Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши 1 вересня 2020 року у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального підприємства «Управляюча муніципальна компанія «Ц» Хмельницької міської ради на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, встановив таке.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року гр­ка Л. звернулася до суду з позовом до комунального підприємства «Управляюча муніципальна компанія «Ц» Хмельницької міської ради (КП «УМК «Ц»), в якому просила зобов’язати відповідача виключити з обліку по її особовому рахунку заборгованість попередніх власників квартири за період до 3 серпня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що згідно з договором купівлі­продажу від 3 серпня 2018 року вона є власником квартири за адресою *. 6 листопада 2018 року на її письмове звернення отримала від відповідача відповідь про те, що заборгованість за спожиті послуги за вказаною квартирою станом на 1 листопада 2018 року складала 5 368,74 грн. При цьому відповідач посилався на частину 3 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» про те, що у разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення новий власник набуває усіх обов’язків попереднього власника як співвласника.

Вказувала, що відповідач безпідставно нарахував їй заборгованість попередніх власників квартири, яка виникла до моменту придбання нею квартири.

Враховуючи, що вона лише в серпні набула право власності на квартиру на підставі договору купівлі­продажу від 3 серпня 2018 року і до цього моменту не була споживачем послуг відповідача за вказаною адресою, відповідно і не отримувала таких послуг від відповідача, а тому дії відповідача щодо переведення на неї заборгованості за період до 3 серпня 2018 року є неправомірними і порушують її інтереси як споживача.

З урахуванням наведеного гр­ка Л. просила суд позов­ні вимоги задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року позовні вимоги гр­ки Л. задоволено. Зобов’язано КП «УМК «Ц» виключити з обліку по особовому рахунку гр­ки Л. за квартирою за адресою * заборгованість попередніх власників квартири за період до 3 серпня 2018 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зобов’язання з оплати комунальних послуг виникли у позивача з часу придбання у власність вказаної квартири та початку користування цими послугами. При цьому відповідач не навів доказів виникнення у позивачки зобов’язань по погашенню заборгованості за житлово­комунальні послуги, яка виникла у попереднього власника квартири. При цьому позивачка борг попереднього власника квартири не визнавала, а пізніше сплачувала житлово­комунальні послуги у більшому розмірі, але це була її власна заборгованість.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу КП «УМК «Ц» залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськ­районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року залишене без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог гр­ки Л., а посилання відповідача на положення частини 3 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», якою передбачено, що у разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення новий власник набуває усіх обов’язків попереднього власника як співвласника, є необґрунтованими, так як у зазначеній нормі мова не йде про обов’язок позивача відшкодовувати борги попередніх власників квартири. Крім того, у договорі купівлі­продажу від 3 серпня 2018 року зазначено, що заборгованість за комунальні послуги та послуги газо­, водо­, електропостачання на час купівлі­продажу квартири відсутні. При цьому відповідач вказану обставину в судовому засіданні не оспорював.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2020 року КП «УМК «Ц» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог гр­ки Л.

<…>

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди непов­но з’ясували обставини справи та дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог гр­ки Л., неправомірно ототожнили комунальні послуги та пос­луги з управління будинком, перелік яких зазначено у статті 5 Закону України «Про житлово­комунальні пос­луги».

Вказує, що правовідносини щодо надання послуг з управління багатоквартирними будинками врегульовані Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який набув чинності 1 липня 2015 року.

У житловому будинку за адресою * створене об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) «В» і відповідно до згаданого вище Закону та Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» між КП «УМК «Ц» та ОСББ «В» укладено договір про надання послуг управління багатоквартирним будинком.

Зазначає, що відповідно до частини 3 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» у разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення новий власник набуває всіх обов’язків попереднього власника як співвласника. Аналогічні вимоги викладені у пункті 22 Договору, укладеному між КП «УМК «Ц» та ОСББ «В».

Крім того, вказує, що позивачем у листопаді 2018 року та січні 2019 року проводились оплати за надані послуги на суми відповідно 1 049,67 грн та 699,78 грн при місячному нарахуванні 349,89 грн, тому вважає, що позивачем було визнано заборгованість відповідно до статті 264 Цивільного кодексу (ЦК) України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року гр­ка Л. подала до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що доводи касаційної скарги необґрунтовані, оскільки оплату за надані житлово­комунальні послуги вона проводить щомісячно згідно з вимогами законодавства, а відповідачем не наведено належних доказів того, що у позивача виникло зобов’язання по оплаті послуг, які вона фактично не отримувала, за період з березня 2015 року по липень 2018 року включно, так як у цей період вона не була ні споживачем послуг, ні власником квартири. Зазначає, що дія Договору від 10 жовтня 2018 року про надання послуг управління багатоквартирним будинком, укладеного між КП «УМК «Ц» та ОСББ «В», не поширюється у часі на період з березня 2015 року по липень 2018 року. При цьому вказує, що посилання відповідача про те, що вона визнала свій борг відповідно до статті 264 ЦК України є безпідставним, оскільки сплата відбулася за фактично використані нею послуги, а не за пос­луги попереднього власника квартири.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3 серпня 2018 року гр­ка Л. набула право власності на квартиру за адресою *, що підтверджується договором купівлі­продажу від 3 серпня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу гр­кою Т., зареєстрованого в реєстрі за № **.

6 серпня 2018 року гр­ка Л. зареєстрована за адресою *.

Із витягу з особистого рахунку за вказаною адресою вбачається заборгованість у розмірі 5 368,74 грн за житлово­комунальні послуги за період до 3 серпня 2018 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

8 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460­IХ.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року заявник зазначає відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга КП «УМК «Ц» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі пов­но і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статей 66, 67, 162 Житлового кодексу України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово­комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово­комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово­комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов’язок споживача оплачувати житлово­комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов’язані оплатити житлово­комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Крім того, відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.

Частиною 2 статті 382 ЦК України встановлено, що всі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче­огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Таким чином, новий власник майна не зобов’язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов’язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна суд повинен відмовляти в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник.

При цьому договір купівлі­продажу від 3 серпня 2018 року, згідно з яким позивачка стала власником спірної квартири, не містить застережень про переведення боргу попереднього власника й не містить згоди кредитора на таку заміну, що узгоджується з положеннями статті 520 ЦК України (заміна боржника у зобов’язанні).

Верховний Суд вважає, що посилання касаційної скарги на Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а саме — на частину 3 статті 7, є безпідставним.

Згідно із преамбулою цього Закону України він визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов’язані з реалізацією прав та виконанням обов’язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.

Стаття 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» присвячена обов’язкам співвласників багатоквартирного будинку.

Положеннями цієї статті є встановлення у її частині 2 правила, відповідно до якого кожний співвласник несе зобов’язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Крім того, частина 3 цієї ж статті передбачає, що у разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення набуття новим власником усіх обов’язків попереднього власника як співвласника.

Тлумачення наведеної норми права у системному зв’язку з приведеними вище нормами надає можливість дійти виснов­ку про те, що у даному випадку йдеться про перехід від попереднього власника до нового власника обов’язків саме як співвласника багатоквартирного будинку, передбачені законом, а не боргів попереднього власника з оплати за житлово­комунальні послуги.

Тобто з моменту переходу права власності на квартиру попередній власник втрачає права і обов’язки співвласника багатоквартирного будинку, а новий власник набуває прав і обов’язків співвласника такого будинку. Адже згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов’язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов’язку покупця квартири сплачувати борги поперед­ніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово­комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі­продажу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, переглянувши судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги виснов­ків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовляється, то судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи в касаційному порядку, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

— касаційну скаргу комунального підприємства «Управляюча муніципальна компанія «Ц» Хмельницької міської ради залишити без задоволення;

— рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 1 вересня 2020 року. Справа № 686/6276/19. Головуючий — Луспеник Д.Д. (суддя­доповідач). Судді — Воробйова І.А., Гулько Б.І., Лідовець Р.А., Черняк Ю.В.)