Ірина ГОНЧАР

«Судовий вісник»

Повага до суду не може бути забезпечена обмеженням основоположних прав інших учасників судового засідання. Такий висновок слідує з рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Чеферин проти Словенії» (скарга № 40975/08), ухваленого 16 січня 2018 року.

За обставинами цієї справи, заявник — адвокат, який мав значний професійний доробок, був захисником особи у кримінальному провадженні за обвинуваченням у потрійному вбивстві, за що та могла бути засуджена до 30 років позбавлення волі. Це дуже серйозне покарання. Заявник у своїх письмових та усних поясненнях розкритикував висновки та свідчення експертів, які були залучені судом для визначення осудності клієнта заявника. Він також говорив про порушення прав людини свого клієнта під час складення цих висновків. Свідчення експертів він називав «позбавленими будь­якого сенсу», «професійно слабкими», «вигаданими конструкціями», стверджував, що залучений до справи психіатр «використав психологічні методи без обґрунтування», а психолог «застарілі методи з кам’яного віку психології й антинаукові концепції». Крім того, критикував адвокат у судовому засіданні і позицію обвинувачення, вказуючи, що «для прокурора є прийнятним приховувати шокуючі докази, які можуть звільнити відповідача від відповідальності», і загалом назвав весь судовий процес «фарсом».

Суд визнав такі вислови образливими оціночними судженнями і, враховуючи, що вони були виголошені адвокатом з багаторічною практикою представництва, оштрафував заявника. Національні суди не прийняли скарги, зрештою, зауваживши, що адвокат міг реагувати на виявлені ним порушення, використовуючи більш легально прийнятні засоби критики.

Звертаючись до ЄСПЛ, пан Чеферин заявляв, що його покарання не було необхідним у демократичному суспільстві, відповідно, не було пропорційним до поставленої мети, і послався на порушення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), якою гарантовано свободу вираження поглядів.

ЄСПЛ одноголосно ухвалив, що скарга є прийнятною у розрізі вказаної статті, тобто визнав, що промови адвоката у судовому провадженні, зокрема під час розгляду кримінальної справи, захищаються цією статтею, як будь­яке вираження думки. Стосовно самого порушення колегія суддів ЄСПЛ не була настільки ж одноголосною. І все ж таки шістьма голосами проти одного Суд визнав, що мало місце стверджуване порушення.

Велику увагу ЄСПЛ приділив тому факту, що всі спірні висловлювання були зроблені заявником у судовому засіданні, в якому брав участь як захисник обвинуваченого. Власне, вони були формою реагування, запереченням проти експертних висновків, які були представлені суду і мали надзвичайно важливе, а то й вирішальне значення для засудження підзахисного. Використовуючи саме такі вис­новки, адвокат діяв свідомо, адже ставив за мету домогтися зміни експертів, проведення нових досліджень та складання нових висновків, які могли би бути більш прийнятні для позиції захисту. Так, усіма доступними засобами адвокат намагався посіяти сумніви у тому, що саме цим експертам та їхнім висновкам і свідченням можна довіряти як істинно правильним. Тобто його метою було викликати недовіру до експертів та їхніх свідчень.

У той же час ЄСПЛ зауважив, що національний суд, караючи адвоката за такі дії, спирався на те, що професійна компетенція експертів не може бути піддана сумнівам чи критиці, адже вони є сертифікованими експертами, що підтверджено ­ліцензіями Міністерства юстиції країни. І цій позиції не було надано належної оцінки національними судами вищих інстанцій. На думку ЄСПЛ, зважаючи на офіційний статус і «вагу» експертів у кримінальних провадженнях, вони зобов’язані були приймати критику у зв’язку з виконанням професійних обов’язків. Тим більше ЄСПЛ зауважив, що, критикуючи виснов­ки експертів, адвокат апелював до фактів, які, зрештою, не були перевірені національними судами ні під час розгляду кримінальної справи, ні у рамках справи про відповідальність адвоката. Зокрема, ставилися під сумнів використані методики і результати тестування на детекторі брехні.

Так, це дало підстави для висновку ЄСПЛ, що застосовані національними судами методи коригування поведінки захисника, зокрема штраф за висловлювання у рамках судового розгляду кримінального провадження, не були достатньо обґрунтованими та доцільними у демократичному суспільстві, а отже, це було невиправданим порушенням права на свободу вираження думок. Іншими словами, не було дотримано балансу між необхідністю захисту авторитету судової влади та репутації учасників процесу, з одного боку, і потребою захисту свободи слова заявника — з іншого. Більше того, суди не вказали, чому не можна було застосувати менш суворе покарання до адвоката за порушення, якщо воно мало місце.

Зрештою, ЄСПЛ присудив справедливу сатисфакцію у розмірі 800 євро на покриття матеріальної шкоди (суми сплаченого штрафу), 2400 євро компенсації моральної шкоди та 3000 євро відшкодування понесених витрат.

Варто зауважити, що, ухвалюючи таке рішення, ЄСПЛ звернув увагу на такий критерій, як добросовісність намірів заявника (тобто мету, з якою ним була вжита критика суду, обвинувачення та експертів), а також зауважив, що це обов’язок суду направляти судове провадження таким чином, щоб забезпечити його справедливість, а не просто потім встановлювати, чи була критика допустимою.

Проте й адвокатам не треба розслаблятися. Хоча для захисту всі засоби згодяться, їх обирати треба теж зважено. Адже, як підкреслив ЄСПЛ, для осіб, які не обіймають державних посад, зокрема адвокатів, допустимо більш широке право на свободу вираження поглядів, ніж для представників держави (зокрема, суддів та прокурорів). Однак адвокат, враховуючи наявність у нього юридичних знань, повинен бути більш стриманим у реалізації цього свого права, ніж обиватель.

ПРОТИ УКРАЇНИ

У жовтні Європейський суд з прав людини ухвалив кілька рішень у справах проти України. Так, рішенням від 8 жовтня 2020 року у справі «Горяйнова проти України» (скарга № 41752/09) встановив порушення права на свободу вираження поглядів, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заявниці, звільненої з посади в місцевій прокуратурі у 2007 році за критику органів прокуратури у відкритому листі, опублікованому в інтернеті щодо корупції з боку прокурорів на місцях. Оскільки таку критику керівництво сприйняло як образу та «розповсюдження конфіденційної інформації про прокуратуру», то вважали, що це було дискредитацією заявниці як прокурора. Суди підтримали рішення про звільнення. ЄСПЛ вважає, що мало місце порушення права висловлювати свою точку зору на ситуацію з огляду на відсутність дієвих альтернативних засобів повідомити про правопорушення, свідком яких вона була. Справедлива сатисфакція — 4500 євро компенсації моральної шкоди та 261,63 євро на покриття витрат.

Того ж дня у справі «Тесля проти України» (скарга № 52095/11) ЄСПЛ не знайшов ознак порушення частини 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) у справі заявника, засудженого до довіч­ного позбавлення волі за вбивство двох осіб. Скаржник вважав, що при повторному апеляційному перегляді рішення у його справі Верховний Суд України був упереджений, оскільки до колегії суддів, яка закріпила вирок апеляційного суду як суду першої інстанції, входило двоє суддів, які раніше скасували більш м’який вирок (15 років позбавлення волі) у справі заявника.

У справі «Мельников проти України» (скарга № 66753/11), рішення в якій було ухвалене 22 жовтня ц.р., заявник також відбував покарання у вигляді довічного позбавлення волі за бандитизм, розбій, вбивства та інші злочини. Він був засуджений одним вироком до 15 років позбавлення волі та до довічного позбавлення волі за результатами другого провадження. Заявник скаржився на порушення частини 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку), оскільки його тримали під вартою 8 років під час розгляду другої справи, а також статті 3 Конвенції (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) стосовно умов у київському СІЗО, та статті 7 (жодного покарання без закону), оскільки час тримання під вартою у другій справі, яка розглядалася паралельно, не зарахували до строку відбуття покарання у першій справі. ЄСПЛ встановив, що було порушення лише статті 6.

Також ЄСПЛ у порядку письмового провадження ухвалив рішення у справах проти України, які стосуються питань, що вже були предметом розгляду суду, щодо надмірної тривалості судового розгляду, а саме: 24 вересня 2020 року у справах «Кір’яненко проти України» (скарга № 7473/13), «Міняйло та інші проти України» (скарга № 59356/10); 1 жовтня 2020 року — «Вегієв проти України» (скарга № 37454/12); 8 жовтня 2020 року — «ТОВ «Кріс» проти України» (скарга № 69282/10), «Осіпов проти України» (скарга № 795/09), «Северин проти України» (скарга № 50256/08), «Шуманський проти України» (скарга № 70579/12); 15 жовтня 2020 року — «Кабанова проти України» (скарга № 17317/08), «Старішко проти України» (скарга № 61839/12); 22 жовтня 2020 року — «Чернявський проти України» (скарга № 54141/12), «Карапас та інші проти України» (скарга № 54575/12), «Мельничук проти України» (скарга № 77851/12), «Рамішвілі проти України» (скарга № 79912/13), «Талаліхіна проти України» (скарга № 13919/12), «Виноградський проти України» (скарга № 43961/19).