«Законодавство ЄС не перешкоджає зобов’язанню хост–провайдера, такого як Facebook, видаляти ідентичні, а за певних обставин еквівалентні коментарі, раніше визнані незаконними» — такого висновку дійшов Суд Європейського Союзу (Суд ЄС) у своєму рішенні від 3 жовтня ц.р. за запитом Верховного Суду Австрії щодо особливостей застосування Директиви ЄС про електронну комерцію (справа № C-18/18). Крім того, Суд ЄС не вбачає перепон для того, щоб відповідний припис виконувався по всьому світу у рамках існуючого міжнародного законодавства. Тобто тепер Facebook або будь–яку іншу соцмережу чи хост–провайдера можна зобов’язати ідентифікувати та видаляти як оригінальні наклепницькі коментарі, так і інші ідентичні або схожі за змістом дописи, опубліковані іншими користувачами.

Обставини справи

Ухвалене рішення стосується справи колишнього члена Національної ради Австрії (Nationalrat), голови парламентської партії «die Gruenen» («Зелені») Єви Ґлавішніґ-Пєшек. У 2016 році вона звернулася до соцмережі Facebook Ireland (штаб–квартира в Ірландії працює з користувачами за межами США і Канади) з вимогою видалити коментар, який вона вважала дискредитуючим. Один із користувачів Facebook поділився на своїй особистій сторінці статтею з австрійського інтернет–журналу, що призвело до створення на цій сторінці ескізу оригінальної публікації, що містила заголовок, короткий підсумок статті та фотографію пані Ґлавішніґ–Пєшек. Цей користувач також опублікував у зв’язку з цією статтею коментар, який був визнаний австрійським судом як такий, що завдає шкоди репутації пані Ґлавішніґ–Пєшек, ображає та дискредитує її. Доступ до цієї публікації міг отримати будь–який користувач Facebook.

Оскільки вимога Єви Ґлавішніґ–Пєшек виконана не була, вона звернулась до суду у Відні. Виконуючи вже припис суду, Facebook заборонив доступ до оспорюваного допису з Австрії. Далі в ході судового розгляду виникло питання про зобов’язання видалення ідентичних та еквівалентних публікацій, причому для всіх користувачів соцмережі, незалежно від місця їх перебування. Оскільки це питання стосувалося законодавства ЄС, Верховний суд Австрії вирішив припинити розгляд справи і надіслав запит на попереднє рішення Суду ЄС.

Законодавство ЄС

Директива 2000/31/ЄС Європейського парламенту та Ради «Про деякі правові аспекти інформаційних послуг, зокрема електронної комерції, на внутрішньому ринку» (Директива про електронну комерцію) регламентує питання переміщення інформаційних послуг між державами–членами. Статтею 14 цієї Директиви встановлено, що у разі надання інформаційних послуг, які включають зберігання інформації, що надається одержувачем послуг, держави–члени забезпечують звільнення постачальника послуг від відповідальності за інформацію, що була збережена за запитом одержувача послуг, за умови, що постачальник послуг не знає про незаконну діяльність чи інформацію, що стосується позовів про відшкодування збитків, не обізнаний із фактами чи обставинами, з яких випливає незаконна діяльність чи інформація; або постачальник за умови обізнаності вдається до швидких дій з метою усунення можливості доступу чи відключення доступу до інформації. Ця стаття не впливає як на можливість для суду чи адміністративного органу, відповідно до правової системи держав–членів, вимагати від постачальника послуг обмеження чи запобігання порушенню, так і на здатність держав–членів встановлювати процедури, що регулюють усунення можливості доступу чи відключення доступу до інформації.

«Компанія Facebook Ireland надає послуги приймаючого постачальника послуг для цілей статті 14 Директиви» — констатовано в рішенні Суду ЄС.

Відповідно до частини 1 статті 15 Директиви про електронну комерцію держави–члени не накладають на постачальників послуг ні загального обов’язку відстежувати інформацію, яку вони передають чи зберігають, ні загального обов’язку здійснювати активний пошук фактів чи обставин, що свідчать про незаконну діяльність.

Тлумачення Суду ЄС

Відповідаючи на запит Верховного суду Австрії, Суд ЄС, зокрема, відзначив, що положення статті 15 Директиви про електронну комерцію не стосуються зобов’язань щодо моніторингу «у конкретному випадку». Такий конкретний випадок, перш за все, може стосуватися інформації, що зберігається відповідним приймаючим постачальником на вимогу певного користувача його соціальної мережі, зміст якої було вивчено та оцінено судом, що має юрисдикцію в державі–члені, який, після своєї оцінки, визнав його незаконним.

Щоб приймаючий постачальник запобігав будь–якому подальшому порушенню інтересів скаржника, Суд ЄС вважає законним рішення національного суду, який має право вимагати від цього постачальника послуг блокувати доступ до збереженої інформації, а також до змісту, який є ідентичним змісту, що раніше було визнано незаконним, або видалити цю інформацію, незалежно від того, хто просив зберігати її. З огляду на однаковий зміст відповідної інформації заборона, надана для цієї мети, не може розглядатися як накладення на приймаючого постачальника зобов’язання контролювати інформацію, яку він зберігає, або загальне зобов’язання активно шукати факти чи обставини із зазначенням протиправної діяльності, передбаченої статтею 15 Директиви про електронну комерцію. Одним із аргументів на користь цієї позиції Суд ЄС наводить таку обставину: «оскільки соціальна мережа сприяє швидкому розповсюдженню інформації, що зберігається постачальником послуг між її різними користувачами, є очевидний ризик того, що інформація, яка вважалася незаконною, згодом буде відтворена та поширена іншим користувачем цієї мережі».

Що стосується можливості блокування і/або видалення інформації, зміст якої є еквівалентним змісту інформації, яка раніше була визнана незаконною, такою, що не відповідає вимогам закону, Суд ЄС розтлумачив, що незаконність змісту інформації сама по собі не слідує із використання певних термінів, поєднаних певним чином, а з того, що повідомлення, яке передається цим змістом, вважається незаконним, коли, як у розглядуваному випадку, це стосується наклепницьких заяв, зроблених проти конкретної особи.

«З цього випливає, що … заборона може бути поширена на інформацію, зміст якої, хоча по суті і передає одне й те ж повідомлення, формулюється дещо інакше, через вживані слова або їх поєднання, порівняно з інформацією, зміст якої було визнано незаконним. В іншому випадку, як уточнив запитуючий суд, наслідки такої заборони легко можна обійти шляхом зберігання повідомлень, які дещо відрізняються від тих, які раніше були оголошені незаконними, що може призвести до того, що зацікавлена особа повинна буде ініціювати багаторазове провадження, щоб покінчити з поведінкою, жертвою якої вона є» — зазначено у рішенні Суду ЄС. Водночас проаналізовано і допустимі межі такої еквівалентності: «важливо, щоб еквівалентна інформація містила конкретні елементи, які належним чином ідентифіковані у судовому рішенні, наприклад, ім’я особи, якої стосується порушення, визначене раніше, обставини, за яких було визначене порушення та прирівнювання до змісту, який був визнаний незаконним. Відмінності у формулюванні цього еквівалентного контенту, порівняно із змістом, який був визнаний незаконним, у жодному разі не мають бути такими, що вимагають від відповідного постачальника незалежної оцінки цього контенту».

Резюмуючи, Суд ЄС зазначив, що блокування та/або видалення інформації, визнаної незаконною та еквівалентною інформації, видається достатньо ефективним для забезпечення захисту інтересів особи, проти якої спрямована така дискредитаційна інформація. Водночас для моніторингу та пошуку еквівалентної інформації має бути достатньо автоматизованих засобів, без необхідності проведення додаткового оцінювання. І в будь-якому разі на приймаючого постачальника не покладається зобов’язання контролювати інформацію, яку він зберігає, або загальне зобов’язання активно шукати факти чи обставини, що вказують на протизаконну діяльність, як це передбачено у статті 15 Директиви про електронну комерцію.

Олексій НАСАДЮК, «Судовий вісник»