Банківський прорахунок — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Судовий вісник № 11 (175) » Банківський прорахунок

Банківський прорахунок

У разі несвоєчасного перерахування або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов’язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов’язку сплатити в повному обсязі податкове зобов’язання

В

елика Палата Верховного Суду розглянула 1 липня 2020 року в порядку письмового провадження справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «С» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області — про визнання протиправними та скасування рішення, податкової вимоги, зобов’язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Соборному районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року, установила таке.

 

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

  1. У липні 2014 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «С» (ПрАТ «СК «С», раніше — ПрАТ «СК «Д», ПрАТ «СК «ДС») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (у подальшому — Державна податкова інспекція у Соборному районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області; далі — ДПІ), в якому просило:

— визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 16 червня 2014 року № *;

— визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу від 17 червня 2014 року;

— визнати протиправними вимоги, що містяться в запиті ДПІ від 18 червня 2014 року № **;

— зобов’язати внести до інформаційних систем органів доходів і зборів дані про сплату позивачем авансового внеску з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 1 591 380,00 грн за платіжним дорученням від 1 квітня 2014 року № ***.

  1. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що передумов для винесення спірної вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу не було з огляду на своєчасність подання платіжного документа до банку для перерахування податку з розрахункового рахунку до державного бюджету. Тому відповідач зобов’язаний внести до інформаційних систем органів доходів і зборів відповідні дані про сплату позивачем податкового зобов’язання.

 

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

  1. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 30 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2015 року, позовні вимоги задовольнив.
  2. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 червня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
  3. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 4 жовтня 2016 року позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправною та скасував податкову вимогу ДПІ від 16 червня 2014 року № *. Визнав протиправним та скасував рішення ДПІ про опис майна у податкову заставу від 17 червня 2014 року. Зобов’язав відповідача внести до інформаційних систем органів доходів і зборів дані про сплату ПрАТ «СК «С» авансового внеску з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 1 591 380 грн за платіжним дорученням від 1 квітня 2014 року № ***. В задоволенні іншої частини позов­них вимог відмовив.
  4. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
  5. Судові рішення мотивовано тим, що виконання платником зобов’язання з перерахування в бюджет суми податкового зобов’язання пов’язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування сум податку за умови належного оформлення таких документів та наявності необхідної суми на розрахунковому рахунку платника, а тому неперерахування податку, збору не є наслідком винних дій платника податку, а отже, до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред’явлена вимога про сплату податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

 

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

  1. У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
  2. Скаржник зазначає, зокрема, що згідно з отриманою ним інформацією від банку, в якому обслуговується позивач, станом на час подачі ним платіжного доручення коштів, необхідних для його виконання, на розрахунковому рахунку платника не було. Відповідач уважає, що позивачем не вчинено необхідних дій зі сплати самостійно узгодженого податкового зобов’язання.

Позиція інших учасників справи

  1. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

 

Рух касаційної скарги

  1. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 серпня 2017 року відкрив касаційне провадження у цій справі.
  2. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, яким Кодекс адміністративного судочинства (КАС) України викладено в новій редакції.
  3. Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України (у чинній редакції) визначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
  4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 9 квітня 2020 року призначив справу до розгляду.
  5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 квітня 2020 року справу за позовом ПрАТ «СК «С» до ДПІ про визнання протиправними та скасування рішення, податкової вимоги, зобов’язання вчинити певні дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
  6. Таке рішення колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду мотивувала необхідністю відступлення від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2004 року № 8/140.
  7. Верховний Суд України, розглянувши справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Ш» до Шосткинської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсною податкової вимоги, дійшов висновків, що визначальним для спірних правовідносин є те, з чиєї вини не відбулося повне внесення податку, збору (обов’язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. Коли це не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред’явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
  8. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що така позиція Верховного Суду України не враховує того, що в результаті неналежного виконання своїх обов’язків у договірних відносинах між клієнтом і банком одним із учасників негативні наслідки не повинні наставати для державного бюджету, тобто неперерахування податків з вини банку не може розцінюватись як автоматичне виконання обов’язків платником податків щодо сплати податку перед бюджетом.
  9. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 13 лютого 2020 року прийняла та призначила цю справу до розгляду у порядку письмового провадження.

 

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

  1. ПрАТ «СК «С» зареєстроване 18 листопада 1994 року Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради за № **** та знаходиться на податковому обліку у відповідача, місцезнаходження товариства: *****.
  2. На підставі пункту 54.1 статті 54, абзацу 4 пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу (ПК) України в уточнюючій податковій декларації з податку на доходи (прибуток) страховика за 2013 рік позивач розрахував та, відповідно, узгодив суму щомісячного авансового внеску з податку на прибуток у розмірі 253 116,00 грн, що підлягає сплаті протягом дванадцяти місяців, починаючи з березня 2014 року.
  3. Платіжним дорученням від 1 квітня 2014 року № *** ПрАТ «СК «С» сплатило зі свого рахунку № ******, відкритого в ПАТ «А», на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області суму авансового внеску з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 1 591 380,00 грн. Вказане платіжне доручення прийняте банком, що підтверджується його штампом.
  4. Згідно з банківською випискою по особових рахунках ПАТ «А», сформованою 2 квітня 2014 року, станом на 1 квітня 2014 року на банківському рахунку позивача були наявні грошові кошти у сумі 1 592 000,00 грн.
  5. Проте банківською установою платіжне доручення позивача від 1 квітня 2014 року № *** не виконане.
  6. Листом від 2 квітня 2014 року № ******* ПАТ «А» повідомило позивача щодо платіжного доручення з перерахування коштів до державного бюджету у розмірі 1 591 380,00 грн, зокрема, що для забезпечення технічної можливості повністю виконати зобов’язання банку з перерахування цієї суми ПАТ «А» просить розбити цей платіж на декілька більш дрібних, датованих однією датою, зробивши помітку «заміна на основі листа банку від 2 квітня 2014 року № *******», зі збереженням загальної суми до оплати.
  7. Листом від 30 квітня 2014 року позивач повідомив ДПІ про невиконання банківською установою платіжного доручення від 1 квітня 2014 року № ***.
  8. На це відповідач листом від 15 травня 2014 року № ******** повідомив, що кошти у сумі 1 591 380,00 грн згідно з платіжним дорученням від 1 квітня 2014 року № *** на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області не надходили.
  9. Позивач звернувся із скаргою до Управління Національного банку України в Полтавській області щодо невиконання ПАТ «А» платіжного доручення від 1 квітня 2014 року № ***.
  10. Листом від 23 травня 2014 року № ********* Управління Національного банку України в Полтавській області повідомило позивача про те, що за результатам розгляду скарги були виявлені порушення банком вимог законодавства та нормативних документів Національного банку України, у зв’язку з чим посадові особи банку були притягнуті до адміністративної відповідальності, а до самого банку був застосований захід впливу, передбачений чинним законодавством.
  11. У зв’язку з наявністю у позивача податкового боргу станом на 15 червня 2014 року відповідачем 16 червня 2014 року винесено на адресу ПрАТ «СК «С» податкову вимогу № * щодо сплати за узгодженим грошовим зобов’язанням авансового внеску з податку на прибуток страхових організацій у розмірі 97 690,00 грн. Одночасно відповідач повідомив, що з 1 травня 2014 року на будь­яке майно позивача розповсюджується право податкової застави, а на суму податкового боргу нараховується пеня та штрафи; майно, що перебуває у власності позивача, підлягає опису у податкову заставу; також зобов’язано позивача надати інформацію про майно й документи, необхідні для опису у податкову заставу, та про суму дебіторської заборгованості станом на звітну дату з переліком дебіторів.
  12. 17 червня 2014 року ДПІ прийняте рішення про опис майна позивача у податкову заставу.
  13. 18 червня 2014 року ДПІ складено запит № ** керівнику ПрАТ «СК «С», яким у зв’язку з наявністю у позивача податкового боргу станом на 13 червня 2014 року у сумі 97 690,00 грн вимагається його погасити або надати інформацію: про власне майно та документи, необхідні для його опису у податкову заставу з наведенням детальної характеристики кожного предмета (вага, метраж, розмір, вид, колір, товарний знак, проба, ­виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо), вартість (балансова на останню дату), його місцезнаходження; суму дебіторської заборгованості станом на звітну дату, перелік дебіторів (назва, код ЄДРПОУ, місце основної реєстрації та сума заборгованості).
  14. У той же час ПрАТ «СК «С» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПАТ «А» з вимогою про зобов’язання виконати платіжне доручення від 1 квітня 2014 року № ***.
  15. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року у справі № 904/3324/14 позовні вимоги ПрАТ «СК «С» задоволено: зобов’язано ПАТ «А» виконати платіжне доручення від 1 квітня 2014 року № *** та здійснити перерахування авансового внеску з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 1 591 380,00 грн з поточного рахунку ПрАТ «СК «С» на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська.
  16. Про це судове рішення позивач повідомив ДПІ листом від 24 липня 2014 року № **********.
  17. При цьому позивач, не погоджуючись із податковою вимогою, рішенням про опис майна у податкову заставу та запитом про погашення заборгованості або про надання інформації щодо наявності та опису майна, звернувся до суду із цим позовом.

 

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

  1. Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), окрім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов’язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контро­люючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов’язання та/або пені вважається узгодженою.
  2. Пунктом 57.1 статті 57 ПК України визначено, що платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.
  3. Відповідно до пункту 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
  4. Так, статтею 22 Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що ініціювання переказу здійснюється, зокрема, за платіжним дорученням. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту.
  5. Верховний Суд України, вирішуючи спір за аналогічних обставин, врегульованих релевантними нормами права, у постанові від 6 квітня 2004 року № 8/140 дійшов висновку, що у разі невиконання банком платіжного доручення на перерахування податку відповідальність не може наставати для платника. Визначальним при вирішенні спору за таких обставин про скасування податкової вимоги є те, з чиєї вини не відбулося повне внесення податку до бюджету або державного цільового фонду. Коли таке незарахування не є наслідком вин­них дій платника, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред’явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
  6. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України, з огляду на таке.

Обґрунтування відступу від правової позиції Великою Палатою Верховного Суду та оцінка позовних вимог

  1. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Chapman v. the United Kingdom», заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
  2. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
  3. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
  4. З метою встановлення чіткого критерію застосування судами пункту 129.6 статті 129 ПК України Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2004 року № 8/140, зазначаючи таке.
  5. Згідно з пунктами 36.1 та 36.5 статті 36 ПК України податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов’язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
  6. Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов’язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк.
  7. Пунктом 14.1.175 статті 14 ПК України передбачено, що податковий борг — це сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання.
  8. Пунктом 14.1.153 статті 14 ПК України визначено, що податкова вимога — це письмова вимога контро­люючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
  9. Положеннями статті 59 ПК України установлено, що в разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення­рішення.
  10. З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що внаслідок невиконання податкового зобов’язання зі сплати самостійно визначеного авансового внеску з податку на прибуток у позивача утворилася податкова заборгованість.
  11. За загальним правилом відповідальність за неналежне виконання податкового обов’язку несе платник.
  12. Це визначено статтею 109 ПК України, відповідно до якої податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
  13. Статтею 111 ПК України визначені види відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
  14. Пунктом 126.1 статті 126 ПК України визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.
  15. Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
  16. Таким чином, у ПК України під відповідальністю за несвоєчасну сплату самостійно визначеного податкового зобов’язання розуміється застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
  17. Разом із тим положення статті 129 ПК України містять застереження щодо застосування до платника відповідальності за неналежне виконання податкового зобов’язання.
  18. Як уже зазначалося пунктом 129.6 статті 129 ПК України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду.
  19. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
  20. Таким чином, платник звільнений від відповідальності у вигляді штрафу та/або пені за порушення строків або неповний обсяг перерахованого податкового зобов’язання у разі, якщо такі дії/або бездіяльність вчинені обслуговуючим його банком, оскільки вини та/або умислу у невчасній чи не в повному обсязі сплаті податкового зобов’язання у діях платника у цьому випадку немає.
  21. Водночас відповідно до пункту 113.2 статті 113 ПК України застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов’язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.
  22. Із загальних положень статті 38 ПК України також випливає, що належним виконанням податкового зобов’язання є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань.
  23. Таким чином, звільнення платника від відповідальності за порушення строків погашення податкового зобов’язання не свідчить про звільнення від обов’язку виконати податкове зобов’язання.
  24. Крім того, слід звернути увагу і на положення статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до яких переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
  25. Наведена норма також свідчить про те, що належним виконанням податкового зобов’язання шляхом ініціювання платником переказу є надходження коштів від платника на відповідний казначейський рахунок.
  26. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступає від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2004 року № 8/140, та зазначає про те, що у разі несвоєчасного або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов’язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов’язку сплатити в повному обсязі податкове зобов’язання.
  27. З огляду на те, що оспорювана позивачем податкова вимога не є формою чи видом притягнення платника до відповідальності (не є за своєю суттю фінансовою санкцією у вигляді штрафу та/або пені), а свідчить про необхідність погашення суми податкового зобов’язання, відтак немає підстав і для її скасування, оскільки податкове зобов’язання на момент її винесення податковим органом належно виконане не було.
  28. Крім того, саме у платника податків, а не у відповідного державного органу, існували договірні відносини із банком, цей банк в даному випадку надавав платнику податків відповідні банківські послуги, як контрагент по господарському договору про банківське обслуговування. Позивач був вільний у виборі відповідного контрагенту (банку) для здійснення зберігання та переказів його коштів, тому невиконання своїх обов’язків банком­контрагентом відноситься до комерційних ризиків позивача, і не може бути перекладено на державу.
  29. Виходячи з викладеного, відсутні підстави і для задоволення решти позовних вимог.
  30. Так, пунктом 14.1.155 статті 14 ПК України визначено, що податкова застава — це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов’язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.
  31. Відповідно до підпункту 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, — з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.
  32. Пунктом 89.2 статті 89 ПК України передбачено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь­яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
  33. Таким чином, з огляду на несплату в установлений строк позивачем самостійно визначеної суми грошового зобов’язання та, відповідно, утворення податкової заборгованості податковим органом правомірно застосовано податкову заставу.
  34. Відповідно до пункту 73.3 статті 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контро­люючі органи функцій, завдань та її документального підтвердження. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб’єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: зокрема, за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства.
  35. Виходячи із загальних положень статті 126 ПК України несплата узгодженої суми грошового зобов’язання та/або авансових внесків з податку на прибуток є порушенням правил сплати (перерахування) податків, відтак — надає контролюючому органу встановлене статтею 73 ПК України право на отримання інформації за письмовим запитом.
  36. Крім того, відповідно до пункту 89.4 статті 89 ПК України, у разі якщо платник податків, зокрема, не подає документів, необхідних для опису майна у податкову заставу, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.
  37. З огляду на те, що ДПІ правомірно прийнято рішення про опис майна у податкову заставу внаслідок порушення позивачем обов’язку зі сплати самостійно визначеної суми грошового зобов’язання, то контро­люючий орган має право і на одержання інформації щодо майна позивача, яким така застава може бути забезпечена.
  38. Окрім того, виходячи із наявності у позивача податкової заборгованості зі сплати самостійно визначеної суми грошового зобов’язання, у ДПІ немає підстав для внесення до інформаційних систем органів доходів і зборів даних про належне виконання позивачем податкового зобов’язання, а саме — сплату авансового внеску з податку на прибуток за 2014 рік у розмірі 1 591 380,00 грн за платіжним дорученням від 1 квітня 2014 року № ***.

 

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

  1. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність винесеної відповідачем податкової вимоги від 16 червня 2014 року № * та про наявність підстав для задоволення решти позовних вимог.
  2. Доводи скаржника щодо правомірності та законності своїх дій при винесенні податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
  3. Відтак, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

  1. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині.
  2. За змістом частин 1 та 3 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню.

 

Висновки щодо розподілу судових витрат

  1. Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
  2. Новий розподіл судових витрат, виходячи зі змісту статті 139 КАС України, відбувається у разі повного або часткового задоволення позовних вимог судом апеляційної або касаційної інстанції, однак, цією постановою Велика Палата Верховного Суду ухвалила відмовити у задоволенні позовних вимог, тому новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду постановила:

  1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Соборному районі м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області задовольнити.
  2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року скасувати.
  3. У задоволенні позовних вимог ПАТ «Страхова компанія «С» відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

 

(Постанова Верховного Суду від 1 липня 2020 року. Справа № 804/4602/16. Суддя­доповідач — Князєв В.С. Судді — Анцупова Т.О., Бакуліна С.В., Власов Ю.Л., Гриців М.І., Гудима Д.А., Єленіна Ж.М., Золотніков О.С., Кібенко О.Р., Лобойко Л.М., Лященко Н.П., Прокопенко О.Б., Рогач Л.І., Ткачук О.С., Уркевич В.Ю., Яновська О.Г.)

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA