  № 20.

«Єдність судової практики — це не тільки завдання для Верховного Суду, а й апеляційних судів, оскільки велика частина судових проваджень завершується на їхньому рівні», — зазначила Ханне Юнкер.

Першу сесію заходу було присвячено ролі Верховного Суду в забезпеченні єдності судової практики. Модератором сесії виступила Тетяна Анцупова, суддя Великої Палати Верховного Суду, д.ю.н., професор.

«Практика Великої Палати Верховного Суду: вплив на правову систему» — з такою темою виступила Голова Верховного Суду Валентина Данішевська. Найпотужнішим інструментом для забезпечення єдиної судової практики, за її словами, є прецедент. Рішення Верховного Суду мають силу переконливого прецеденту. Утім, досягнення повної правової визначеності може стати на заваді розвитку права. Таким чином, є потреба в розумному ступені правової визначеності. Варто також мати на увазі, що українське суспільство динамічно змінюється, тому змінюється й уявлення щодо належного і справедливого. Верховний Суд не повинен стояти осторонь цих змін.

Пані Данішевська підкреслила, що Велика Палата Верховного Суду спрямовує розвиток судової практики шляхом застосування принципів справедливості, розумності і добросовісності. У сучасному світі помітно підвищуються стандарти щодо доб­росовісності.

«Система забезпечення єдності практики і послідовне втілення такої практики абсолютно відповідають європейським стандартам. Прагненням єдності нарівні із забезпеченням незалежності судді та розвитком права слід займатися щодня», — резюмувала Валентина Данішевська.

«Велика Палата Верховного Суду: здобутки та подальші завдання» — тема виступу секретаря Великої Палати Верхов­ного Суду, к.ю.н., доцента Всеволода Князєва. За майже три роки діяльності до Великої Палати ВС надійшло 5837 справ, з них — 3568 у касаційному порядку, 2959 з питань порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції. Протягом 2020 року після ухвалення змін до процесуального законодавства, за словами спікера, надійшло всього 59 справ у касаційному порядку з підстав порушення правил предметної/суб’єктної юрисдикції.

Суддя зазначив, що Велика Палата ВС 127 разів відступала від практики: 73 рази від практики Верховного Суду України, 36 разів від практики касаційних судів у складі ВС і 18 разів від практики самої Великої Палати Верховного Суду. Крім того, за час роботи надійшло 219 справ із виключною правовою проблемою.

Також спікери проаналізували ключові позиції Великої Палати ВС. Модератором сесії виступив Віталій Уркевич, суддя Великої Палати Верховного Суду, д.ю.н., професор.

Вплив рішень Великої Палати Верховного Суду на законотворчу діяльність проаналізувала Олена Кібенко, суддя Великої Палати Верховного Суду, д.ю.н., доцент. Аби показати, що такий вплив є, пані Кібенко виділила низку найяскравіших справ. Зазвичай такі справи є резонансними і викликають шалену критику з боку правників. Наприклад, у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 Велика Палата ВС дійшла висновку, що поняття «судовий збір» та «державне мито» є різними і що пільги у цій категорії справ Законом України «Про судовий збір» не передбачені. Результатами цієї позиції є розроблення законопроєкту, який зараз очікує на друге читання.

Олена Кібенко підкреслила, що неоднакова судова практика найчастіше викликана неналежною якістю закону, який судді тлумачать по­різному, або прогалинами у законодавчому регулюванні. Верховний Суд для забезпечення єдності практики повинен аналізувати норми, які неоднаково застосовуються суддями, та ініціювати зміни таких норм, виявляти прогалини у правовому регулюванні і пропонувати їх заповнення. Верховний Суд повинен мати право законодавчої ініціативи. Це також один із інструментів забезпечення єдності судової практики.

Олег Ткачук, суддя Великої Палати Верховного Суду, д.ю.н., доцент, розповів про забезпечення спеціалізації судів і суддів у Великій Палаті Верховного Суду. Серед іншого він зазначив, що на початку роботи Великої Палати ВС було прийняте рішення передавати ту чи іншу справу судді­доповідачу тієї спеціалізації, суддею якого касаційного суду він є. Такий підхід є повністю виправданим з урахуванням принципу спеціалізації.

Які правовідносини є подібними? На питання про застосування деяких норм процесуального права відповів Дмитро Гудима, суддя Великої Палати Верховного Суду, к.ю.н., доцент. Зокрема, він зупинився на розмежуванні термінів «подібний» і «тотожний». «Усе, що тотожне, є подібним, але не все подібне є тотожним», — зазначив пан Гудима. Він звернув увагу на те, що склад правовідносин формують суб’єкти, об’єкти та юридичний зміст (взаємні права й обов’язки суб’єктів).

Які правовідносини слід вважати подібними? Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб’єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення й об’єктний критерій. Основний критерій, без якого неможливо становити подібність правовідносин, є змістовний. Йдеться про права й обов’язки суб’єктів. За словами пана Гудими, термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і такі, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Наталія Антонюк, суддя Великої Палати Верховного Суду, к.ю.н., доцент, висвітлила тему «Висновки щодо норм кримінального права у рішеннях Великої Палати Верховного Суду». На відміну від інших юрисдикцій, у касаційній менше спорів через відсутність такої категорії справ, як юрисдикційні. Щоправда, кримінальні справи є досить складними і рекордними за тривалістю перебування суддів у нарадчій кімнаті.

Зокрема, на розгляд Великої Палати передавалися питання матеріального кримінального права щодо кваліфікуючої ознаки проникнення в злочинах проти власності, щодо дії в часі норми про зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання, щодо кваліфікації дій за частиною 2 статті 365 Кримінального кодексу (КК) України, щодо поняття потерпілого у статті 46 КК України, щодо врахування ознаки сп’яніння у разі вчинення злочину, передбаченого статтею 286 КК України, та щодо тлумачення та застосування статті 375 КК України.