Той факт, що прийняті судові рішення обов’язкові до виконання, аксіоматичний. Проте іноді мають місце певні зловживання і маніпуляції. Йдеться про необхідність побудови швидких та ефективних процесів виконання рішень. У зв’язку з цим Міністерством юстиції України розроблено проєкт закону № 3609 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів».

Мета цього законопроєкту — комплексно врегулювати питання організації діяльності органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів. Законопроєкт має на меті удосконалити процес примусового виконання рішень, а також запровадити засоби щодо протидії зловживанням сторонами своїми процесуальними правами у виконавчому провадженні.

Роман Синюта, молодший юрист МЮГ ETERNA LAW, відзначає, що в цілому законопроєкт містить позитивні нововведення. Зокрема, робиться акцент на діджиталізації та збільшенні ролі Автоматизованої системи виконавчого провадження. Наприклад, автоматизований арешт коштів боржника, ймовірно, буде набагато швидшим та простішим за класичну процедуру, а тому й ефективнішим. Крім того, як видно із законопроєкту, планується автоматизація й інших процесів під час виконавчого провадження.

Що також цікаво, пропонується можливість обмежувати у праві виїзду не за ухилення від виконання судового чи іншого рішення, а просто за невиконання. Тобто значно розширюється коло випадків, коли це обмеження можна застосувати, а також ускладнюється його оскарження.

У свою чергу, суддя-спікер судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду  Юрій Чумак звертає увагу на те, що документом пропонується ­застосування судом обов’язкового зустрічного забезпечення позову у разі прийняття судового рішення про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або зупинення вчинення виконавчих дій виконавцем, що сприятиме примусовому виконанню рішень та зменшенню фактів зловживання боржниками своїми правами та обов’язками.

Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України може бути застосоване не тільки безпосередньо до самого боржника, а й керівника боржника — юридичної особи. Такі зміни посилюють відповідальність боржників, хоча є ризик обмеження прав особи, яка не відповідає за борги юридичної особи.

Окрім цього, може бути усунено суперечності між процесуальними кодексами і Законом України «Про ­виконавче провадження» (Закон): пропонується внести зміни до кодексів, згідно з якими рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ­державної ­цвиконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, тобто право звернення до суду зі скаргою буде також і в інших учасників виконавчого провадження, і в третіх осіб, а не лише у сторін, як було раніше визначено в процесуальних кодексах.

Юрій Чумак підкреслив, що також у законопроєкті запропоновано усунути колізію між кодексами та Законом щодо строку оскарження дій державного виконавця, а саме — зазначено однаковий строк у робочих днях. Заслуговує на увагу той факт, що законопроєктом визначено повноваження вищих спеціалізованих судів розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185³ Кодексу України про адміністративні правопорушення (прояв неповаги до суду або Конституційного Суду України). Зокрема, запропоновано запровадити кримінальну відповідальність за втручання в діяльність державних та приватних виконавців, погрозу або насильство щодо державного чи приватного виконавця, умисне знищення або пошкодження майна державного чи приватного виконавця, а також посягання на їх життя і передбачено запровадження єдиного підходу для нарахування заборгованості за аліментами платника аліментів, який є ­фізичною особою — підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування або є фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Роман Синюта резюмує, що назагал зміни, запропоновані в законопроєкті, є позитивними та сприятимуть руху в бік ефективного і швидкого виконання рішень. Проте треба розуміти, що закон не є панацеєю, а якісне виконання рішень більшою мірою залежить від самих виконавців, загального рівня правосвідомості населення, авторитету судів та багатьох інших факторів, на які закон безпосередньо не впливає.

Чи зможе законодавча ініціатива Міністерства юстиції України досягти успіху в питанні протидії зловживанню сторонами своїми процесуальними ­правами у виконавчому провадженні і чи сприятиме це ліпшому виконанню судових рішень? Поки що законопроєкт отримав схвальні відгуки в юридичній спільноті, та як відбудеться на практиці — поки що говорити зарано.

Альона СТУЛІНА

«Судовий вісник»