Таким, що відповідає Конституції України, визнано Закон України «Про освіту» (Закон) від 5 вересня 2017 року з наступними змінами. Відповідного висновку дійшов Конституційний Суд України (КСУ) у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України. КСУ зауважив, що неконституційним у цілому з причин порушення процедури може бути визнаний лише той нормативний акт Верховної Ради України, під час прийняття чи схвалення якого (або набуття ним чинності) було порушено процедурні вимоги, що встановлюються безпосередньо Конституцією України, а не іншими нормативними актами, зокрема Регламентом Верховної Ради України.

Рішення № 10-р/2019 ухвалене 16 липня 2019 року. Суддя-доповідач — Ігор Сліденко. Окрема думка — судді Наталі Шаптали.

На розгляд КСУ було передане питання з огляду на те, що Закон суперечить положенням статей 6, 8, 9, 10, 11, 19, 22, 24, 53, 83, 92 Конституції України та не узгоджується з нормами міжнародного права. Народні депутати України наводять аргументацію щодо неконституційності положень Закону, які, на їхню думку, звужують зміст та обсяг існуючих прав і свобод осіб (прав осіб, які належать до національних меншин та корінних народів України, на навчання рідною мовою в комунальних закладах освіти для здобуття загальної середньої освіти), порушують принцип юридичної визначеності як складової верховенства права, встановлюють «дискримінаційні переваги» за мовними ознаками та етнічним походженням. Крім того, автори клопотання вважають, що під час ухвалення Закону народні депутати України не дотримали процедури його розгляду та ухвалення, що суперечить частині 2 статті 6, частині 2 статті 19, частині 5 статті 83 Конституції України.

КСУ, розглядаючи питання, порушені у конституційному поданні, виходив з такого. За частинами 1—2 статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова; держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. При цьому держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України — відповідно до приписів статті 11 Конституції України.

Суд підкреслює, що Конституцією України статус державної мови надано українській мові і це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі, що вже досліджувалося КСУ (абзац 2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99).

КСУ нагадує, що положення про українську мову як державну міститься у розділі І «Загальні засади» Конституції України, який закріплює основи конституційного ладу в Україні. Мова — унікальний феномен, що є засобом соціалізації, формою реалізації творчого потенціалу кожної людини, а знання державної мови сприяє соціалізації особи та є засобом запобігання дискримінації.

Українська є мовою офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов’язків, у роботі й у діловодстві органів державної влади та місцевого самоврядування, у судовому провадженні, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України. Держава повинна забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Таким чином, українська мова як державна є обов’язковою на всій території України у державній сфері, а також у публічних сферах суспільного життя, у тому числі у сфері освіти.

Дослідивши Закон в аспекті забезпечення балансу між вивченням і застосуванням державної мови і вільним розвитком, використанням, захистом мов національних меншин та корінних народів України, КСУ зазначив таке. Освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об’єднаного спільними цінностями і культурою, та держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору (абзаци перший, другий преамбули Закону).

При цьому КСУ підкреслює, що на рівні Закону передбачено засоби та механізми для реалізації особами, які належать до національних меншин та корінних народів України, права на вивчення відповідних мов України разом із вивченням української мови як державної, оскільки вона є умовою свідомого об’єднання громадян у межах території України. У положеннях Закону, зокрема, вказується, що в Україні створюються рівні умови доступу до освіти; ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти; право на освіту гарантується, зокрема, незалежно від національності, мови спілкування (частина 2 статті 3).

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видах. Крім того, Закон встановлює перехідний період, який дає громадянам України можливість для адаптації до нового нормативного регулювання у сфері освіти.

Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, визначає права та обов’язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері освіти. Закон гарантує національним меншинам та корінним народам України право на вивчення рідної мови та передбачає вивчення державної української мови, що є однією з умов їх повноцінної інтеграції в українське суспільство. Неможливість вивчати державну мову перешкоджає соціалізації представників національних меншин та корінних народів України.

Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що мета Закону узгоджується з приписами Конституції України, оскільки забезпечує збалансований підхід до вивчення державної мови як засобу соціалізації особи та функціонування органів державної влади і органів місцевого самоврядування на конституційних засадах і вивчення мов національних меншин та корінних народів України.

Відповідно до статті 7 Закону особам, які належать до корінних народів, національних меншин України, гарантується право на вивчення відповідних мов у комунальних закладах загальної середньої освіти або через національні культурні товариства (абзац 5 частини 1). Заклади освіти забезпечують обов’язкове вивчення саме державної мови — в обсязі, що дає змогу провадити професійну діяльність у вибраній галузі з використанням державної мови.

Ухваливши Закон, держава створила умови для повноцінної реалізації відповідних прав національних меншин, у тому числі корінних народів України, вивчати рідну мову, а також здобувати освіту державною мовою незалежно від походження, повноцінно реалізовувати визначені Конституцією України права на працю (частина 1 статті 43); на участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; на доступ до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38); на безоплатне здобуття вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (частина 4 статті 53); судовий захист (частина 1 статті 55) тощо. У такий спосіб забезпечується рівність кожної особи у реалізації вказаних прав незалежно від національності та мови спілкування.

Визначивши Законом засадничі питання освіти в Україні, деталізуючи конституційне право на освіту, Верховна Рада України не вийшла за межі повноважень, встановлених Конституцією України. Проаналізувавши Закон на предмет відповідності статті 8 Конституції України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що суть окремих оспорюваних положень Закону розкривається через лексичне значення слів та узгоджується з вимогою юридичної визначеності як складовою принципу верховенства права. Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що Закон не суперечить вимогам статей 8, 9, 10, 11, 19, 22, 24, 53, 92 Конституції України.

Ірина ГОНЧАР, «Судовий вісник»