Вхідний контроль — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Судовий вісник № 8-9 (172-173) » Вхідний контроль

Вхідний контроль

Попередній конституційний контроль може бути корисним у тих випадках, коли є потреба отримати кваліфіковану оцінку майбутнього закону з боку Конституційного Суду України, вважає постійний представник парламенту в КСУ Ольга Совгиря
«Реформа Конституційного Суду України, безумовно, якраз і є одним із тих питань, яке наразі особливо актуальне і потребує вирішення із залученням представників юридичної спільноти», — відзначила Ольга Совгиря

Початок нового сезону завжди передбачає появу нових цілей, планів та викликів. Конституційний Суд України (КСУ) не є винятком. Останнім часом будучи постійно обговорюваним правовою спільнотою, КСУ став об’єктом спорів і гарячих дискусій. Чого ж чекати від цієї інституції на початку нового робочого сезону? Чи потребує КСУ реформування та які подання розглядатиме в першу чергу? На ці та інші запитання відповіді дала народний депутат України IX скликання, заступник голови Комітету з питань правової політики, постійний представник Верховної Ради України у КСУ Ольга Совгиря.

 

— Пані Ольго, які виклики, на вашу думку, стоять перед КСУ на початку нового робочого сезону?

— На сьогодні на розгляді КСУ перебуває низка конституційних подань, які стосуються різних сфер суспільних інтересів.

У першу чергу це, звісно, перегляд Конституційним Судом України конституційності всієї антикорупційної платформи: на розгляді суду перебувають подання, в яких оскаржується конституційність електронного декларування, в тому числі для осіб, уповноважених на виконання функцій держави, Законів України «Про Вищий антикорупційний суд» та «Про Національне антикорупційне бюро України».

Реалізація в Україні ефективної антикорупційної політики є одночасно предметом зобов’язань України як перед міжнародними партнерами, так і своїми ж громадянами. Адже, наприклад, на парламентських виборах 2019 року не було жодної політичної партії, яка не відводила б у своїй програмі важливого місця боротьбі з корупцією.

Іншим важливим питанням є земельна реформа, проведення якої в Україні відкладалось десятиліттями, що, в тому числі, стало передумовою для ухвалення Європейським судом з прав людини рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (скарги № 846/16 та № 1075/16), в якій суд, по суті, вказав на необхідність проведення в Україні системної реформи для усунення встановлених порушень прав і свобод людини.

Не можна також не згадати про те, що Конституційний Суд України продовжує розгляд подань щодо конституційності зняття депутатської недоторканності, люстрації, закону про забезпечення функціонування української мови як державної тощо.

Вирішення цих та інших справ, безумовно, матиме низку короткострокових і довгострокових наслідків, які суттєво визначатимуть подальшу політику України в ряді сфер, впливатимуть на співпрацю України з міжнародною спільнотою.

— На вашу думку, коли парламент дійде до всіх схвалених КСУ змін до Конституції України (зокрема, що стосуються адвокатури і перейменування областей тощо)?

— Внесення змін до Конституції України є складним процесом та включає, окрім юридичної, невід’ємну політичну складову. Щодо законопроєкту про адвокатуру, то він був схвалений попередньо парламентом та очікує на остаточне прийняття 300 голосами народних депутатів України.

 

— Як ви вважаєте, чи можливо наперед звертатися до КСУ за консультативними висновками щодо законопроєктів?

— Практика попереднього конституційного контролю, за якою конституційність закону оцінюється до набуття ним чинності, не є новелою і функціонує в різних країнах Європи, зокрема в Італії, Польщі, Румунії, Франції тощо.

І хоча цей метод конституційного контролю має свої «сильні» сторони, проте в цілому не можна говорити про його перевагу порівняно із наступним конституційним контролем. Потрібно враховувати, що на етапі проєктування закону може бути складно встановити його недоліки, у тому числі і його невідповідність положенням Конституції України, адже не завжди можна встановити і розумною мірою передбачити те, як закон буде застосовуватись у майбутньому і яким чином його ухвалення може негативно вплинути на дотримання прав і свобод людини і громадянина. І це, до речі, є аргументом на користь того, що далеко не завжди визнання закону неконституційним з боку Конституційного Суду України свідчить про умисел законодавця порушувати права і свободи громадян або втручатись у діяльність і незалежність інших гілок влади.

Саме практика застосування закону, в першу чергу судами загальної юрисдикції, дає змогу знайти його «слабкі» місця. Як приклад можна навести судову реформу 2016 року. Під час внесення змін до Конституції України передбачалось перейменування Верховного Суду України (ВСУ) шляхом виключення з його назви слова «Україна». На етапі подання законопроєкту в пояснювальній записці зазначалось, що причиною перейменування є позбавлення механічної адаптації назви Верховного Суду під час набуття Україною незалежності (коли Верховний Суд УРСР був перейменований на Верховний Суд України). Проте вже в подальшому, коли законопроєкт отримав позитивний висновок Конституційного Суду України і був прийнятий парламентом, така зміна назви стала підставою для ліквідації ВСУ з фактично утворенням нового суду, що через чотири роки було визнано неконституційним в окремих ­аспектах.

Ця ситуація є показовим прикладом обмежень, які витікають із попереднього конституційного контролю.

У цьому аспекті, звісно, не можна не відзначити загалом високу ефективність концепції конституційної скарги. Адже під час розгляду конституційної скарги КСУ має можливість оцінювати порушення в результаті застосування закону прав і свобод людини не абстрактно, як це має місце під час розгляду ним конституційних подань, а на прикладі конкретної ситуації.

З іншого боку, попередній конституційний контроль може бути корисним у тих випадках, коли є потреба отримати саме кваліфіковану оцінку майбутнього закону з боку Конституційного Суду України, коли ще на етапі проєктування закону є серйозна дискусія про його подальшу відповідність нормам Конституції України.

У будь­якому разі потрібно враховувати, що повноваження КСУ вичерпно визначаються Конституцією України і наразі попередній конституційний контроль передбачений лише в чітко визначених випадках. Інакше кажучи, для отримання попередніх консультативних висновків Суду щодо поточного законодавства необхідно вносити зміни до Основного Закону. Тому наразі ми вважаємо за потрібне сфокусуватись на удосконаленні тієї форми конституційного контролю, яку передбачає Конституція України в чинній редакції.

 

— Чи готові ви співпрацювати з експертним середовищем (адвокатами, суддями, бізнесом) для усунення точкових недоліків законодавства, на які КСУ вказує у своїх рішеннях?

— Як уже було зазначено раніше, на етапі законопроєктної роботи може бути вкрай важко прорахувати всі можливі наслідки, «сильні» і «слабкі» сторони майбутнього закону. Адже кожен закон діє і застосовується не у «вакуумі», а в поєднанні з рядом інших як національних, так і міжнародних актів. Положення закону певною мірою можуть «уточнюватись» уже в ході застосування, зокрема шляхом його інтерпретації через призму практики міжнародних судів, що може мати наслідком певну зміну того сенсу, який закладався в нього від початку.

Саме тому ми вітаємо залучення практиків до законопроєктної роботи для того, щоб у юридичного середовища не виникало проблем із застосуванням ухвалених законів і, відповідно, не виникало потреби знову і знову повертатись до уточнення законодавчого врегулювання в тих чи інших сферах.

Комітет з питань правової політики вже зараз співпрацює і з адвокатами, і з суддями, але, звісно, завжди є запит на залучення до співпраці якомога більшої кількості фахових спеціалістів з різних галузей.

— Чи є потреба у реформі КСУ? І якщо так, то які зміни, на вашу думку, доречні?

— Реформа Конституційного Суду України, безумовно, якраз і є одним із тих питань, яке наразі особливо актуальне та потребує вирішення із залученням представників юридичної спільноти — науковців, суддів, адвокатів.

По­перше, це, звісно, проблема дотримання строків розгляду справ КСУ. Хоча закон і встановлює чіткі строки для ухвалення рішення у справі, але дотримуються вони, швидше, у виняткових випадках. Навіть на сьогодні на розгляді в суді і досі перебувають конституційні подання, які надійшли до суду ще в 2014–2015 роках і за якими суд і досі не ухвалив рішень. Це при тому, що відтоді склад суду вже суттєво оновився.

Ця проблема має наслідком і загалом невисоку статистику щодо кількості ухвалюваних судом рішень, у першу чергу, порівняно із статистикою діяльності конституційних судів інших країн Європи із наближеними правовими системами. Незважаючи на надання Конституційному Суду України великої свободи розсуду при вирішенні справ, ми досі чуємо критику суду щодо його недостатньої «присутності» в юридичній спільності, адже завжди є нагальні юридичні питання і конфлікти, на вирішення яких очікують як адвокати, так і судді судів загальної юрисдикції, але які не знаходять свого вирішення у КСУ.

Не менш складною є і проблема дос­тупу до Конституційного Суду України. Наразі єдиною формою безпосереднього звернення громадян до цього суду є конституційна скарга, яка в цілому є досить ефективним засобом юридичного захисту порушених прав і свобод людини. Проте представники юридичної спільноти справедливо звертають увагу на ускладненість функціонування цього інституту.

За статистикою, суд відкриває провадження за двома­чотирма конституційними скаргами зі ста, тобто понад 95 % конституційних скарг визнаються неприйнятними ще на етапі їх подання. При цьому адвокати і юристи також скаржаться на низький рівень мотивування ухвал про відмову у відкритті провадження за конституційними скаргами, в більшості випадків з таких ухвал узагалі не можна зрозуміти, в чому конкретно полягали недоліки скарги.

У цьому аспекті можна погодитись із твердженнями про те, що такі й деякі інші практики Конституційного Суду України є сумнівними навіть з точки зору поваги до скаржників, адже написання конституційної скарги може бути досить складним, затратним з точки зору сил і часу процесом, а тому навіть у разі визнання скарги безпідставною чи недостатньо мотивованою скаржники мають право отримати достатньою мірою детальні пояснення з цього приводу.

Наразі на базі Комітету з питань правової політики вже напрацьована концепція реформи Конституційного Суду України, яка включає удосконалення положень Закону України «Про Конституційний Суд України» в ряді аспектів — щодо розгляду конституційних подань і скарг, дотримання строків розгляду справ, вимог до мотивування рішень і ухвал тощо. Тому, звісно, після розробки законопроєктів щодо реформи Конституційного Суду України вони будуть обговорюватись із представниками юридичної спільноти з метою якісного удосконалення засад діяльності суду, підвищення ефективності його роботи і полегшення порядку звернення до нього з боку громадян.

 

(Бесіду вела Альона СТУЛІНА,
«Судовий вісник»)

 

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA