Доводи банку щодо правомірності відмови ним у наданні інформації на вимогу відділення АМКУ, яка становить банківську таємницю, з посиланням на приписи статей 60, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суд відхиляє з огляду на те, що спірні правовідносини регулюються саме нормами антиконкурентного законодавства, які в даному випадку є спеціальними стосовно загальних законодавчих приписів щодо банківської таємниці
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув 16 січня 2020 року у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства «Б» на рішення Господарського суду Харківської області від 15 липня 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року за позовом акціонерного товариства «Б» (АТ «Б») до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (Відділення), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Національний банк України (НБУ), — про визнання недійсним рішення, встановив таке.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Акціонерне товариство «Б» (Банк) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним рішення Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 28 березня 2019 року № * у справі № ** «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (рішення АМКУ).
2. Позовна заява мотивована тим, що рішення АМКУ прийняте з порушенням норм спеціального законодавства, яким регулюється порядок здійснення банківської діяльності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 15 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
4. Судові акти попередніх інстанцій мотивовані відсутністю визначених законом підстав для визнання рішення АМКУ недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Банк, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. Суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, зокрема приписів статей 22, 221, 23 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».
7. Суди дійшли помилкового висновку про те, що рішення АМКУ винесене з дотриманням приписів чинного законодавства України.
8. Суди не звернули уваги на те, що, вимагаючи надання інформації, Відділенням не було враховано приписи Закону України «Про банки і банківську діяльність», який є спеціальним у сфері регулювання банківської таємниці та яким встановлене обмеження щодо надання інформації.
Доводи інших учасників справи
9. Відділення подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи залишити без змін, а скаргу — без задоволення.
Розгляд клопотання АТ «Б» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
10. У прохальній частині касаційної скарги Банком заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України у зв’язку з наявністю виключної правової проблеми.
11. Виключна правова проблема, на думку позивача, полягає в тому, що за надання інформації, що містить банківську таємницю у розмірі, обсязі та в порядку, не передбаченому статтею 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», до банку можливе застосування не лише заходів впливу з боку НБУ, пред’явлення вимог від клієнтів банку про відшкодування завданих збитків та моральної шкоди, але й притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Водночас застосування зі сторони Відділення АМКУ до Банку штрафу за те, що він діяв у спосіб та у порядку, передбаченому законом, порушує встановлений у Конституції України принцип верховенства права.
12. Розглянувши клопотання АТ «Б», касаційний суд не знаходить підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
13. Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
14. Суд касаційної інстанції, яким відповідно до статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 286 ГПК України є Верховний Суд, забезпечує сталість та єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
15. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права; до повноважень Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів у господарських справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів; реалізація таких повноважень пов’язана з наявністю правових проблем.
16. Правовідносини у цій справі, що виникли на стадії касаційного розгляду (вирішення спору про визнання недійсним рішення АМКУ), можуть бути вирішені Касаційним господарським судом як належним судом.
17. Поряд із цим виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів; з погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права.
18. У своєму клопотанні позивачем не було наведено прикладів суперечливих судових рішень щодо можливості розгляду в порядку господарського судочинства позовів про визнання недійсним рішення АМКУ щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді неподання інформації, що містить банківську таємницю, Відділенню АМКУ на вимогу його голови.
19. При цьому аналіз судової практики не свідчить про наявність протилежних судових рішень та глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.
20. Інші доводи позивача, викладені у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, фактично дублюють наведені у касаційній скарзі підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
21. Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:
— рішення АМКУ від 28 березня 2019 року № * у справі № ** визнано, що Банком вчинене порушення, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді подання інформації в неповному обсязі Відділенню на вимогу його голови від 8 листопада 2018 року № *** у встановлений ним строк; за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, на Банк накладено штраф у розмірі 13 600,00 грн.
22. Відповідно до змісту рішення АМКУ висновки Відділення ґрунтуються, зокрема, на такому:
— голова Відділення у зв’язку зі здійсненням дослідження на предмет наявності або відсутності в діях ТОВ «Будівельна компанія «П» і ТОВ «В» ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, направив АТ «Б» вимогу про надання інформації від 8 листопада 2018 року № *** (Вимога), в якій АТ «Б» необхідно було у 14-денний строк з дня її отримання надіслати Відділенню визначену в ній інформацію та належним чином завірені копії документів:
1. Щодо операцій між рахунком № **** ТОВ «В» та рахунком № ***** ТОВ «Будівельна група «П» за період з 1 січня 2017 року по 31 жовтня 2018 року включно.
2. Надати всі наявні дані (поштову адресу (в тому числі електронну адресу), контактні номери телефонів, П.І.Б. уповноважених осіб тощо), що використовувались при відкритті та обслуговуванні рахунків № **** та № ***** (за кожним рахунком окремо).
3. У разі якщо ТОВ «В» здійснювало операції за рахунком № **** за допомогою інтернет–банкінгу, надати всі реєстраційні дані, що були використані про реєстрації в електронному кабінеті (поштову адресу (в тому числі електронну адресу), контактні номери телефонів, П.І.Б. уповноважених осіб тощо).
4. У разі якщо ТОВ «Будівельна група «П» здійснювало операції за рахунком № ***** за допомогою інтернет–банкінгу, надати всі реєстраційні дані, що були використані про реєстрації в електронному кабінеті (поштову адресу (в тому числі електронну адресу), контактні номери телефонів, П.І.Б. уповноважених осіб тощо).
5. Перелік IP-адрес, з яких ТОВ «В» входило до електронного кабінету для здійснення операцій за рахунком № **** протягом 2017 року та поточного періоду 2018 року, відповідно до таблиці № 1.
6. Перелік IP-адрес, з яких ТОВ «Будівельна група «П» входило до електронного кабінету для здійснення операцій за рахунком № ***** протягом 2017 року та поточного періоду 2018 року, відповідно до таблиці № 2.
23. Одночасно у вимозі зазначалося, що відповідно до статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» неподання інформації у встановлені строки, подання недостовірної інформації територіальному відділенню Комітету визнаються порушенням законодавства про захист економічної конкуренції і тягнуть за собою відповідальність, встановлену статтею 52 цього Закону. Отже, Банк був проінформований про правові наслідки неподання інформації, подання інформації в неповному обсязі у встановлені строки, подання недостовірної інформації.
24. Вимогу вручено 12 листопада 2018 року уповноваженій особі Банку С.
25. У відповідь на Вимогу АТ «Б» листом від 26 листопада 2018 року № ****** надало інформацію щодо операцій між рахунками ТОВ «Будівельна компанія «П» і ТОВ «В», тобто на пункт 1 Вимоги. Разом із цим зазначило, що «…відповідно до пункту 3 частини 1 статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб розкривається… Антимонопольному комітету України на письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу. Законом не передбачене надання на письмовий запит органів Антимонопольного комітету України іншої інформації, окрім інформації стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу з метою дотримання Закону України «Про банки та банківську діяльність» щодо порядку надання інформації, що містить банківську таємницю, Банком здійсненні письмові звернення до клієнтів Банку для отримання відповідної згоди на надання Банком відповіді, в обсязі, визначеному Вимогою». Окрім цього, АТ «Б» просило надати додатковий строк (до отримання відповіді від клієнтів Банку) для надання відповіді у повному обсязі на Вимогу.
26. Відділення листом від 30 листопада 2018 року № ******* подовжило АТ «Б» строк надання інформації, передбаченої пунктами 2–6 Вимоги, до 10 грудня 2018 року (включно).
27. АТ «Б» листом від 10 грудня 2018 року № ******** повідомило, що станом на 10 грудня 2018 року ним не отримано відповідей від ТОВ «Будівельна компанія «П» і ТОВ «В» на звернення про надання вказаними суб’єктами господарювання згоди на надання інформації на Вимогу та просило надати додатковий строк для надання відповіді на Вимогу «…до отримання відповідей від клієнтів Банку». АТ «Б» листом від 26 грудня 2018 року № ********* повідомило, що ТОВ «Будівельна компанія «П» і ТОВ «В» не надали банку згоду на надання інформації передбаченої пунктами 2–6 Вимоги.
28. Отже, Банк не надав запитувану інформацію у строк, встановлений головою Відділення для надання інформації, в повному обсязі.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 року № 3659-XII
29. Пункт 1 статті 3:
— основним завданням АМКУ є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
30. Частини 6, 7 статті 6:
— АМКУ і його територіальні відділення становлять систему органів АМКУ, яку очолює голова Комітету; АМКУ, адміністративні колегії АМКУ, державні уповноважені АМКУ, адміністративні колегії територіальних відділень АМКУ є органами АМКУ.
31. Стаття 7:
— у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції АМКУ має повноваження, в тому числі: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно–господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
32. пункт 5 частини 1 статті 17:
— голова територіального відділення АМКУ має такі повноваження: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно–господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
33. Стаття 22:
— розпорядження, рішення та вимоги органу АМКУ, голови територіального відділення АМКУ, вимоги уповноважених ними працівників АМКУ, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов’язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом;
— невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу АМКУ, голови територіального відділення АМКУ, вимог уповноважених ними працівників АМКУ, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.
34. Частина 1 статті 221:
— суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно–господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов’язані на вимогу органу АМКУ, голови територіального відділення АМКУ, уповноважених ними працівників АМКУ, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання АМКУ, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб’єктам господарювання.
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин):
35. Стаття 60:
— інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею;
— банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у НБУ; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово–економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно–правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь–якого проєкту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, що використовуються банками для захисту інформації; інформація про фізичну особу, яка має намір укласти договір про споживчий кредит, отримана під час оцінки її кредитоспроможності.
36. Пункт 3 частини 1, частина 2 статті 62:
— інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, органам АМКУ — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;
— вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна: бути викладена на бланку державного органу встановленої форми; бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою; містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації; містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.
Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджені постановою правління Національного банку України від 14 липня 2006 року № 267 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин):
37. Пункт 3.3:
— вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна відповідати нормам частини 2 статті 62 Закону про банки та містити найменування / прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності, ідентифікаційний код юридичної особи згідно з Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України / реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта;
— банки надають інформацію, що містить банківську таємницю, і в тому разі, якщо до належним чином оформленої вимоги відповідного державного органу додається перелік найменувань конкретних юридичних осіб та/або прізвищ, імен та по батькові фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності разом з ідентифікаційними кодами юридичних осіб згідно з Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України / реєстраційних номерів облікових карток платників податків або серій та номерів паспортів.
Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2011 року № 2210-ІІІ
38. Пункт 14 статті 50:
— порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є подання інформації в неповному обсязі АМКУ, його територіальному відділенню у встановлені органами АМКУ, головою його територіального відділення чи нормативно–правовими актами строки.
39. Абзац 4 частини 2 статті 52:
— за порушення, передбачені пунктами 9, 13–18 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
40. Частина 1 статті 59:
— підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМКУ є: неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 року № 1798-XII
41. Пункт 1 частини 1 статті 308:
— суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
42. Частина 1 статті 309:
— суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
43. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання рішення АМКУ недійсним.
44. Відповідно до статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням АМКУ є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
45. Згідно з частинами 6 та 7 статті 6 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» АМКУ і його територіальні відділення становлять систему органів АМКУ, яку очолює голова Комітету; АМКУ, адміністративні колегії АМКУ, державні уповноважені АМКУ, адміністративні колегії територіальних відділень АМКУ є органами АМКУ.
46. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції АМКУ має, зокрема, такі повноваження: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно–господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
47. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 17 названого Закону голова територіального відділення АМКУ має такі повноваження: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно–господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
48. Статтею 22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, зокрема, що: вимоги органу АМКУ є обов’язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом; невиконання вимог органу АМКУ тягне за собою передбачену законом відповідальність.
49. Статтею 221 цього ж Закону передбачено, що суб’єкти господарювання, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники зобов’язані на вимогу органу АМКУ подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб’єктам господарювання.
50. Згідно зі статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин):
— інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин із ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею;
— банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у НБУ; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово–економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно–правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь–якого проєкту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, що використовуються банками для захисту інформації; інформація про фізичну особу, яка має намір укласти договір про споживчий кредит, отримана під час оцінки її кредитоспроможності.
51. За приписами пункту 3 частини 1 статті 62 цього Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, органам АМКУ — на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу.
52. Відповідно до частини 2 статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна: бути викладена на бланку державного органу встановленої форми; бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленим гербовою печаткою; містити передбачені цим Законом підстави для отримання цієї інформації; містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.
53. Згідно з пунктом 3.3 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою правління Національного банку України від 14 липня 2006 року № 267 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна відповідати нормам частини 2 статті 62 Закону про банки та містити найменування / прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності, ідентифікаційний код юридичної особи згідно з Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України / реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта.
54. Банки надають інформацію, що містить банківську таємницю, і в тому разі, якщо до належним чином оформленої вимоги відповідного державного органу додається перелік найменувань конкретних юридичних осіб та/або прізвищ, імен та по батькові фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності разом з ідентифікаційними кодами юридичних осіб згідно з Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України / реєстраційних номерів облікових карток платників податків або серій та номерів паспортів.
55. Пункт 14 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визнає порушенням законодавства про захист економічної конкуренції подання інформації в неповному обсязі АМКУ, його територіальному відділенню у встановлені органами АМКУ, головою його територіального відділення чи нормативно–правовими актами строки.
56. Відповідно до абзацу 4 частин 2 та 6 статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за порушення, передбачені пунктами 9, 13–18 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
57. Враховуючи положення наведених норм чинного законодавства, а також встановлених фактичних обставин справи, Відділення у межах наданих йому повноважень мало право витребувати у Банку відповідну інформацію (необхідну для розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції іншими суб’єктами господарювання), а Банк, зі свого боку, зобов’язаний був надати таку інформацію у встановлений строк.
58. Так, саме орган АМКУ визначає форму, спосіб та строк надання інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
59. З огляду на наведене попередні судові інстанції, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням приписів зазначених ними норм матеріального і процесуального права та з наведенням у судових рішеннях зі справи необхідного мотивування, встановивши обґрунтованість висновків Відділення стосовно наявності в діях Банку порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді неподання інформації АМКУ у встановлені його головою строки, за що в межах розміру, визначеного Законом України «Про захист економічної конкуренції», накладено штраф, — дійшли обґрунтованих висновків стосовно відсутності передбачених статтею 59 названого Закону підстав для визнання оспорюваного рішення АМКУ недійсним, а тому й правомірно відмовили Банку в задоволенні його позовних вимог.
60. Доводи Банку щодо правомірності відмови ним у наданні інформації на вимогу Відділення, яка становить банківську таємницю, з посиланням на приписи статей 60, 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Касаційний господарський суд відхиляє з огляду на те, що спірні правовідносини регулюються саме нормами антиконкурентного законодавства, які в даному випадку є спеціальними стосовно загальних законодавчих приписів щодо банківської таємниці (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року зі справи № 910/8001/17).
61. Інші доводи Банку, які наведені в касаційній скарзі, безпосередньо пов’язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України). Тому пов’язані з наведеним аргументи Банку не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом.
62. Доводи, викладені у відзиві Відділення на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи судами попередніх інстанцій, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.
63. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщене в рішеннях Європейського суду з прав людини від 3 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», від 9 листопада 2004 року у справі «Науменко проти України», від 18 листопада 2004 року у справі «Праведная проти Росії», від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою — домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив і не обґрунтував.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
64. Звертаючись із касаційною скаргою, Банк не спростував наведених висновків попередніх судових інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.
65. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Банка залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.
Судові витрати
66. Понесені Банком у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Банк, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд постановив:
1. Рішення Господарського суду Харківської області від 15 липня 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу АТ «Б» — без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
(Постанова Верховного Суду від 16 січня 2020 року. Справа № 922/1203/19. Головуючий — Бенедисюк І.М. Судді — Колос І.Б., Львов Б.Ю.)
© Юридична практика, 1997-2024. Всі права захищені
Кількість адвокатських балів | Вартість |
---|---|
Відеокурс з адвокатської етики | 650 грн |
10 адвокатських балів (включаючи 2 бали за курс з адвокатської етики) | 2200 грн |
16 адвокатських балів (включаючи 2 бали за курс з адвокатської етики) | 3500 грн |
8 адвокатських балів (без адвокатської етики) | 1800 грн |
Щодо додаткової інформації
Email: [email protected]
Тел. +38 (050) 449-01-09
Пожалуйста, подождите…