Поза увагою апеляційного суду залишилася і суспільна небезпечність вчиненого злочину, яка полягає в тому, що його вчиненням порушується нормальна робота правоохоронного органу, створюються перешкоди для виконання працівниками зазначених органів своїх службових обов’язків, підривається їх авторитет, заподіюється шкода їх здоров’ю

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, розглянувши 30 січня 2020 року у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) за № * за обвинуваченням гр–на Р., який народився в м. Рогатині Рогатинського району Івано–Франківської області, проживаючого за адресою *, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 345 Кримінального кодексу (КК) України, за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Івано–Франківського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року щодо гр–на Р., встановив таке.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Рогатинського районного суду Івано–Франківської області від 21 червня 2019 року гр–на Р. засуджено за частиною 2 статті 345 КК України на один рік і шість місяців позбавлення волі.

На підставі статті 75 КК України гр–на Р. звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк — один рік та покладено обов’язки, передбачені статтею 76 КК України.

Вирішене питання про речові докази у провадженні.

Ухвалою Івано–Франківського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року цей вирок залишено без зміни.

За вироком суду гр–н Р. визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 345 КК України, а саме — в умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків. Злочин вчинено за таких обставин.

Так, 27 липня 2018 року приблизно о 23 год. 50 хв. під час виконання службових обов’язків працівниками поліції гр–ном М. та гр–ном С. було зупинено мопед під керуванням водія гр–на Р., який порушив вимоги пункту 2.3 Правил дорожнього руху.
Після зупинки гр–н Р. спровокував словесну суперечку, висловлювався нецензурною лайкою в бік працівників правоохоронного органу та умисно завдав двох ударів ногою поліцейському С. у грудну клітку та передню черевну стінку, чим спричинив потерпілому легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду, призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, посилаючись на м’якість призначеного покарання та неправильне застосування статті 75 КК України. Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 419 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України, оскільки апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляції прокурора. Вважає, що апеляційним судом викладено в іншій формі висновок досудової доповіді органу пробації. Стверджує, що гр–н О. офіційно не працює, схильний до вчинення насильницьких дій та хуліганських проступків, зловживає спиртними напоями, а тому його виправлення та перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства. Наголошує, що суд безпідставно визнав обставинами, що пом’якшують покарання — визнання вини, сприяння слідству, розкаяння у вчиненому, оскільки гр–н Р. вину визнав частково, зазначив, що тілесні ушкодження спричинив необережно. Призначене покарання вважає невиправдано м’яким.

У надісланих запереченнях засуджений гр–н Р. вважає судові рішення законними, обґрунтованими та справедливими, просить їх залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Висновки суду про доведеність винуватості гр–на Р. у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, кваліфікація його дій за частиною 2 статті 345 КК України, у касаційному порядку не оспорюються.

Що стосується доводів прокурора про м’якість призначеного покарання та неправильне застосування кримінального закону, а саме — статті 75 КК України, то суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 372 КПК України невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею КК України, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як унаслідок м’якості, так і суворості.

Відповідно до вимог статті 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом’якшують покарання, а згідно з частиною 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання гр–ну Р., суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та не встановив обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Разом із тим місцевий суд не звернув уваги на точні положення закону, а саме — статті 75 КК України, яка застосовується лише у тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які слід послатися у вироку. При вирішенні зазначених питань суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи.

Звільняючи гр–на Р. від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд належним чином не вмотивував, які саме обставини справи та дані про особу засудженого дають підстави для висновку про можливість його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства.

Як убачається з вироку, суд не навів переконливих мотивів щодо можливості виправлення засудженого без реального відбування покарання.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному поряду, не звернув уваги на ці упущення, не спростував належним чином доводів прокурора про неправильне застосування кримінального закону, а саме — безпідставне застосування статті 75 КК України.

Так, в апеляційній скарзі прокурора порушувалося питання, зокрема, про скасування вироку у зв’язку з м’якістю призначеного покарання та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме — статті 75 КК України.

Прокурор вказував, що покарання, призначене гр–ну Р., не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Стверджував, що судом не враховані ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини справи, дані про особу винного. Наголошував, що призначене основне покарання м’яке і відсутні підстави для застосування статті 75 КК України.

Тобто на обґрунтування своїх апеляційних вимог прокурор навів конкретні доводи, які мали бути ретельно перевірені апеляційним судом.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги зазначив суть апеляційних доводів, проте їх з достатньою повнотою не перевірив, відповіді на них не дав.

Залишаючи без зміни вирок районного суду, апеляційний суд не звернув уваги, що, звільняючи гр–на Р. від відбування призначеного покарання з випробуванням, районний суд належним чином не вмотивував, які саме обставини справи та дані про особу засудженого дали підстави для висновку про можливість його виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства.

Поза увагою апеляційного суду залишилася і суспільна небезпечність вчиненого злочину, яка полягає в тому, що його вчиненням порушується нормальна робота правоохоронного органу, створюються перешкоди для виконання працівниками зазначених органів своїх службових обов’язків, підривається їх авторитет, заподіюється шкода їх здоров’ю. Вчинення цього злочину може викликати у працівника правоохоронного органу почуття тривоги, страху і занепокоєння за своє життя, здоров’я і майно, що може завадити йому успішно виконувати службові обов’язки.

З урахуванням зазначеного доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі, про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам статті 419 КПК України та неправильне застосування кримінального закону, а саме — застосуванням статті 75 КК України, є слушними.

З огляду на викладене ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та прийняти рішення, яке буде відповідати вимогам закону.

Керуючись статтями 434, 436, 438 КПК України, суд ухвалив:

— касаційну скаргу прокурора задовольнити частково;

— ухвалу Івано–Франківського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року щодо гр–на Р. скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 30 січня 2020 року. Справа № 349/1481/18. Головуючий — Кравченко С.І. Судді — Ємець О.П., Остапук В.І.)