Практичне виконання — PRAVO.UA
прапор_України
2024

Генеральний партнер 2024 року

Видавництво ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
Головна » Судовий вісник № 8-9 (172-173) » Практичне виконання

Практичне виконання

Практичне виконання

Позитивною є поступова поява судової практики та позицій Верховного Суду з питань застосування та виконання арбітражних угод судами України
Аналізуючи умови арбітражного застереження, суд тлумачить незначні помилки в назві арбітражних установ на користь міжнародного комерційного арбітражу

Реформа процесуального законодавства України (Закон України № 2147­VІІІ від 3 жовтня 2017 року) започаткувала так звану проарбітражну політику при застосуванні та виконанні арбітражних угод судами України.

Однак на практиці досі виникають спірні питання щодо «арбітрабельності» спорів та можливості визнання та виконання вже ухвалених іноземних арбітражних рішень.

Позитивною є поступова поява судової практики та позицій Верховного Суду (ВС) з цих питань.

Неточності в назві

У постанові від 3 вересня 2019 року у справі № 904/927/18 Верховний Суд (ВС) висловив правову позицію щодо тлумачення неточностей у назвах арбітражних установ в арбітражних угодах, яка кореспондується з раніше висловленою позицією суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 904/4384/17 та висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28 серпня 2018 року у справі № 906/493/16.

У справі № 904/927/18 відповідач подав до господарського суду клопотання про закриття провадження у справі з посиланням на наявність арбітражного застереження, щодо якого спори підлягають розгляду у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово­промисловій палаті (ТПП) Австрії, у Відні.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача, посилаючись на те, що вказане застереження не може бути виконане сторонами через неправильно зазначений суд, до якого треба звертатись сторонам.

Розглядаючи цю справу, ВС залишив у силі постанову апеляційного суду щодо закриття провадження у справі з підстав наявності арбітражної угоди та зробив такий висновок: «…враховуючи, що в арбітражному застереженні у контракті є вказівка на місце проведення розгляду справи, а в матеріалах справи наявні відомості щодо існування Міжнародного арбітражного органу, який знаходиться у м. Відні, Австрія, до якого треба було звертатись сторонам для розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість виконання зазначеного в контракті арбітражного застереження, а тому суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про неможливість виконання арбітражного застереження, викладеного у пункті 11.3 контракту».

Підсумовуючи зазначене, суд касаційної інстанції зауважує, що, аналізуючи умови арбітражного застереження, суд повинен тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв’язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи (пункт 22 постанови від 3 вересня 2019 року).

Окремо суд висловив позицію щодо підсудності українським судам справ з іноземним елементом: «…за змістом пункту 7 частини 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» та частини 1 статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суди можуть приймати до свого провадження та розглядати справи з іноземним елементом, однак наведене не стосується тих випадків, коли між сторонами спору укладено арбітражну угоду, яка є дійсною, не втратила чинність та щодо якої не встановлено неможливості її виконання, оскільки суд, … зобов’язаний, якщо будь­яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу» (пункт 21 постанови).

За місцем знаходження

Постановою від 17 березня 2020 року у справі № 907/930/15 ВС задовольнив касаційну скаргу позивача, мотивовану тим, що цей спір не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, оскільки частиною 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України встановлено, що спори, які виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються судом за місцезнаходженням майна, а пунктом 1 частини 1 статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» (у сукупності зі статтею 366 ГПК України) визначено, що підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом, зокрема, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу для продовження розгляду, Верховний Суд зробив такий висновок: «як національним законодавством, так і міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено, що позови суб’єктів господарювання про право власності на нерухоме майно розглядаються виключно судом тієї держави, на території якої знаходиться майно».

Тягар доведення

Постановою від 9 січня 2020 року у справі № 761/46285/16­ц ВС відмовив у задоволенні касаційної скарги відповідача, мотивованої порушенням публічного порядку, та зробив такий висновок з цього приводу: «…застереження про порушення публічного порядку як підстава для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення є своєрідним механізмом, який закріплює пріоритет державних інтересів над приватними, охороняє публічний порядок держави від будь­яких негативних впливів на нього. Застереження про публічний порядок у міжнародному праві не допускає визнан­ня на території держави рішення арбітражного суду, якщо в результаті його виконання буде вчинено дії, які прямо заборонені законом або заподіюють шкоду суверенітету чи безпеці держави. […]

Боржником не доведено, що визнан­ня та виконання арбітражного рішення вплине на суспільні, економічні та ­соціальні основи діяльності держави Україна або в результаті його виконання будуть вчинені дії, які прямо заборонені законодавством України або заподіюють шкоду суверенітету чи безпеці держави Україна».

Спір вичерпаний

Спір у справі № 910/17566/17 виник у зв’язку з невиконанням боржником (відповідачем) арбітражного рішення, попередньо визнаного на території України. Тому позивач звернувся з позовом про стягнення боргу та інфляційних втрат за порушення виконання грошового зобов’язання, передбаченого арбітражним рішенням.

У своїй постанові від 15 січня 2019 року у справі № 910/17566/17 ВС дійшов висновку, що арбітражне застереження не підлягає застосуванню з таких підстав: «правовідносини у даній справі стосуються питання щодо невиконання саме судового рішення міжнародного арбітражу, яке визнане та прийняте для виконання на території України, в частині застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України, а тому арбітражне застереження у даному конкретному випадку не може бути застосоване, оскільки обставини стосуються особливостей виконання рішення міжнародного арбітражу відповідно до законодавства України».

Не залишати

Поки не вирішеною на рівні судів касаційної інстанції є ситуація, коли за наявності арбітражного застереження у договорі одна зі сторін звертається з позовом, який стосується позадоговірних зобов’язань (наприклад, про стягнення збитків), або віндикаційним позовом.

На практиці, відповідачами у таких спорах часто подаються заяви про залишення позову без розгляду з підстав наявності арбітражного застереження, які іноді задовольняються судами.

Київський апеляційний господарський суд у постанові від 27 листопада 2013 року визнав, що, зважаючи на те, що «вимога, з якою звернувся позивач, мала речово­правовий характер, що не охоп­лювалося арбітражним застереженням, під яке підпадали зобов’язальні відносини сторін», цей спір як такий, що підвідомчий Господарському суду Київської області, мав бути розглянутий цим судом по суті заявлених вимог, та постановив направити справу на розгляд до місцевого господарського суду. Господарським судом Київської області в результаті розгляду справи по суті позовну заяву про витребування майна з чужого незаконного володіння рішенням суду від 6 лютого 2014 року у справі № 911/2994/13 було задоволене.

Сподіваємось, що найближчим часом з’являться відповідні правові позиції Верховного Суду з цього питання.

 

Олександр ПРОЦЮК

радник CMS Reich­Rohrwig Hainz, м. Київ

Спеціально для «Судового вісника»

 

Павло БОГАЧЕНКО

адвокат CMS Reich­Rohrwig Hainz, м. Київ

Спеціально для «Судового вісника»

 

Поділитися

Підписуйтесь на «Юридичну практику» в Facebook, Telegram, Linkedin та YouTube.

Баннер_на_сайт_тип_1
YPpicnic600x900
баннер_600_90px_2
2024
tg-10
Legal High School

Інші новини

PRAVO.UA