Визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов’язане з наступним вирішенням спору про право

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув 12 лютого 2020 року в порядку письмового провадження цивільну справу за заявою гр–на К., заінтересована особа — Малиновський районний у м. Одесі, відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, — про встановлення факту батьківства, за касаційною скаргою гр–на К. на постанову Одеського апеляційного суду від 5 грудня 2019 року, встановив таке.

1.Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У серпні 2018 року гр–н К. завернувся до суду в порядку окремого провадження з указаною заявою та просив встановити, що гр–н Д. є його батьком.

Обґрунтовуючи вимоги заяви, гр–н К. посилався на те, що гр–н Д. та його померла мати гр–ка М., приблизно з 1992 року та до позбавлення її батьківських прав, на той час мали між собою стосунки і фактично проживали разом за адресою *. Зазначив, що пам’ятає своє дитинство та фактичне його спільне проживання однією сім’єю з гр–ном Д. та гр–кою М., спільне виховання та утримання його як дитини, ведення спільного господарства. Гр–н Д. помер ** року, однак доказами на підтвердження факту батьківства померлого гр–на Д. щодо нього є словесно підтверджені розповіді свідків. Цей факт йому необхідний для встановлення достовірних відомостей про батьківство і за умови задоволення заяви буде підставою для прийняття спадщини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 25 жовтня 2018 року заяву залишив без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявником не надано доказів на підтвердження наявності обставин, які свідчать про походження його від гр–на Д. Сам факт словесних тверджень заявника про ймовірні стосунки його матері та гр–на Д. не може бути покладений в основу визначення біологічного походження дитини від нього. Окрім того, не встановлено, що померлий під час життя визнавав своє батьківство щодо заявника. Зазначені обставини свідчать про спірний характер ставлення померлого до факту свого батьківства.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 5 грудня 2019 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2018 року скасував, заяву гр–на К. про встановлення факту батьківства залишив без розгляду.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що після смерті гр–на Д. відкрилася спадщина на майно померлого. Гр–н Б. як син спадкодавця прийняв спадщину, подавши до нотаріуса відповідну заяву. У свою чергу, гр–ка Є. як дочка спадкодавця звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті батька на користь гр–на Б. Отже, вбачається спір про право, у зв’язку з чим заявлені гр–ном К. вимоги не підлягають судовому розгляду в окремому провадженні, а такий спір належить вирішувати у порядку позовного провадження.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У грудні 2019 року гр–н К. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 5 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заяви.

Касаційна скарга гр–на К. мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що заявлені у цій справі вимоги про встановлення факту батьківства належать до особистих немайнових прав та не входять до складу спадщини. Висновки апеляційного суду про те, що в даному випадку існує спір про право, є безпідставними. Також зазначив, що гр–н Б. помер *** року, тому він не міг заявити клопотання про допит його як свідка, а гр–ка Є. не була викликана в судове засідання для допиту як свідка. Апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про забезпечення доказів, що призвело до неповного встановлення фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

21 січня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що гр–н К., звертаючись до суду, просив встановити факт того, що померлий гр–н Д. є його батьком.

Матеріали справи свідчать, що після смерті гр–на Д. відкрилася спадщина. 2 квітня 2009 року гр–н Б. як син спадкодавця подав до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. У свою чергу, гр–ка Є. як дочка спадкодавця звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті батька на користь гр–на Б.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Частиною 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подано і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги гр–на К. на постанову Одеського апеляційного суду від 5 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік фактів, що встановлюються судом при розгляді справи, визначено частиною 1 статті 315 ЦПК України, який не є вичерпним. Так, згідно з частиною 2 цієї статті ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки — виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з’ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.

Отже, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов’язане з наступним вирішенням спору про право.

У частині 4 статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, — залишає заяву без розгляду.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, гр–н К. просив встановити, що гр–н Д. є його батьком, зазначивши при цьому мету встановлення такого факту — оформлення спадщини.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз’яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про залишення заяви гр–на К. без розгляду, оскільки із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, та апеляційної скарги вбачається спір про спадкове право, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Аргументи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом того, що заявлені у цій справі вимоги про встановлення факту батьківства належать до особистих немайнових прав та не входять до складу спадщини, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Апеляційним судом встановлено, що після смерті гр–на Д. відкрилася спадщина. 2 квітня 2009 року гр–н Б. як син спадкодавця подав до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. У свою чергу, гр–ка Є. як дочка спадкодавця звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті батька на користь гр–на Б.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу (ЦК) України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом частини 1 статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Частиною 2 статті 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 цього Кодексу (спадкоємці першої — п’ятої черг).

За змістом частини 1 статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно — за його місцезнаходженням, зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Той факт, що гр–н Б. помер *** року (син гр–на Д., який прийняв спадщину) не дає підстав вважати про відсутність спору про право, оскільки у такому випадку в заявника існує спір про право зі спадкоємцями гр–на Б. або з відповідною територіальною громадою (у разі неприйняття спадщини та визнання її відумерлою).

Інші аргументи касаційної скарги, в тому числі щодо порушення норм процесуального права, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки це не призвело до ухвалення незаконного рішення.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть
бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах–учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Згідно з частиною 3 статті 401 та частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив:

— касаційну скаргу гр–на К. залишити без задоволення;

— постанову Одеського апеляційного суду від 5 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 12 лютого 2020 року. Справа № 521/13620/18. Суддя-доповідач — Зайцев А.Ю. Судді — Коротенко Є.В., Курило В.П.)