Продаж виділеного забезпеченого майна боржника (у випадку заперечення заставного кредитора проти схвалення мирової угоди) повинен відбуватися відповідно до процедури, визначеної Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника 
або визнання його банкрутом», виключно в межах справи про банкрутство, але такий продаж можливий за умови існування самого провадження про банкрутство боржника

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши 29 серпня 2019 року у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ліквідатора селянського (фермерського) господарства «Т» (СФГ «Т») гр–на О. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26 червня 2019 року у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «М» до селянського (фермерського) господарства «Т» — про банкрутство, встановив таке.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

1. 27 серпня 2016 року за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «М» ухвалою Господарського суду Запорізької області порушене провадження у справі про банкрутство селянського (фермерського) господарства «Т». Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого О.

2. 7 вересня 2016 року ухвалою Господарського суду Запорізької області за підсумками попереднього засідання заяву Пологівської ОДПІ ГУ ДФС у Запорізької області задоволено. Визнано конкурсними кредиторами Пологівську ОДПІ ГУ ДФС у Запорізької області з вимогами у сумі 1 553 766,23 грн та товариство з обмеженою відповідальністю «М» з вимогами у сумі 583 006 грн, а також затверджено реєстр вимог кредиторів.

3. 4 жовтня 2016 року постановою Господарського суду Запорізької області СФГ «Т» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, здійснено інші процесуальні дії.

4. 17 жовтня 2017 року ухвалою Господарського суду Запорізької області заяву публічного акціонерного товариства «Д» (ПАТ «Д») про визнання забезпеченим кредитором залишено без задоволення, оскільки предмети застави загинули (списані/розкомплектовані).

5. 18 січня 2018 року постановою Донецького апеляційного господарського суду, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 3 травня 2018 року, ухвалу Господарського суду Запорізької області від 17 жовтня 2017 року скасовано, прийняте нове рішення у справі. Заяву ПАТ «Д» з вимогами до СФГ «Т» (від 14 квітня 2017 року № *), з урахуванням уточнення до заяви (від 30 серпня 2017 року № 562) задоволено, визнано та внесено окремо до реєстру вимог кредиторів СФГ «Т» вимоги ПАТ «Д» у сумі 2 484 379,96 грн, які забезпечені заставою майна боржника, зобов’язано ліквідатора арбітражного керуючого О. внести окремо до реєстру вимог кредиторів СФГ «Т» відомості про заставне майно, що є предметом забезпечення за договором застави транспортного засобу від 17 липня 2007 року № ** та договором застави рухомого майна від 17 липня 2007 року № *** згідно з переліком, що викладений у вказаних договорах, визнано та внесено до реєстру вимог кредиторів СФГ «Т» у першу чергу задоволення вимоги ПАТ «Д» у сумі 3 200 грн.

6. 5 листопада 2018 року до суду першої інстанції від ліквідатора О. надійшла заява про затвердження звіту про основну грошову винагороду арбітражного керуючого під час виконання повноважень розпорядника майна СФГ «Т» за період з 28 липня 2016 року по 3 жовтня 2016 року у розмірі 6 454,83 грн та затвердження звіту про основну грошову винагороду арбітражного керуючого під час виконання повноважень ліквідатора за період з 4 жовтня 2016 року по 31 жовтня 2018 року включно у розмірі 159 979,35 грн.

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 листопада 2018 року на зборах комітету кредиторів прийняте протокольне рішення:

1) здійснити виділ забезпечених речей, що є предметом забезпечення ПАТ «Д» за договором застави транспортного засобу № ** від 17 липня 2007 року, за договором застави рухомого майна № *** від 17 липня 2007 року, з майна боржника, їх продаж на аукціоні в порядку, встановленому цим Законом, та задоволення вимог забезпечених кредиторів за рахунок отриманих від продажу коштів;

2) укласти мирову угоду у справі про банкрутство СФГ «Т», що перебуває у провадженні Господарського суду Запорізької області.

8. ПАТ «Д» як забезпечений кредитор відмовилося схвалювати мирову угоду.

9. 27 листопада 2018 року до суду першої інстанції ліквідатором подано заяву про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство СФГ «Т», укладену 23 листопада 2018 року між боржником та комітетом кредиторів в особі голови комітету кредиторів, у наступній редакції.

Мирова угода укладена щодо вимог, включених до реєстру вимог кредиторів та незадоволених станом на день укладення мирової угоди, а саме:

— ТОВ «М» у розмірі 583 006, 49 грн — четвертої черги задоволення вимог;

— ПП «Е» у розмірі 100 000 грн — шостої черги задоволення вимог.

СФГ «Т» зобов’язується сплатити на користь кредитора четвертої черги задоволення ТОВ «М» грошові кошти у розмірі 583 006,49 грн на умовах відстрочки після спливу п’яти років з дня набрання законної сили ухвалою суду про затвердження цієї мирової угоди, за рахунок господарської діяльності боржника.

Вимоги ПП «Е» у розмірі 100 000 грн шостої черги задоволення вимог задоволенню не підлягають, оскільки підлягають списанню за умовами мирової угоди.

10. 26 лютого 2019 року до господарського суду першої інстанції від ПАТ «Д» надійшла скарга № **** від 22 лютого 2019 року на дії ліквідатора, в якій кредитор просить суд прийняти до розгляду дану скаргу та задовольнити, визнати дії ліквідатора СФГ «Т» — арбітражного керуючого О. — незаконними та такими, які порушують права кредитора ПАТ «Д»; зобов’язати ліквідатора надати звіти про виконану роботу та повідомити ПАТ «Д» про конкретне місцезнаходження заставного майна, виявленого ліквідатором, із зазначенням назви населеного пункту, вулиці, номера будинку, реквізити зберігача, в тому числі контактні дані (номери мобільних телефонів), та надати його до огляду. Також кредитор просив зобов’язати ліквідатора надати інформацію про вчинені дії з прийняття і збереження заставного майна ліквідатора, зобов’язати ліквідатора здійснити повторну інвентаризацію майна за участю повноваженого представника Банку, зобов’язати ліквідатора звернутися до Інспекції Державного технічного нагляду з відповідним запитом, щодо заставних тракторів Банку, за критерієм пошуку за заводськими номерами та номерами двигунів, а саме:

— даних щодо поточних власників заставних сільськогосподарських машин згідно з державним обліком;

— даних щодо дати зняття з державного обліку заставних сільськогосподарських машин з СФГ «Т»;

— даних щодо підстав зняття з державного обліку заставних сільськогосподарських машин з СФГ «Т» (купівля–продаж, списання чи інше).

11. 26 березня 2019 року до суду від ПАТ «Д» надійшла скарга № ***** від 20 березня 2019 року, в якій скаржник просить суд:

1. Скаргу ПАТ «Д» на дії ліквідатора СФГ «Т» — арбітражного керуючого О. — задовольнити.

2. Визнати дії ліквідатора СФГ «Т» — арбітражного керуючого О. — незаконними та такими, які порушують права кредитора ПАТ «Д».

3. Зобов’язати ліквідатора СФГ «Т» — арбітражного керуючого О. — вжити заходів щодо виявлення заставного майна банку, в тому числі, але не виключно, звернутися до правоохоронних органів із відповідною заявою про порушення кримінального провадження за фактом відсутності заставного майна, а також притягнення колишніх керівників боржника до кримінальної відповідальності за втрату застави. Банк заперечує стосовно належності майна, знайденого органами поліції, до заставленого майна банку за договором застави транспортного засобу № ** від 17 липня 2007 року та договором застави рухомого майна № *** від 17 липня 2007 року, враховуючи його стан та неможливість ідентифікації, та вважає неправомірною бездіяльність ліквідатора стосовно неподання заяви до правоохоронних органів з розшуку заставного майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

12. 27 березня 2019 року ухвалою Господарського суду Запорізької області скаргу ПАТ «Д» (вх. № ****** від 26 лютого 2019 року) на дії ліквідатора залишено без задоволення.

Скаргу ПАТ «Д» (вх. № ******* від 26 березня 2019 року) на дії ліквідатора залишено без задоволення.

Заяву ліквідатора (вх. № ******** від 5 листопада 2018 року) задоволено.

Затверджено звіт про основну грошову винагороду арбітражного керуючого О. під час виконання повноважень розпорядника майна СФГ «Т» за період з 28 липня 2016 року по 3 жовтня 2016 року у розмірі 6 454,83 грн.

Затверджено звіт про основну грошову винагороду арбітражного керуючого О. під час виконання повноважень ліквідатора СФГ «Т» за період з 4 жовтня 2016 року по 31 жовтня 2018 року включно у розмірі 159 979,35 грн.

Заяву ліквідатора (вх. ********* від 27 листопада 2018 року) про затвердження мирової угоди задоволено.

Затверджено мирову угоду у справі про банкрутство СФГ «Т», укладену 23 листопада 2018 року між боржником та комітетом кредиторів в особі голови комітету кредиторів.

Зобов’язано СФГ «Т» здійснити виділ забезпечених речей з майна боржника, що є предметом забезпечення ПАТ «Д» за договорами застави: транспортного засобу № ** від 17 липня 2007 року та рухомого майна № *** від 17 липня 2007 року, їх продаж на аукціоні в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та задоволення вимог ПАТ «Д» за рахунок отриманих від продажу коштів.

Припинено процедуру ліквідації СФГ «Т».

Провадження у справі про банкрутство СФГ «Т» закрите.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

13. 26 червня 2019 року постановою Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ «Д» задоволено частково, а ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27 березня 2019 року — скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

14. Апеляційний господарський суд вказав, що, вирішуючи питання щодо відмови у задоволенні скарг ПАТ «Д», суд першої інстанції обмежився констатацією факту щодо фіксації спільного огляду майна, що є предметом забезпечення та складення відповідних актів спільного огляду, проведенням інвентаризації виявлених активів СФГ «Т», однак не надав оцінки діям ліквідатора щодо здійснення вичерпних заходів стосовно пошуку, виявлення та повернення майна, яке належало банкрутові до порушення провадження у справі про банкрутство та перебувало у заставі кредитора.

15. Також апеляційний господарський суд визнав помилковим висновок суду першої інстанції щодо можливості розгляду в одному судовому засіданні скарг на дії ліквідатора ПАТ «Д», затвердження звіту про основну грошову винагороду арбітражного керуючого О. під час виконання повноважень розпорядника майна СФГ «Т» та звіту про основну грошову винагороду арбітражного керуючого під час виконання повноважень ліквідатора, затвердження мирової угоди у справі про банкрутство СФГ «Т», зобов’язання СФГ «Т» здійснити виділ забезпечених речей з майна боржника, що є предметом забезпечення ПАТ «Д», їх продаж на аукціоні в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та задоволення вимог ПАТ «Д», припинення процедури ліквідації СФГ «Т» та закриття провадження у справі про банкрутство. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, приймаючи за результатами розгляду вищевказаних питань один процесуальний документ, судом першої інстанції не було враховано, що згадані вимоги, хоча і регулюються одним законом, їх сумісний розгляд може перешкодити з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін, повному та всебічному розгляду цих вимог, має суттєве значення при завершенні розгляду справи про банкрутство, можливості оскарження судових рішень.

16. У частині затвердження звітів про основну грошову винагороду арбітражного керуючого О. суд апеляційної інстанції також визнав висновки місцевого господарського суду передчасними.

17. Також оскільки майно боржника СФГ «Т» було виділене єдиному забезпеченому кредитору ПАТ «Д», проте на час прийняття судом ухвали про затвердження мирової угоди та припинення провадження у справі не було реалізоване, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необґрунтованим та передчасним висновок господарського суду першої інстанції про прийняття ухвали про затвердження мирової угоди та припинення провадження у даній справі про банкрутство.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. 17 липня 2019 року ліквідатором СФГ «Т» гр–ном О. подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26 червня 2019 року, а ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27 березня 2019 року — залишити в силі.

19. Ліквідатор також вважає, що судом першої інстанції встановлено повноту вжитих дій щодо розшуку та виявлення забезпеченого майна СФГ «Т».

20. Стосовно мирової угоди, ліквідатор вважає, що оскільки виконання мирової угоди можливе лише після її затвердження судом, то і виконання інших суміжних питань, як–то реалізація майна, що є предметом забезпечення та погашення кредиторських вимог, також має відбуватися після затвердження судом мирової угоди. Необхідність реалізації майна після прийняття комітетом кредиторів рішення на підставі частини 3 статті 80 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» даною нормою не передбачена. Також скаржник стверджує, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції не здійснив посилання на жодні норми права, які б врегульовували необхідність реалізації майна, виділеного для продажу для задоволення вимог забезпеченого кредитора, саме до затвердження судом мирової угоди, як і не зазначив, які саме норми порушені судом першої інстанції при розгляді цього питання.

21. Щодо висновків суду апеляційної інстанції про неможливість розгляду в одному судовому засіданні скарг на дії ліквідатора, питання про затвердження звіту про нарахування основної грошової винагороди, затвердження мирової угоди та закриття провадження, скаржник вказує, що провадження у справі про банкрутство — це єдиний процес, в межах якого суд вирішує всі процесуальні питання. Тому ухвала суду першої інстанції від 27 березня 2019 року, на думку скаржника, цілком відповідає Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та жодним чином не суперечить йому, оскільки питання, які розглядаються в межах справи про банкрутство, є взаємопов’язаним.

22. 5 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ліквідатора СФГ «Т» гр–на О. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26 червня 2019 року в частині оскарження скарги на дії ліквідатора та затвердження звіту про основну грошову винагороду арбітражного керуючого під час виконання повноважень розпорядника майна банкрута на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України та частини 3 статті 8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відкрите касаційне провадження у справі Господарського суду Запорізької області за касаційною скаргою ліквідатора СФГ «Т» гр–на О. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26 червня 2019 року в частині затвердження мирової угоди у справі про банкрутство селянського (фермерського) господарства «Т», укладеної 23 листопада 2018 року між боржником та комітетом кредиторів в особі голови комітету кредиторів; зобов’язання СФГ «Т» гр–на О. здійснити виділ забезпечених речей з майна боржника, що є предметом забезпечення ПАТ «Д» за договорами застави: транспортного засобу № ** від 17 липня 2007 року та рухомого майна № *** від 17 липня 2007 року, їх продаж на аукціоні в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та задоволення вимог ПАТ «Д» за рахунок отриманих від продажу коштів; припинення процедури ліквідації СФГ «Т» та закриття провадження у справі про банкрутство СФГ «Т».

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

23. 22 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ «Д» на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на її необґрунтованість, просить Суд залишити її без задоволення, а прийняту у справі постанову суду апеляційної інстанції — без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

А. Щодо суті касаційної скарги

24. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

25. Оцінюючи доводи касаційної скарги про законність затвердження судом першої інстанції мирової угоди та зобов’язання СФГ «Т» здійснити виділ забезпечених речей з майна боржника, що є предметом забезпечення ПАТ «Д» за договорами застави, їх продаж на аукціоні в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та задоволення вимог ПАТ «Д» за рахунок отриманих від продажу коштів, Суд виходить з наступного.

26. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ПАТ «Д» є забезпеченим кредитором СФГ «Т». Ліквідатором виявлено майно, що є предметом забезпечення за договором застави транспортного засобу № ** від 17 липня 2007 року, за договором застави рухомого майна № *** від 17 липня 2007 року, у вигляді корисних залишків. Враховуючи, що заставний кредитор — ПАТ «Д» — відмовився від схвалення мирової угоди, 23 листопада 2018 року на зборах комітету кредиторів СФГ «Т» було прийняте протокольне рішення про здійснення виділу забезпечених речей, що є предметом забезпечення ПАТ «Д» за вказаними договорами застави з майна боржника, їх продаж на аукціоні в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та задоволення вимог забезпеченого кредитора за рахунок отриманих від продажу коштів та про укладення мирової угоди у даній справі про банкрутство СФГ «Т».

27. У касаційній скарзі ліквідатор стверджує, що позиція апеляційного господарського суду стосовно того, що реалізація корисних залишків від сільськогосподарської техніки, що знаходиться в заставі ПАТ «Д», має відбуватися виключно в межах провадження у справі про банкрутство, не ґрунтується на нормах Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

28. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на таке.

29. Відповідно до частин 1—5 статті 77 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами. Мирова угода може бути укладена на будь–якій стадії провадження у справі про банкрутство. У процедурі розпорядження майном боржника мирову угоду може бути укладено лише після виявлення всіх кредиторів і затвердження господарським судом реєстру вимог кредиторів. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів — членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів. Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг задоволення вимог кредиторів, визначених цим Законом (частина 1 статті 78 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

30. Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мирова угода протягом семи днів від дня прийняття комітетом кредиторів рішення про її укладення схвалюється забезпеченими кредиторами. Для схвалення мирової угоди потрібна згода всіх забезпечених кредиторів.

31. Частина 3 статті 80 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначає, що якщо всі забезпечені кредитори заперечують проти схвалення мирової угоди, інші кредитори можуть прийняти, зокрема, таке рішення про виділ забезпечених речей з майна боржника, їх продаж на аукціоні в порядку, встановленому цим Законом, та задоволення вимог забезпечених кредиторів за рахунок отриманих від продажу коштів.

32. Положеннями статті 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що продаж майна боржника в провадженні у справі про банкрутство здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, шляхом проведення торгів у формі аукціону, за винятком майна, продаж якого відповідно до законодавства України здійснюється шляхом проведення закритих торгів. Продажу підлягають всі види майна боржника, призначеного для здійснення господарської діяльності, за винятком прав і обов’язків, які не можуть бути передані іншим особам. Суб’єктами аукціону є його замовник, організатор та учасники. Організатором аукціону є визначена замовником фізична або юридична особа, що має ліцензію на проведення торгів і з якою замовник аукціону уклав договір на проведення аукціону.

33. Також Суд зазначає, що затвердження судом мирової угоди є підставою для закриття провадження у справі про банкрутство відповідно до положень частини 5 статті 83 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

34. Тобто аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що продаж виділеного забезпеченого майна боржника (у випадку заперечення заставного кредитора проти схвалення мирової угоди) повинен відбуватися відповідно до процедури, визначеної Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виключно в межах справи про банкрутство та такий продаж можливий за умови існування самого провадження про банкрутство боржника.

35. Реалізація заставного майна в процедурі банкрутства — це тривалий процес, який включає в себе, зокрема, інвентаризацію майна, його оцінку, укладення відповідного договору купівлі–продажу та покладає повноваження з продажу такого майна на ліквідатора банкрута. При цьому кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов’язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, відповідно до частини 4 статті 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підлягають включенню до складу ліквідаційної маси. Таким чином, у випадку реалізації майна за ціною, що перевищуватиме вимоги забезпеченого кредитора, включення до ліквідаційної маси залишку такої суми відновлюватиме як інтереси інших кредиторів на задоволення їх вимог, так і інтереси самого боржника.

36. Суд відзначає, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. Поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має й принцип судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, який полягає у дотриманні інтересів кредитора та боржника. Судовий нагляд у процедурі банкрутства реалізовується, зокрема, розглядом господарським судом скарг на дії (бездіяльність) учасників ліквідаційної процедури, розглядом судом спорів, які виникають при проведенні та виконанні результатів аукціонів, у тому числі про визнання недійсними договорів купівлі–продажу майна, які розглядаються в межах провадження у справі про банкрутство.

37. Таким чином, затвердження судом мирової угоди у справі про банкрутство та, як наслідок, закриття провадження у справі, та продаж заставного майна боржника поза межами справи про банкрутство виключають судовий нагляд за такою реалізацією майна та порушує права інших кредиторів та боржника на збільшення ліквідаційної маси.

38. Отже, виділ забезпечених речей з майна боржника, їх продаж на аукціоні та задоволення вимог забезпечених кредиторів за рахунок отриманих від продажу коштів має відбуватися до затвердження судом мирової угоди та закриття провадження у справі про банкрутство.

39. Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про затвердження мирової угоди, припинення процедури ліквідації СФГ «Т» та подальший виділ забезпечених речей з майна боржника, що є предметом забезпечення ПАТ «Д» за договорами застави, їх продаж та задоволення вимог заставного кредитора є таким, що прямо суперечить положенням статей 42, 44, 49, 80 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

40. Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із правомірним та обґрунтованим висновком суду апеляційної інстанції про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення даної справи про банкрутство СФГ «Т» для продовження розгляду до суду першої інстанції.

41. Щодо доводів касаційної скарги про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про неможливість розгляду в одному судовому засіданні скарг на дії ліквідатора, питання про затвердження звіту про нарахування основної грошової винагороди, затвердження мирової угоди та закриття провадження, Суд зазначає наступне.

42. Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

43. Відповідно до частини 1 статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

44. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (частина 6 статті 12 ГПК України).

45. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь–якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

46. Судом першої інстанції в одному судовому засіданні було розглянуто скарги на дії ліквідатора, затвердження звіту про основну грошову винагороду арбітражного керуючого О., затвердження мирової угоди у справі про банкрутство, зобов’язання боржника здійснити виділ забезпечених речей з майна боржника, що є предметом забезпечення, їх продаж на аукціоні та задоволення вимог за рахунок отриманих від продажу коштів, припинення процедури ліквідації та закриття провадження у справі про банкрутство.

47. Колегія суддів касаційної інстанції також погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що згадані вимоги, хоча і регулюються одним законом, їх сумісний розгляд може перешкодити з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін, повному та всебічному розгляду цих вимог, має суттєве значення при завершенні розгляду справи про банкрутство та можливості оскарження судових рішень.

48. Розгляд одночасно різнорідних вимог з винесенням єдиного судового рішення порушує права та охоронювані інтереси заінтересованих осіб та учасників провадження у справі про банкрутство, оскільки порушує право на ефективний засіб юридичного захисту прав та свобод.

49. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, у зв’язку з чим Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

50. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах–учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально–правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.

Б. Висновки щодо застосування норми права

51. Аналіз положень статей 42, 44, 49, 80 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає підстави для висновку про те, що продаж виділеного забезпеченого майна боржника (у випадку заперечення заставного кредитора проти схвалення мирової угоди) повинен відбуватися відповідно до процедури, визначеної Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виключно в межах справи про банкрутство, та такий продаж можливий за умови існування самого провадження про банкрутство боржника. Затвердження судом мирової угоди у справі про банкрутство та, як наслідок, закриття провадження у справі, та продаж заставного майна боржника поза межами справи про банкрутство виключають судовий нагляд за такою реалізацією майна та порушує права інших кредиторів та боржника на збільшення ліквідаційної маси. Отже, виділ забезпечених речей з майна боржника, їх продаж на аукціоні та задоволення вимог забезпечених кредиторів за рахунок отриманих від продажу коштів має відбуватися до затвердження судом мирової угоди та закриття провадження у справі про банкрутство.

В. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

52. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що постанова апеляційного господарського суду у справі прийнята з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

53. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини 1 статті 308, статтею 309 ГПК України, касаційна скарга ліквідатора селянського (фермерського) господарства «Т» гр–на О. підлягає залишенню без задоволення, а прийнята у справі постанова Центрального апеляційного господарського суду від 26 червня 2019 року — залишенню без змін.

Г. Розподіл судових витрат

54. У зв’язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтею 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив:

1. Касаційну скаргу ліквідатора селянського (фермерського) господарства «Т» гр–на О. залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26 червня 2019 року залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 29 серпня 2019 року. Справа № 908/1859/16. Головуючий — Пєсков В.Г. Судді — Васьковський О.В., Катеринчук Л.Й.)