Одним із конвенційних зобов’язань договірних держав є забезпечення можливості затриманій особі якомога швидше постати перед компетентним судом для вирішення питання щодо справедливості затримання та законності рішень, ухвалених у рамках такого затримання посадовими особами державних органів. Разом із тим, коли особі надається можливість оскаржити відповідні розпорядження до суду, держава повинна бути певною в тому, що особі роз’яснене її право на оскарження і вона розуміє, яким чином ним скористатись, та має реальну можливість реалізувати таке право, себто звернутися до суду у справі про затримання. Інакше є великі шанси, що особа не зможе реалізувати таке право, і це буде визнане як порушення частини 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) (право на прийняття рішення про законність затримання без зволікань). Власне, так і сталося у справі «Каак та інші проти Греції» (скарга № 34215/16), рішення в якій Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив 3 жовтня 2019 року. Справа стосувалась умов тримання під вартою 49 заявників — громадян Сирії, Афганістану та Палестини в «гарячих точках» Віал і Суда (Греція) та законності їх тримання під вартою в цих таборах. Попри те, що ЄСПЛ не визнав порушень статті 3 (нелюдське поводження) Конвенції щодо умов тримання у таборах для біженців та частини 1 статті 5 (право на свободу) Конвенції щодо тривалості утримання, той факт, що заявникам не було надано належної юридичної допомоги і вони навіть не мали можливості зрозуміти зміст інформаційної брошури та зміст різних способів оскарження, доступних у національному законодавстві, став причиною для встановлення названого вище порушення.

За обставинами справи, 49 дорослих, підлітків та дітей сирійської, афганської та палестинської національностей незаконно в’їхали в Грецію, висадившись на острів Хіос між 20 березня та 15 квітня 2016 року, і були заарештовані поліцією в день їхнього прибуття та розміщенні в центрі прийому, ідентифікації та реєстрації Віал, а згодом окремі з них були переведені в табір Суда. Щодо них були ухвалені рішення про депортацію, в яких йшлося про те, що ці особи повинні були бути затриманими з метою їх негайного повернення до Туреччини, та містився наказ залишатися під вартою до моменту такої депортації з огляду на ризик їх переховування. Деякі із заявників були відправлені до інших країн Європейського Союзу з метою возз’єднання сім’ї або розгляду їхніх запитів про надання притулку, а рішення про висилку заявників, які подали заяви про надання притулку у Греції, були скасовані, внаслідок чого вони залишилися під вартою.

ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що вручені заявникам рішення про депортацію, в яких була вказана можливість подання апеляції, були складні грецькою мовою. У влади не було впевненості у тому, що заявники зрозуміли мову і, не маючи юридичної допомоги в жодному з таборів, володіли достатніми правовими знаннями для того, щоб зрозуміти зміст інформаційної брошури, яку розповсюджували органи влади, і особливо матеріали, які стосуються різних засобів правового захисту, доступних їм відповідно до національного законодавства.

Суд зазначив, що інформаційна брошура містила загальне твердження про право оскаржити рішення про депортацію до «адміністративного суду», але не було вказано, до якого конкретного суду, за якою адресою. Тим більше, що на острові Хіос, де заявники перебували під вартою, не було жодного адміністративного суду, а найближчий був розташований на острові Мітилін.

Тож, навіть припускаючи, що надані засоби правового захисту були ефективними у разі їх використання заявниками, ЄСПЛ не отримав доводів того, що заявники могли скористатися ними. Тож Суд вважав, що за обставин цієї справи відповідні засоби правового захисту не були доступними для заявників, що означає порушення частини 4 статті 5 Конвенції.

Також ЄСПЛ зобов’язав Грецію виплати кожному заявникові справедливу сатисфакцію у розмірі 650 євро для відшкодування моральної шкоди.

Ірина ГОНЧАР, «Судовий вісник»