Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши 27 серпня 2020 року у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу гр­на П. на постанову Донецького апеляційного суду від 3 грудня 2019 року, встановив таке.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року гр­н П. звернувся до суду з позовом до гр­ки К. про визнання спадкоємцем четвертої черги, надання права на спадкування разом зі спадкоємцями першої черги.

Позов мотивовано тим, що * року померла його дружина, гр­ка Д. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді домоволодіння за адресою *. Він постійно проживав разом із померлою гр­кою Д. з 1991 року як чоловік та жінка, прописаний у спірному домоволодінні, вів з гр­кою Д. за її життя спільне господарство, робив поточний ремонт, оплачував комунальні послуги. Факт проживання однією сім’єю з гр­кою Д. як чоловіка та жінки встановлено рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя, яке набуло чинності. Через похилий вік і важкі захворювання гр­ка Д. перебувала в безпорадному стані, потребувала постійного стороннього догляду, додаткової матеріальної допомоги, так як була пенсіонеркою. Позивач доглядав за гр­кою Д., усі свої доходи він витрачав на їжу та ліки, яких потребувала його жінка, бо в неї була мала пенсія, а також був змушений постійно економити на своєму лікуванні та харчуванні.

Просив з урахуванням уточнених позовних вимог визнати його спадкоємцем четвертої черги після смерті гр­ки Д., померлої * року, на спадкове майно у вигляді домоволодіння за адресою * та надати йому право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 червня 2017 року позов­ні вимоги гр­на П. до гр­ки К. про визнання спадкоємцем четвертої черги, надання права спадкування разом із спадкоємцями першої черги задоволено.

Визнано гр­на П. спадкоємцем четвертої черги після смерті гр­ки Д., померлої * року.

Надано гр­ну П. право на спадкування після смерті гр­ки Д., померлої * року, разом із спадкоємцями першої черги.

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 липня 2017 року виправлено допущену описку у другому та третьому абзацах резолютивної частини рішення (вступна та резолютивна частини) Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 червня 2017 року за позовом гр­на П. до гр­ки К. про визнання спадкоємцем четвертої черги, надання права спадкування разом із спадкоємцями першої черги та визнано правильним прізвище померлої «гр­ка Л.».

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що оскільки рішенням суду встановлений факт проживання позивача однією сім’єю з гр­кою Д. не менш як п’ять років, за ним слід визнати право на спадкування за законом четвертої черги спадкоємців за законом. Позивач має право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги, тому що протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав різноманітну допомогу спадкодавцеві гр­ці Д., яка через похилий вік, тяжку хворобу була у безпорадному стані.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 3 грудня 2019 року апеляційну скаргу гр­ки К., яка підписана представником гр­ном Р., задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 червня 2017 року в частині задоволення позовних вимог гр­на П. до гр­ки К. про надання права спадкування разом зі спадкоємцями першої черги скасоване.

У задоволенні позовних вимог гр­на П. до гр­ки К. про надання права спадкування разом зі спадкоємцями першої черги відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сама по собі обставина, що позивач зі спадкодавцем проживали однією сім’єю, були пов’язані спільним побутом та мали спільний бюджет, не дає підстав вважати, що позивач матеріально забезпечував гр­ку Д. та набув право на спадкування зі спадкоємцями першої черги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі гр­н П., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 3 грудня 2019 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 червня 2017 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що заявник протягом тривалого часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав іншу допомогу спадкодавцю, а тому має право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги. Посилався на те, що апеляційний суд проігнорував покази свідків, які повідомили суду про те, що гр­ка Д. протягом останніх років перед смертю фактично втратила зір, через що не могла без сторонньої допомоги.

<…>

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору дарування від 24 червня 1996 року, посвідченого Другою Маріупольською державною нотаріальною конторою, за реєстром № ***, гр­ці Д. на праві приватної власності належав житловий будинок за адресою **.

* року гр­ка Д. померла.

Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді вище­вказаного житлового будинку.

Згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № ****, виданого 9 вересня 2015 року Третьою Маріупольською державною нотаріальною конторою, зареєстрована спадкова справа № *****. Після смерті гр­ки Д. відповідач гр­ка К. звернулася із заявою від 30 червня 2015 року вх. № ****** до Третьої Маріупольської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті гр­ки Д.

Позивач гр­н П. також звернувся з відповідною заявою від 9 вересня 2015 року вх. № ******* до Третьої Маріупольської державної нотаріальної контори.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 лютого 2016 року встановлено факт сумісного проживання однією сім’єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а саме — гр­ки Д., померлої * року, та гр­на П. з 1991 року по день її смерті * року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі пов­но і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 Цивільного кодексу (ЦК) України):

— перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той із подружжя, який його пережив, та батьки;

— друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

— третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;

— четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини;

— п’ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції, як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина 2 статті 1258 ЦК України) та «зміну суб’єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина 2 статті 1258 ЦК України) стосується другої­п’ятої черг і пов’язується із такими негативними юридичними фактами, як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб’єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти, як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина 2 статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв’язку при усиновленні (частина 3 статті 1260 ЦК України). Зміна суб’єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої­п’ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім’єю не менше як п’ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше як п’ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

За змістом частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь­якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження — прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1–3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п’яти вищезазначених обставин.

Проте позивачем не доведено наявності зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є її процесуальним обов’язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.

Так, у справі, яка переглядається, встановлено, що спадкодавець гр­ка Д. з 18 січня 2012 року по 11 березня 2015 року обслуговувалась відділенням надання благодійної допомоги та реалізації міських соціальних програм територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Приморського району м. Маріуполя. У 2014 році отримала матеріальну допомогу за рахунок коштів державного бюджету у розмірі 475 грн. Гр­ка Д. отримувала пенсію, яка була рівнозначною з пенсією гр­на П. Самостійно забезпечувала умови свого життя, не потребувала стороннього догляду, допомоги та піклування.

Факт надання позивачем матеріальної допомоги спадкодавцю обґрунтовувався лише показами свідків гр­на В., гр­на О., гр­ки С., гр­на Ш., гр­ки М., гр­ки Х. При цьому доводи касаційної скарги щодо неврахування судами цих показів не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки апеляційний суд ухвалив рішення на основі оцінки всієї сукупності наданих сторонами доказів.

Доводи касаційної скарги позивача про те, що він тривалий час опікувавсь спадкодавцем та надавав допомогу, не може бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини 2 статті 1259 ЦК України, без установлення сукупності всіх юридичних фактів, обумовлених даною нормою.

Під час розгляду справи позивачем не надано належних доказів, які б давали йому право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення апеляційного суду, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права й зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

— касаційну скаргу гр­на П. залишити без задоволення;

— постанову Донецького апеляційного суду від 3 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року. Справа № 266/2391/16. Суддя­доповідач — Воробйова І.А. Судді — Лідовець Р.А., Черняк Ю.В.)