Вікторія КЛИМЮК, партнер ЮФ «Салком», м. Київ

Спеціально для  «Судового вісника»

Транспортний податок — один із трьох складових так званого податку на розкіш (разом із платою за землю і податком на нерухоме майно).

У теперішньому вигляді його запроваджено з 2015 року, відтоді було напрацьовано судову практику, аналізуючи яку ми спробуємо розібратися в «підводних каменях» транспортного податку.

Обов’язок реєстрації

Часто про факт нарахування транспортного податку платник дізнається, вже коли його майно описане в податкову заставу або й того гірше — при розгляді справи про стягнення податкового боргу в адміністративному суді.

Це трапляється тому, що інформацію про місце проживання платника податковий орган отримує з даних АІС «Податковий блок». Зазвичай це адреса, яка вказується при присвоєнні ідентифікаційного коду, адже в переважній більшості громадяни не повідомляють податковий орган про зміну свого місця реєстрації.

При цьому податковою адресою платника податків — фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі (стаття 45 Податкового кодексу (ПК) України). Законом встановлено обов’язок платника податків повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси протягом місяця з дня, коли така зміна відбулася.

У постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17798/18 Верховний Суд (ВС) у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (КАС) зазначив, що контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у разі недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов’язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків.

В ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 826/11994/18 ВС у складі колегії суддів КАС відхилив посилання позивача на пункт 70.6 статті 70 ПК України, а саме — на те, що органи державної реєстрації актів цивільного стану, органи внутрішніх справ, органи, що здійснюють реєстрацію фізичних осіб, зобов’язані подавати відповідним контролюючим органам інформацію щодо зміни даних, які включаються до облікової картки фізичної особи — платника податків, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, оскільки, на думку касаційного суду, вказане не виключає обов’язку позивача повідомляти контролюючому органу відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки.

Таким чином, ВС уже чітко сформульована позиція, що ризик настання негативних наслідків у зв’язку з неповідом­ленням податкового органу про зміну місця реєстрації несе платник.

Звірка з податковим органом

Ще однією несподіванкою для платників, які вирішили відстояти своє право в суді, став підхід ВС до передбаченої статтею 267 ПК України звірки даних щодо об’єктів оподаткування, що перебувають у власності платника.

Так, у постанові ВС у складі колегії суддів КАС від 8 листопада 2019 року у справі № 817/459/17 зазначено, що у разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів (зокрема, документів, що підтверджують право власності на об’єкт оподаткування, перехід права власності на об’єкт оподаткування, документів, що впливають на середньоринкову вартість легкового автомобіля), контролюючий орган за місцем реєстрації платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

З’ясування обставин щодо звернення позивача із письмовою заявою для проведення звірки розрахунку, застосованого податковим органом, зокрема щодо показників, що впливають на середньоринкову вартість легкового автомобіля та відповідно правомірності віднесення транспортного засобу, який зареєстрований за ним, до об’єкта оподаткування транспортним податком, касаційний суд використовував для скасування прийнятих рішень та передачі справи на новий розгляд.

Визначення об’єкта

Наступне проблемне питання — визначення об’єкта оподаткування транспортним податком.

Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному вебсайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більш ніж п’ять років (включно), та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об’єм циліндрів двигуна, тип пального.

Тут виникають два аспекти, які віднай­шли своє бачення в судових рішеннях ВС:

1) визначення середньоринкової вартості автомобілів;

2) правомірність заокруглення показників технічних характеристик транспортних засобів.

Методика визначення

Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономрозвитку) відповідно до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 66 від 18 лютого 2016 року (Методика), розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає податковим органам інформацію про автомобілі, з часу випуску яких минуло не більш ніж п’ять років та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року.

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного вебсайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про його марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об’єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг.

За таких обставин правомірність нарахування транспортного податку має доводитися шляхом надання суду розрахунку середньоринкової вартості транспортного засобу, проведеного за Методикою; роздруківки з офіційного вебсайту Мін­економрозвитку щодо розрахунку вартості автомобіля та витягу з бази даних Національної автоматизованої інформаційної системи департаменту Державної автомобільної інспекції України щодо транспортного засобу позивача.

У разі ненадання суду таких доказів, зважаючи на положення частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність нарахування суми грошового зобов’язання з транспортного податку та відповідно прийняття спірного податкового повідомлення-рішення вважається не доведеною суб’єктом владних повноважень (постанова ВС у складі колегії суддів КАС від 21 травня 2020 року у справі № 820/3164/16).

Округлення

Оскільки обов’язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на Мін­економрозвитку, то межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі визначеної Мін­економрозвитку інформації у відповідному році.

Однак на практиці окремі представники податкових органів нерідко виходять за межі своїх повноважень, здійснюючи розширене трактування технічних характеристик авто з метою штучного внесення їх до переліку автомобілів, які підлягають оподаткуванню.

Зокрема, це відбувається шляхом так званого заокруглення значення об’єму двигуна (об’єм у 2993 см³ деякі співробітники фіскальних органів розцінюють як об’єм двигуна у 3 літри). Водночас неспівпадіння технічних характеристик автомобіля, зазначеним у визначеному Мінекономрозвитку переліку, не може призводити до оподаткування такого автомобіля транспортним податком.

У свою чергу, податковий орган, отримавши від законодавця вичерпний перелік технічних характеристик, необхідних для надання автомобілю статусу об’єкта оподаткування, позбавлений можливості більш ширшого його тлумачення.

У результаті «округлення» об’єму двигуна автомобіля платника до іншого показника відбувається свавільне втручання у майнові права такого платника податків (постанова ВС у складі колегії суддів КАС від 5 листопада 2018 року у справі № 822/2687/17).

Підбиваючи підсумки, можна конс­татувати, що справляння транспортного податку у такому вигляді, в яком він є на сьогодні, — непослідовно та мало­ефективно. Звідси безліч правових питань, у вирішенні яких навіть судді не завжди доходять згоди. А отже, можна очікувати модернізації його визначення та процедури стягнення.