Суддівська спільнота б’є на сполох! Судова система перебуває на межі зупинення відправлення правосуддя. І причин цьому щонайменше дві: вкрай незадовільне матеріально-технічне забезпечення судової гілки влади та нестача суддівських кадрів. Про це вже неодноразово наголошували Вища рада правосуддя (ВРП), Пленум Верховного Суду (ВС), Рада суддів України (РСУ) та безпосередньо судді в соціальних мережах. Проте зворотної реакції з боку державних інституцій представники Феміди до цього часу так і не отримали.

Зокрема, кричущі дані були озвучені на останньому засіданні Ради суддів України, яке відбулося 5 червня ц.р. За словами очільника цього органу суддівського самоврядування Богдана Моніча, з кожним днем від судів усе більше надходить звернень про можливу вимушену зупинку відправлення правосуддя. Не вистачає коштів на поштові відправлення, закупівлю паперу, прибирання приміщень та інші вирати, необхідні для відправлення правосуддя.

Матеріально-технічне забезпечення судів і суддів нерозривно пов’язане і з другою наведеною проблемою — кадровим голодом у судовій системі. Так, останні законодавчі ініціативи зі зменшення розміру суддівської винагороди спровокували хвилю звільнень за власним бажанням суддів, які не досягли граничного віку перебування на посаді. Зокрема, за підрахунками, на час проведення засідання РСУ 1546 суддів (першої та апеляційної інстанцій) мають право на відставку. «Якщо ці судді вирішать реалізувати своє право, то це загрожує судам кадровим колапсом. Заяви про відставку вже подали 50 суддів судів першої інстанції і планують це зробити ще 75. В апеляційних судах заяви подали 29 суддів, а 84 мають такий намір», — зазначав на засіданні Богдан Моніч.

Рада суддів України звернулася до ряду державних інституцій з метою привернення уваги до існуючих проблем і вказала на необхідні першочергові кроки для їх розв’язання. Проте реакції поки не видно.

Чи є обмеження максимального розміру суддівської винагороди у зв’язку зі складною епідеміологічною ситуацією в країні порушенням гарантій незалежності суддів? Чи здатне збереження рівня суддівської винагороди утримати суддів від звільнень? Як упередити загострення кадрового голоду в судовій системі та понаднормового навантаження на суддів? Як кадровий дефіцит впливає на роботу юристів та які наслідки для країни в контексті доступу до правосуддя та забезпечення належної якості правосуддя?

Своїми думками щодо цих та інших питань, а також щодо необхідних першочергових кроків для виправлення ситуації поділилися представники суддівського корпусу та адвокати.

_________________________________________

Парадоксальна ситуація

Андрій САВЧУК, партнер MORIS

Сьогодні питання кадрового голоду в судах є одним із ключових у судовій системі. У судах у середньому не вистачає 40 % суддів, є суди, в яких узагалі немає суддів.

Чинників, що призвели до такої ситуації, декілька. Найперше, це несформована досі Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) — на мій погляд, відповідальність за це повинна взяти на себе ВРП. По-друге, це зменшення останнім часом розміру суддівської винагороди, яке фактично спонукає велику кількість суддів піти у відставку. У відставку, як правило, йдуть старші судді, які мають за плечима величезний досвід роботи, а отже, судова система втрачає цінні, досвідчені кадри. По-третє, це збільшення кількості нових судових справ.

Усе це спричиняє як брак кадрів у судах, так і збільшення навантаження на самих суддів. Середнє навантаження розглянутих справ на одного суддю у місцевих судах становить близько 1000, а у Печерському районному суді м. Києва — 1900 справ і матеріалів на рік. Це величезні цифри! Наявні зараз в державі тенденції свідчать, що стан із кадровим забезпеченням, а отже, і з навантаженням буде тільки погіршуватися.

Очевидно, що ця ситуація має прямий вплив на якість правосуддя.

Я впевнений, що велика кількість розглянутих суддями в таких умовах справ дуже часто не тотожна з якістю. Виходить парадоксально, але судді банально не мають часу на нормальний розгляд справи. На жаль, ми часто стикаємося на практиці з випадками, коли суд лише по діагоналі читає підготовлені адвокатами документи і часто не чує в засіданні адвокатів. Це, в свою чергу, формує ставлення адвокатів та клієнтів до судової системи в цілому. З іншого боку, є величезна кількість справ, які до розгляду давно не призначаються. Я переконаний, що наявний стан справ у судах України суттєво підриває право громадян на доступ до суду.

Чи є вихід із ситуації, що склалася ? Є, і він очевидний. Перше — потрібно прозоро і за європейськими стандартами утворити ВККС і запустити її роботу. Це розблокує необхідні процедури для заповнення вакантних посад. Друге — дати чіткі гарантії впровадження високої зарплати судді. Це утримає існуючі кадри і створить інтерес до професії судді серед правників. Третє — створити потужну альтернативу державним судам — завершити реформу третейського судочинства. Це розвантажить державні суди і надасть сторонам можливість вибору, до кого звертатися за розглядом справи.

_______________________________________

Сувора реальність

Тетяна ЮЩЕНКО, адвокат

Спори щодо адекватного розміру суддівської винагороди тривалий час належать до категорії найактуальніших. Уже неодноразово законотворці, керуючись тими чи іншими благими намірами, обмежували суддям заробіток. І щоразу Конституційний Суд України (КСУ) у своїх рішеннях скасовував такі обмеження.

2020 рік не став винятком із законотворчої практики. Єдине, що відрізняє цю спробу від попередніх, — мотивація тих самих «благих намірів», цього разу — пандемічна необхідність.

І як при розгляді кримінальної справи підлягає врахуванню той факт, чи притягалась конкретна особа до кримінальної відповідальності раніше (рецидив), так для правильної відповіді на питання щодо доцільності обмеження суддівської винагороди в 2020 році підлягають врахуванню попередні спроби органу законодавчої влади впровадити такі обмеження.

Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя, Основні принципи незалежності судових органів, Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів, Європейський статут судді, Європейська хартія щодо статусу суддів, Загальна (Універсальна) хартія судді — всі ці документи встановлюють єдиний стандарт, згідно з яким рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їхні рішення.

Впровадження карантинних заходів є за своєю суттю прямим втручанням держави в приватне життя своїх громадян, і лише суд може сказати, чи є рівень таких обмежень релевантним попередженню дійсної загрози життю та здоров’ю людей. Це означає, що в умовах тотального впливу держави на всі сфери життєдіяльності людини єдиним механізмом захисту прав людини є суд. Саме тому в цей час, навпаки, важливо забезпечити суддям усі задекларовані в міжнародних та національних законодавчих актах гарантії незалежності та безсторонності.

Звісно, в своїй щоденній роботі в умовах коронавірусу, надмірного навантаження та політичного тиску судді можуть спробувати скористатись життєвим постулатом Марка Твена та працювати так, «немов гроші не мають ніякого значення», однак сувора реальність у вигляді забезпечення елементарних базових потреб своїх сімей швидко змусить переосмислити значення грошей та важливості своєї роботи.

Тому моя думка є такою: економія на суддях — це розкіш, яку українське суспільство не може собі дозволити.

_________________________________________

Реформи задля реформ

Олена БІЛОУС, юрист Юридичної групи LCF, адвокат

Питанням «Як швидко вирішиться спір?» переймається кожен учасник судового процесу.

На жаль, реалії такі, що учасникам спору доводиться місяцями чекати розгляду справи. До отримання остаточного рішення інколи взагалі проходять роки.

Основною причиною тривалого розгляду справ є непомірне навантаження на суддів. Для прикладу, у 2019 році на суддів першої інстанції, кількість яких становить 3973, було розподілено 3 459 392 справи, а це приблизно 870 справ на одного суддю.

Така ситуація набуває загрозливих масштабів, оскільки недостатня кількість суддів призводить не лише до тривалого розгляду спору, а й до того, що деякі суди припиняють здійснювати правосуддя.

Проблема кадрового дефіциту поглиб­люється тим, що в Україні на сьогодні не функціонує ВККС, а набраний резерв з осіб, які успішно склали іспит, «завмер» в очікуванні розблокування процесу призначення суддів.

Отже, відправною точкою для розв’язання проблеми кадрового забезпечення судів є якнайшвидше формування та початок функціонування ВККС.

Наступним кроком має стати вирішення питання щодо кандидатів на посаду судді, які включені до резерву. Зволікання та неприйняття такого рішення не лише свідчить про марне витрачання бюджетних коштів на організацію добору кандидатів у судді, але й про ймовірність порушення прав таких осіб.

Необхідно усвідомити, що коли йдеться про судову систему, то фактично ми говоримо не про Верховний Суд, який перебуває у стані постійної реформи, а в першу чергу про місцеві суди, які, власне, і формують враження про систему правосуддя та в яких на розгляд одного судді припадає понад 800 справ у рік.

Не менш важливим є створення умов для зміцнення незалежності судової влади, коли гарантії, які є на папері, знай­дуть свій прояв у послідовній політиці держави, адже судова система — це не лише кваліфіковані судді, а й апарат суду, матеріально-технічне забезпечення та гідна винагорода за працю.

Підсумовуючи, варто зазначити, що подолання кадрового дефіциту та успішне завершення реформування судової системи можливе лише за послідовної та кропіткої роботи органів влади, а не продовження «реформ задля реформ».

___________________________________________________

Де ж пропорція?

Сергій ЖУКОВ, суддя-спікер Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Обмеження максимального розміру суддівської винагороди у зв’язку з епідеміологічною ситуа­цією в країні суттєво вплинуло на суддів усіх інстанцій. Як і всі зміни в системі судо­устрою останніх двох років, ці зміни відбулися дуже швидко і без обговорення зі спільнотою суддів та органами суддівського самоврядування. Ґрунтовний юридичний аналіз невідповідності цих змін гарантіям незалежності суддів було надано у консультативному висновку Вищої ради правосуддя від 30 березня ц.р. та у конституційному поданні ВС щодо конституційності встановлення обмежень на час карантину, передбачених положеннями окремих нормативно-правових актів, ухвалених Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України.

На сьогодні склалася ситуація, що кількість суддів у першій та апеляційній інстанціях суттєво зменшилася. Призначення суддів відбувається за умовами конкурсів, і однією з мотивацій для «нових» суддів є гідний розмір суддівської винагороди. Нині, після обмеження цього розміру, фінансова мотивація брати участь у складних та довготривалих конкурсах на посади суддів фактично зникає. Це у майбутньому може мати катастрофічні наслідки для здійснення правосуддя.

Будь-які порушення гарантій незалежності впливають на якість відправлення правосуддя та забезпечення права доступу до суду. Порушення таких гарантій створює передумови для зловживань та корупційних правопорушень.

Виникають питання, які так і залишаються відкритими. Яку мету має таке обмеження максимального розміру суддівської винагороди? Якого позитивного ефекту намагався досягти законодавець, запроваджуючи це обмеження для суспільства в цілому? Яким чином грошові кошти, зекономлені у державному бюджеті саме завдяки таким обмеженням, вплинуть на поліпшення епідеміологічної ситуації в країні? Чи є фінансовий вплив на суддів у зв’язку з обмеженням максимального розміру суддівської винагороди пропорційним ситуації, що склалася, та справедливим за наслідками?

Однією з вимог реалізації принципу верховенства права є аналіз наслідків та доцільності змін законодавства, що впливають на конституційні гарантії. Частиною таких гарантій є фінансування правосуддя. Тому, маю надію, що найближчим часом ситуацію з обмеженням максимального розміру суддівської винагороди буде змінено і приведено у відповідність до міжнародних стандартів цивілізованих країн.

_____________________________________________________

Гірка правда

Олександра ЖУКОВСЬКА, суддя Дубенського міськрайонного суду Рівненської області

Упередити загострення проблеми кадрового голоду в судовій системі неможливо. Кадровий голод уже є в першій та апеляційній інстанціях. Я рахувала, що станом на 1 квітня 2020 року 103 суди із 674 мають повний штат суддів, тобто лише 15 % установ не мають проблеми нестачі професійних суддів.

Після першого масового звільнення суддів 22 вересня 2016 року цей процес не припиняється. Так, з 1 січня 2017 року ще мінус 1290 колег, з них 819 — у відставку. І за цей період лише 14 нових суддів отримала Україна. Враховуючи, що 32 % із суддівського корпусу вже мають право на вихід у відставку, то ситуація апокаліптична.

Якщо зберегти наявні законодавчі механізми заповнення суддівських вакансій, то Україна і за вісім років не впорається з проблемою кадрового голоду.

Тому в першу чергу треба спрощувати доступ до професії судді. Терміново відновити роботу ВККС або передати частину її функцій ВРП на перехідний період. Суддів, у яких скінчився п’ятирічний строк повноважень, якнайшвидше повернути до здійснення правосуддя. Назагал суддів і суди потрібно забезпечити всім необхідним для роботи і не відволікати. Гарантії суддівської незалежності повинні діяти, а не лише декларуватись. Важливим також є відновлення процесуальних строків у цивільному та адміністративному процесах, що зупинені в через карантин, оскільки це призвело до накопичення справ і ненабуття законної сили судовими рішеннями. Ще потрібно розвивати альтернативні позасудові процедури вирішення спорів. А також подумати, як заохотити суддів-відставників, які ще не досягли 65 років, повернутись до активного професійного життя чи залишатись у професії.

Належний рівень суддівської винагороди й утримання у відставці є невід’ємними гарантіями незалежності суддів. Попри це впродовж останніх шести років законодавча і виконавча влади здійснили декілька спроб зменшити досягнутий рівень фінансового забезпечення суддів. Конституційний Суд України  неодноразово визнавав це неконституційним, востаннє 11 березня 2020 року. Проте вже через місяць, 13 квітня 2020 року, Законом ­№ 553-IX усім суддям обмежили нарахування суддівської винагороди розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, що є менше за базовий посадовий оклад судді згідно зі статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому обмеження суддівської винагороди здійснили ніби з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але зарплатний фонд для судової влади не зменшили, отже, «економія» на суддівській винагороді не може бути використана на боротьбу з пандемією.

Нехтування гарантіями суддівської незалежності з боку законодавчої і виконавчої гілок влади, неодноразова зміна правил у сфері судоустрою і ухвалення очевидно неконституційних норм, що супроводжувалось плюндруванням авторитету суддів через ЗМІ, — все це в сукупності призвело до невпевненості суддів у завтрашньому дні, до усвідомлення примарності декларованих гарантій і, як наслідок, до небажання працювати в подібних умовах.

От в Американській Конституції прописано, що винагорода судді не може бути зменшена і її не урізають. А у нас конституційні гарантії суддів і численні рішення КСУ не зупиняють дві інші гілки влади, які при кожній зміні політичних еліт намагаються вплинути на судову. Тому і маємо, що маємо.

Якби судді були впевнені, що рівень зарплати, а отже й утримання у відставці, не зменшиться, то, здебільшого, працювали б далі. Але стільки разів гарантували підвищення/стабільність суддівської винагороди, а потім обманювали, що відчуття юридичної визначеності просто зникло. Гірка правда в тому, що судді більше не вірять порожнім обіцянкам. І звільняються.

_________________________________________________________

Наступ на суддівську незалежність

Богдан МОНІЧ, голова Ради суддів України

Проблема кад­рового голоду в судах першої та апеляційної інстанцій не є новою, але сьогодні вона загострюється щоденно і масштаби цього загострення мають загрозливий характер. На останньому засіданні РСУ я наголошував, що кількість суддів, які звільняються, зростає практично щоденно. Так, якщо на 1 березня ц.р. в Україні працював 5001 суддя, вакантними залишалися 2063 посади (дефіцит кадрів складав близько 41 %), то вже на 1 червня ця цифра склала 4943 судді (дефіцит близько 43 %), а вакантними були 2119 посад судді.

Особливо загострюється ситуація з кадровим забезпеченням в апеляційних судах.

Так, у Харківському, Сумському, Черкаському, Запорізькому та Закарпатському апеляційних судах кількість вакантних посад суддів станом на 1 травня ц.р. перевищувала 50 % від штатної чисельності та становила 62 %, 56 %, 53 %, 52 %, 52 % відповідно.

Після останніх рішень ВРП щодо розгляду заяв суддів про вихід у відставку в Харківському апеляційному суді залишилось працювати 16 суддів із 60 штатних посад (дефіцит кадрів — 73,3 %). Причому юрисдикція цього суду поширюється на 37 місцевих загальних судів м. Харкова та Харківської області і він є одним із найбільших як за охопленням судів першої інстанції, так і за навантаженням.

Чи вплинуло на це обмеження суддівської винагороди? На мою думку, однозначно так. Про це, зокрема, свідчать дані, які ми отримали від ВРП, про те, що впродовж січня-березня 2020 року до цього органу щомісячно в середньому надходило 14 заяв суддів про відставку, у квітні їх кількість становила 20, у травні — 30. Можемо констатувати, що їх кількість зросла вдвічі. Працюючи в умовах тотальної нестачі кадрів, кожен суддя, який має право на відставку, починає все більше задумуватися над тим, щоб полишити суддівську професію, оскільки розмір довічного утримання суддів у багатьох випадках перевищує або не поступається розміру суддівської винагороди, тим більше з урахуванням застосованих обмежень.

РСУ неодноразово вказувала, що «карантинні» обмеження мають ознаки того, що їх запровадження було спрямоване винятково на суддів і практично жодні інші державні службовці подібних втрат не зазнали. Відновлення розміру суддівської винагороди однозначно могло би упередити масові відставки суддів. Це розумію я, це розуміє увесь суддівський корпус, але, на жаль, складається враження, що такого розуміння немає в Офісі Президента, в Кабінеті Міністрів України та парламенті.

Маємо вже доволі традиційну ситуацію, коли очільники держави декларують бажання побудувати незалежну та сильну судову гілку влади, а через деякий час звинувачують суддів у всіх проб­лемах та здійснюють кроки, які інакше, як наступ на суддівську незалежність, назвати важко.

Як можемо упередити проблеми кадрового голоду в Україні? Наразі мусимо визнати, що із упередженням проблеми ми, очевидно, запізнились, вона вже є і її потрібно розв’язувати.

В останні роки стати суддею практично неможливо. Законодавство попередніх років, як і теперішнє законодавство, передбачає, що процедура становлення суддею є надзвичайно довготривалою. При цьому кінцева перспектива отримати «суддівське крісло» залишається примарною. Маємо випадки, коли кандидати в судді навіть після видання указів про їх призначення роками «зависають» і не можуть скласти присягу.

Сьогодні в першу чергу необхідно зосередитися на спрощенні доступу до професії судді, особливо судді першої інстанції. Досить сумнівним є необхідність навчання майбутніх суддів, тим більше впродовж 12 місяців. З одного боку, це суттєві фінансові ресурси, які витрачає держава, а з іншого — надзвичайно довготривала процедура. Кожен кандидат на посаду судді має юридичну освіту, проходить ту чи іншу юридичну школу і цього є цілком достатньо.

Допуск до професії судді рівня апеляційної та касаційної інстанцій, на мою думку, необхідно забезпечувати винятково з числа працюючих суддів. Я розумію, що вже проведені конкурси до ВС та Вищого анткорупційного суду, за наслідками яких суддями стали адвокати та науковці. І я з величезною повагою ставлюсь до всіх представників юридичної професії, однак, як на мене, це неправильно, що суддею апеляційної чи касаційної інстанції може стати людина, яка жодного дня не пропрацювала в суді першої інстанції.