В

ерховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши 8 вересня 2020 року у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ф» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду м. Києва від 25 лютого 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ф» в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Л» до акціонерного товариства «У», товариства з обмеженою відповідальністю «М», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю «Д», товариство з обмеженою відповідальністю «І», — про визнання прав такими, що припинилися, встановив таке.

<…>

Короткий зміст позовних вимог

2. 12 грудня 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «Ф» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою б/н від 9 грудня 2019 року в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Л» до акціонерного товариства «У», товариства з обмеженою відповідальністю «М», а якій просить:

— визнати право акціонерного товариства «У» нараховувати проценти, передбачені кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії № * від 3 травня 2007 року, укладеним між АТ «У» та ТОВ «І», права вимоги за яким відступлені АТ «У» на користь ТОВ «М» за договором факторингу № ** від 20 листопада 2017 року, — таким, що припинилося з 16 квітня 2009 року у зв’язку зі спливом строку кредитування та пред’явленням до ТОВ «І» вимоги від 1 квітня 2009 року за вих. № ***  про повернення в повному обсязі в термін до 15 квітня 2009 року отриманого кредиту та сплату процентів за користування кредитом;

— визнати право ТОВ «М» нараховувати проценти, передбачені кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії № * від 3 травня 2007 року, укладеним між АТ «У» та ТОВ «І», права вимоги за яким відступлені АТ «У» на користь ТОВ «М» за договором факторингу № ** від 20 листопада 2017, — таким, що припинилося з 16 квітня 2009 року у зв’язку зі спливом строку кредитування та пред’явленням до ТОВ «І» вимоги від 1 квітня 2009 року за вих. № *** про повернення в повному обсязі в термін до 15 квітня 2009 року отриманого кредиту та сплату процентів за користування кредитом;

— визнати право АТ «У» вимагати сплати (погашення) ТОВ «Л» процентів у розмірі 8 998 591,84 доларів США та 404 276,58 грн, які були нараховані після 15 квітня 2009 року за кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії № * від 3 травня 2007 року, укладеним між АТ «У» і ТОВ «І», та відступлені на користь ТОВ «М» згідно з договором факторингу № ** від 20 листопада 2017 року, в будь­який спосіб, у тому числі, але не обмежуючись шляхом звернення стягнення на належне ТОВ «Л» і ТОВ «Д» на праві власності майно, — таким, що припинилося;

— визнати право ТОВ «М» вимагати сплати (погашення) ТОВ «Л» процентів у розмірі 8 998 591,84 доларів США та 404 276,58 грн, які були нараховані після 15 квітня 2009 року за кредитним договором про надання ­мультивалютної кредитної лінії № * від 3 травня 2007 року, укладеним між АТ «У» і ТОВ «І», та відступлені на користь ТОВ «М» згідно з договором факторингу № ** від 20 листопада 2017 року, в будь­який спосіб, у тому числі, але не обмежуючись шляхом звернення стягнення на належне ТОВ «Л» і ТОВ «Д» на праві власності майно, — таким, що припинилося.

3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Ф» є власником частки в статутному капіталі ТОВ «Л» у розмірі 109 807 191,10 грн, що складає 91,065 % статутного капіталу Товариства. Позивач зазначає, що ТОВ «М» набуло право вимоги за кредитним договором № * від 3 травня 2007 року, виконання якого забезпечене іпотекою нерухомого майна, що належить на праві власності ТОВ «Л» і ТОВ «Д», проте задоволення ТОВ «М» своїх грошових вимог за кредитним договором № * від 3 травня 2007 року за рахунок нерухомого майна, належного на праві власності ТОВ «Л», порушить права ТОВ «Л», а також майнові права, корпоративні права та законні інтереси ТОВ «Ф».
4. 26 грудня 2019 року до місцевого суду від ТОВ «Л» надійшло клопотання б/н від 24 грудня 2019 року про залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України з огляду на те, що ТОВ «Л» має процесуальну дієздатність, може самостійно та вільно розпоряджатися своїми правами та не уповноважувало ТОВ «Ф» звертатися до суду з позовом в інтересах ТОВ «Л».
5. 26 грудня 2019 року до місцевого суду від ТОВ «М» надійшло клопотання б/н від 24 грудня 2019 року про залишення позову без розгляду, яке обґрунтоване тим, що позовну заяву підписано особою, яка не мала права її підписувати, оскільки ТОВ «Ф» не доведено існування виключних обставин у підтвердження неможливості ТОВ «Л» самостійно звернутися до суду за захистом порушеного права через виконавчі органи, тому є достатні підстави стверджувати, що в даній справі заявлено завідомо безпідставний позов, що має очевидно штучний характер та має бути визнаний судом зловживанням процесуальними правами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

6. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2020 року:

— у задоволенні клопотання б/н від 24 грудня 2019 року «Про залишення позовної заяви без розгляду» товариства з обмеженою відповідальністю «М» відмовлено;

— клопотання б/н від 24 грудня 2019 року «Про залишення позову без розгляду» товариства з обмеженою відповідальністю «Л» задоволено;

— позовну заяву б/н від 9 грудня 2019 року ТОВ «Ф» в інтересах ТОВ «Л» до АТ «У», ТОВ «М» про визнання прав такими, що припинилися залишено без розгляду.

7. У частині залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 266 ГПК України суди мотивували свої висновки тим, що позивачем у справі (ТОВ «Л») до початку розгляду справи по суті подане клопотання про залишення позову без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів

8. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, ТОВ «Ф» звернулось з касаційною скаргою, у якій просить постанову та ухвалу судів попередніх інстанцій скасувати в частині задоволеного клопотання б/н від 24 грудня 2019 року ТОВ «Л» про залишення позовної заяви без розгляду та в частині залишення без розгляду позовної заяви про визнання прав такими, що припинилися, — скасувати, а справу передати на новий розгляд і вирішення по суті до Господарського суду м. Києва.
9. Касаційна скарга мотивована тим, що:

— судами попередніх інстанцій не було враховано наявність виключних обставин, які надають право ТОВ «Ф» як учаснику ТОВ «Л» звертатись до суду в його інтересах, зокрема, позбавлення товариства можливості самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав, про які йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Фельдман і Банк «Слов’янський» проти України»;

— судами безпідставно не взято до уваги, що відповідний позов у даній справі було подано ТОВ «Ф» також з метою захисту власних корпоративних прав і майнових прав та інтересів;

— суд апеляційної інстанції застосував пункт 3 частини 1 статті 22 та статтю 167 Господарського кодексу (ГК) України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 3­327гс15 (911/2435/14) та від 21 січня 2015 року у справі № 3­207гс14;

— правові висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 904/4669/18, не свідчать про відсутність виключних обставин у даній справі, про які йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Фельдман і Банк «Слов’янський» проти України»;

— на цей час немає висновку Верховного Суду щодо питання застосування безпосередньо рішення ЄСПЛ у справі «Фельдман та банк «Слов’янський» проти України, заява № 42758/05, від 21 грудня 2017 року, як джерела права у подібних правовідносинах, а саме — у випадках, коли позивач (учасник чи акціонер компанії) звертається до суду одночасно як у власних інтересах, так і в інте­ресах компанії, учасником якої є позивач.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

10. ТОВ «М» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін.

Позиція Верховного Суду

11. Заслухавши доповідь судді­доповідача, пояснення учасників справи, які з’явились у судове засідання, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наступне.
12. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
13. Скаржник оскаржує ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій лише в частині висновків щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду. Отже, інші висновки судів, у тому числі щодо відмови ТОВ «М» у задоволенні клопотання б/н від 24 грудня 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду, не є предметом касаційного оскарження, а отже, не переглядаються судом в межах даного касаційного провадження.
14. Як було зазначено вище, ТОВ «Ф» (як учасник ТОВ «Л») звернулось до суду з позовом в інтересах ТОВ «Л» з посиланням на те, що останнє не має можливості звернутися до суду з вказаним позовом через призначеного саме засновниками (учасниками) керівника.
15. Разом із тим право на звернення до господарського суду в інтересах юридичної особи надане статтею 54 ГПК України власнику (учаснику, акціонеру), якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, у разі подання ним позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою. З іншими позовами в інтересах юридичної особи власник (учасник, акціонер) може звернутися лише в разі наявності підстав, прямо передбачених відповідними законодавчими нормами.
16. Проте положеннями чинного законодавства не передбачене звернення учасника юридичної особи до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інте­ресів цієї особи поза відносинами представництва, окрім позовів про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.
17. Отже, обґрунтованим є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для звернення ТОВ «Ф» в інтересах ТОВ «Л» про визнання такими, що припинилися, прав кредитодавця нараховувати проценти та вимагати їх сплати (погашення).
18. Відповідний висновок відповідає висновкам, здійсненим Верховним Судом у постановах від 22 травня 2020 року у справі № 910/17602/19 та від 28 лютого 2019 року у справі № 904/4669/18.
19. Крім того, у справі № 904/4669/18 Верховний Суд зробив висновок і щодо застосування рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман і Банк «Слов’янський» проти України» (пункт 31 постанови). Наведеним спростовуються відповідні доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування рішення ЄСПЛ у справі «Фельдман та банк «Слов’янський» проти України», заява № 42758/05, від 21 грудня 2017 року у подібних правовідносинах.
20. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що у даній справі відсутні виключні обставини, які б виправдовували звернення ТОВ «Ф» як учасника ТОВ «Л» до суду в його інтересах, зокрема, позбавлення товариства можливості самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав, про які йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Фельдман і Банк «Слов’янський» проти України», оскільки судами встановлено, що ТОВ «Л» не позбавлене можливості самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав.
21. Щодо доводів скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано такі обставини:

— в.о. директора ТОВ «Л» гр­н Н. не призначався учасниками ТОВ «Л» відповідно до статуту компанії, а був призначений ТОВ «Ж» у межах процедури управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано у кримінальному провадженні, передбаченої Законом України «Про національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаних від корупційних та інших злочинів»;

— учасники (засновники) ТОВ «Л» не надавали ­своєї згоди на призначення гр­на Н. в.о директора ТОВ «Л»;

— в.о директора ТОВ «Л» гр­н Н. діє в інтересах ТОВ «Ж» та АРМА, а не учасників (засновників) ТОВ «Л», суд касаційної інстанції зазначає наступне.

22. Так, наведені скаржником доводи не наділяють ТОВ «Ф» правом на звернення до суду в інтересах ТОВ «Л». У разі якщо скаржник не погоджується як з фактом передачі корпоративних прав ТОВ «Л» в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, так і з фактом передачі таких прав в управління ТОВ «Ж» та призначення останнім в.о. керівника ТОВ «Л», скаржник не позбавлений права оскаржити такі дії або в інший визначений законом спосіб, захищати свої права та інтереси.
23. Наведені висновки узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 травня 2020 року у справі № 910/17602/19.
24. Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у даній справі відсутні виключні обставини, які свідчать про те, що ТОВ «Л» не може самостійно звернулись з відповідним позовом до суду, а отже, суди дійшли правомірного висновку про те, що у ТОВ «Ф» відсутні підстави для подання позову в інтересах товариства обмеженою відповідальністю «Л».
25. За змістом пункту 4 частини 5 статті 174 ГПК України у разі, якщо відсутні підстави для звернення до суду особи, якій законом надане право звертатися до суду в інтересах іншої особи, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи.
26. У разі якщо після відкриття провадження у справі суд установить відсутність підстав для звернення до суду особи, якій законом надане право звертатися до суду в інтересах іншої особи, то позовну заяву слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати, що є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України. Відповідного висновку щодо застосування пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
27. Отже, за наведених обставин позовна заява ТОВ «Ф» підлягає залишенню без розгляду саме на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України. Виснов­ки судів попередніх інстанцій про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 ГПК України є помилковими, однак відповідні порушення норм процесуального права не призвели до постановлення незаконної ухвали місцевого та постанови апеляційного судів по суті, а тому не є підставою для їх скасування, водночас є підставою для зміни мотивувальних частин вказаних судових актів у вказаній частині.
28. Щодо доводів касаційної скарги про те, що відповідний позов у даній справі було подано ТОВ «Ф» також з метою захисту власних корпоративних прав і майнових прав та інтересів, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
29. Так, позовна заява містить твердження про необхідність захисту корпоративних і майнових прав та інтересів ТОВ «Ф». Проте подання позову саме в інтересах ТОВ «Л», що встановлено судами попередніх інстанцій, не свідчить про безпосереднє набуття ТОВ «Ф» статусу позивача чи про пред’явлення ним такого позову від власного імені чи у власних інтересах.
30. Норми чинного процесуального законодавства не передбачають права особи одночасно звертатися з позовом як у власних інтересах, так і в інтересах іншої юридичної особи. Цей висновок випливає із відносності процесуальних відносин та завдання господарського судочинства, метою якого є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб чи держави. Ця мета реалізуються через право на звернення до господарського суду у власних інтересах або в інтересах інших осіб, якщо таке право надане законом.
31. У даній справі ТОВ «Ф» звернулося до суду в інтересах ТОВ «Л». Водночас воно не позбавлене права звернення до суду з метою захисту своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав або інтересів шляхом подання відповідної позовної заяви із обґрунтуванням підстав такого звернення та викладенням своїх вимог щодо предмета спору та їх обґрунтування.
32. Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції не надає оцінки доводам скаржника про те, що суд апеляційної інстанції застосував пункт 3 частини 1 статті 22 та статті 167 ГК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 3­327гс15 (911/2435/14) та від 21 січня 2015 року у справі № 3­207гс14, оскільки питання правомірності подання позову товариством з обмеженою відповідальністю «Ф» до акціонерного товариства «У» і товариства з обмеженою відповідальністю «М» з метою захисту своїх корпоративних прав та інтересів як учасника товариства з обмеженою відповідальністю «Л» в межах цієї справи не розглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

33. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи прий­мати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
34. Згідно зі статтею 311 ГПК України Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу ­межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
35. Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо залишення позовної заяви без розгляду, однак з помилковим застосування норм процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню зі зміною мотивувальних частин оскаржуваних судових актів в частині залишення без розгляду позовної заяви.

Розподіл судових витрат

36. Враховуючи висновки Верховного Суду про зміну мотивувальних частин судових рішень і залишення без змін резолютивних частин, судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд постановив:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ф» задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду м. Києва від 25 лютого 2020 року в частині залишення без розгляду позовної заяви б/н від 9 грудня 2019 року товариства з обмеженою відповідальністю «Ф» в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Л» до акціонерного товариства «У», товариства з обмеженою відповідальністю «М» про визнання прав такими, що припинилися, — змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
3. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2020 року та ухвалу Господарського суду м. Києва від 25 лютого 2020 року в частині залишення без розгляду позовної заяви б/н від 9 грудня 2019 року товариства з обмеженою відповідальністю «Ф» залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прий­няття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 8 вересня 2020 року. Справа № 910/17599/19. Головуючий — Кролевець О.А. Судді — Губенко Н.М., Ткач І.В.)